9. Математичне моделювання як метод дослідження природно – вогнищевих інфекцій.

Стає зрозумілим, що проблеми природного вогнища по своїй суті – це перш за все проблеми загальнобіологічні. Отож легко зрозуміти, як необхідно застосовувати сучасні математичні підходи до їх вирішення. Разом з тим це потребує великої обережності, бо, як справедливо підкреслив на початку попереднього століття математик Г.Лоренц „математичний аналіз, як млинові жорна, перемелють все, що під нього положать; добре зерно обертає в поживну муку, а сміття – в непотрібну пилюку”.

Головне достоїнство математичного моделювання як методу дослідження заключається в тому, що воно дає можливість з допомогою твердих кількісних критеріїв співставити розрахований хід епізоотичного процесу з реальним. Зрозуміло, що при цьому імітаційна модель може давати добру, посередню або погану відповідність результатам польових спостережень. У першому випадку можна рахувати, що система (тобто епізоотичний або епідемічний процес) достатньо добре вивчена, а модель в принципі допустима. Саме така модель здатна виявити неоціниму допомогу винаходам. Вона дозволяє, звертаючись до машинного експерименту, програвати ситуацію скільки завгодно разів. При цьому можна по черзі чи в різних комбінаціях змінювати значення різних параметрів і отримувати результати, які свідчать про дію цих факторів на динаміку процесу в природі. Таким шляхом можна також перевіряти правомірність різних гіпотез про механізми розвитку епізоотичного і епідемічного процесу і, що особливо важливо для практики прогнозувати його хід. Якщо обґрунтована математична модель не дає доброго наближення до реального процесу, то і в цьому випадку вона зовсім небезкорисна, так як свідчить про якісь недоліки в знаннях, неповноті або неточності інформації, яку маємо. Таким чином, вона показує, в яких напрямках потрібно перш за все проводити додаткові дослідження.

У вивченні природно-вогнищевих явищ цей напрямок тільки починає розвиватися. Створені перші можливі моделі епідемічного процесу при кліщовому енцефаліті і епізоотичному процесі – оскаженіння – в популяції червоної лисиці, чуми – в популяції великої піщанки і туляремії для зимових епізоотій в ометах серед звичайних полівок.

За моделюванням епізоотичного і епідемічного процесу велике майбутнє. Без розвитку цих напрямків подальший процес в області природної вогнищевості просто неможливий. Винахідники повинні тільки пам’ятати, що для біолога, епізоотолога або епідеміолога, математика – це лише засіб досягнення мети, а моделювання – це не самоціль, а один із методичних інструментів пізнання природних явищ. Цей інструмент може ефективно працювати і удосконалюватись тільки паралельно з вивченням епізоотичного або епідемічного процесу при постійному співставленні моделювання з реальними фактами (додаток 1).

Висновок Робота названа „Паразитарні системи і людина” не тільки тому, що ці природні біоценотичні системи становлять небезпеку для здоров’я людини, але і тому, що діяльність людини в свою чергу має на них досить істотний вплив. В загальному плані така постановка питання являє собою частину проблеми „ людина і біосфера”, яка, як відомо, стоїть зараз надзвичайно гостро.

Досліджуючи цю взаємодію, я зробила висновки:

1. Людство повинно оволодіти науково обґрунтованим управлінням екосистеми.

2. В області природної вогнищевості потрібно перш за все:

• з однієї сторони, добре уявляти можливі направлення еволюції збудників (і паразитарних систем в цілому) під впливом діяльності людини;

• а з другої – необхідності оцінити роль патогенних для людини агентів в саморегуляції екосистем і закономірності змін цієї ролі під впливом діяльності людини;

3. В поєднанні з аналізом соціально-демографічних і господарських передумов це дозволить судити про зміни епізоотичної активності і епідемічної небезпеки природних вогнищ в зв’язку з діяльністю людини.

4. Окрім того, зараз, як і раніше на паразитарні системи, на їх структуру і функціонування, на їх епідемічні прояви діють в крайньому випадку три взаємодії, що йдуть паралельно, інколи тяжко розмежовані і підсилюючі процесу:

• урбанізація;

• господарська діяльність на неурбанізованій території;

• зміна інтенсивності контакту населення із збудниками природно-вогнищевих захворювань.

5. Стрімке збільшення площі міст, включення в них лісопарків, зон відпочинку, наявність (іноді навіть тимчасово) пустирів і незабудованих ділянок і т.п. сприяють збереженню природних вогнищ. Зараження місцевих жителів все частіше і частіше проходять в передмістях під час відпочинку, прогулянок, на дачних і садових ділянках.

6. Грандіозні і різноманітні зміни вогнищевих біоценозів відбуваються на неурбанізованій території в зв’язку з сільськогосподарським освоєнням земель, зміною форми ведення сільського господарства, лісоексплуатацією, меліорацією великих територій, будівництвом великих гідротехнічних будівель, полезахисним лісорозведенням і т.п.

7. На жаль, вони рідко приводять до згасання природних вогнищ і частіше, створюючи сприятливі умови для носіїв і переносників, сприяють збільшенню інтенсивності епізоотичного процесу. Бурхливо наростає частота контактів населення, зокрема місцевого з природними вогнищами. Це пов’язано з ростом числа всіх видів особистих транспортних засобів, масовим позаміським відпочинком у вихідні дні, розвитком туризму і з деякими іншими причинами. Можливість епідемічного прояву наявних природних вогнищ в короткі терміни збільшується при різкому збільшенні чисельності населення на раніше малоосвоєних територіях.

8. Складні процеси взаємодії між людиною з її різносторонньою діяльністю і паразитарними системами, що регулюються по принципу зворотного зв’язку, в узагальненій формі зображені на малюнку (додаток 1). Уважний аналіз цієї блок –моделі неминуче приводить до висновку, що рівень захворюваності природно-вогнищевимиінфекціями – це результат взаємодії двох параметрів: а) інтенсивності, або, точніше, лоймопонтенціалу природного вогнища, що характеризує потенціальну загрозу зараження людей, яка визначається великою кількістю безпосередніх джерел інфекції і наявністю умов для передачі збудника; б) інтенсивність контакту людей з природними вогнищами. Знаючи, величину цих параметрів, результат їх взаємодії сьогодні і тенденції змін, можна уявити, яку захворюваність варто чекати завтра, тобто прогнозувати розміри епідемічного прояву природних вогнищ.

На більшості території зростання чисельності іксодових кліщів восени зареєстроване в другій – третій декадах вересня. Кліщі зберігали свою активність до другої – третьої декади листопада. Співробітниками Українського науково – методичного центру з КЕ та природно – вогнищевих арбовірусної етіології у Рівненської області при досліджені кліщів антиген вірусу Укуніємі (Африканської лихоманки) виявлено у Сарненському районі (с. Грушівка, с. Вербче), у Зарічненському районі (с. Вовчиці, с. Річиця, с. Локниця, с. Дібрівськ), у Дубровицькому районі (с. Озерськ, с. Лісове), у Березнівському районі (с. Микалин). При дослідженні кліщів антиген віруса КЕ виявлено в Зарічненському районі (с. Локниця, с. Перекалля, с. Дібрівськ, с. Комори).

9. Враховуючи дані щодо чисельності іксодових кліщів, особливостей їх видового, статевого й вікового складу, слід очікувати навесні – першій половині літа збереження високого рівня чисельності кліщів на Поліссі, Західній і Центральній частинах Лісостепової зони. Висока чисельність статево зрілих іксодових кліщів у довкіллі буде сприяти умовам для підвищення ризику зараження людей трансмісивним природно – осередковими інфекціями абровірусної, бактеріальної й бореліозної етіології, що потребує посилення профілактичних заходів.

10. У певній мірі постійне зростання рівня показників захворюваності визначається поступовим покращенням діагностики.

11. Виникають проблеми профілактики природно – вогнищевих інфекцій і так званого пригнічення паразитарних систем. Вони потребують корінного переусвідомлення з позицій сучасних вимог до охорони природних екосистем. В принципі неможливо далі діяти шляхом зниження чисельності, тобто прямого знищення різноманітних хребетних тварин носіїв і членистоногих переносників. Адже вони, точнісінько так як і мікроорганізми – збудники, виконують певну біоценотичну функцію.

Саме ці висновки переконують в тому наскільки важливою є просвітницька робота серед населення, однолітків, які багато часу на період активності кліщів, перебувають у лісі. Це підтверджує актуальність даної теми.