16/ Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць). Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою: V = PQ\M

де V – швидкість обігу грошей; Р – середній рівень цін на товари та послуги; Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді; M – середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період. З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (Р*Q) й обернено пропорційно – з обсягом маси грошей, що є в обороті.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи – ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи – розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо. Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економічних суб’єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надходження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв’язані показники з оберненою залежністю.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Тому спостереження й аналіз її показників є важливими для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту.

17/ Сутність закону грошового обігу

Самым сложным вопросом в понимании закона денежного обращения есть трактования величины Мн (Мн — объективно необходимая для обращения их масса). Это объясняется значительным разнообразием форм денег, которые находится в обращении, и многофактовностью формирования их массы. В советской учебной литературе у понятие Мн включалась лишь масса наличных денег. Это было следствием ограничения денежного обращения только наличной сферой и означало исключение сферы обращения депозитных денег из-под регулирующего влияния требований объективного экономического закона.

Если выходить из принципа монизма в трактовании сущности денег, единства процесса их обращения, то необходимо признать, что величина Мн включает в себя все формы денег, которые обслуживают потребности обращения, а требования закона денежного обращения распространяются на всю его сферу - наличную и безналичную. Такое определение приобретает особую актуальность при условиях перехода к рыночной экономике, в пределах которой решающего значения приобретают экономические методы регулирования денежного оборота как единого объекта.

Количество денег, в среднему необходимых для обращения на протяжении определенного времени (Мн), прямо пропорциональная массе товаров и уровню их цен и обратно пропорциональная средней скорости обращения денежной единицы. Эту зависимость можно выразить формулой:

Mн = PQ\V

где  P ? Q — сумма цен товаров, которые реализуются за определенный период, V — среднее количество оборотов денежной единицы за этот же период.

Тем не менее не все товары, которые реализуются, оплачиваются немедленно. Часть их продается в кредит, и для их реализации деньги в данный момент не нужны, что соответственно уменьшает величину Мн. Вместе с тем в обращении деньги обслуживают не только реализацию товаров или услуг, выполняя функцию покупательного средства, а и обеспечивают погашение разных долговых обязательств, прежде всего относительно купли товаров в кредит, выполняя функцию платежного средства. Для этого в обращении необходимая дополнительная масса денег свыше той, которая обслуживает реализацию товаров и услуг. Однако не все долговые обязательства погашаются реальными деньгами. Если они имеют встречный характер, то могут взаимно зачисляться без участия реальных денег.

Если учесть все эти дополнительные факторы, которые действуют на денежную массу, то величину Мн можно выразить так:

Mн = (PQ –K +П-ВП)\V

где (К - сумма продаж товаров и услуг в кредит; (П - общая сумма платежей, срок оплаты которых настал; (ВП - сумма платежей, которые погашаются путем взаимного зачисления долгов.

Величина Мн как объективный центр, вокруг которого изменяется Мф, при всех условиях (при разных экономических системах и разных формах денег) определяется одними и теми же факторами, которые предоставляет закону денежного обращения общего значения. Везде, где есть деньги и денежное обращение, объективно действует и этот закон — закон выравнивания Мф к уровню Мн. Тем не менее с изменением экономических условий и форм денег в механизме действия закона возникают определенные особенности.