7. Районування ареалу збудника – важлива популяційно-екологічна проблема.

Найбільш конструктивна система одиниць районування включає шість категорій: 1) природне вогнище; 2) група вогнищ; 3) клас вогнищ; 4) вогнищевий регіон; 5) група вогнищевих регіонів; 6) ареал збудника ( ділянка розповсюдження природних вогнищ). Всі ці категорії виявляються, наприклад, при аналізі ареалу КЕ, причому вони відповідають одиницям хронічної структури виду у головних переносників вірусу – тайгового і лісового іксодових кліщів. Природне вогнище КЕ буває острівним або займає частину великого лісового масиву, але завжди має досить чіткі кордони, по яких його можна обвести обрисами. В цих кордонах існує популяція переносника і популяція вірусу.

Ареали збудників різноманітних природно-вогнищевих зоонозів зовсім не обов’язково природно складаються із всіх перерахованих ієрархічних структурних елементів. В залежності від їх розміру, загальної зональної пристосованості від особливостей самих паразитарних систем і ряду інших причин одні одиниці районування можуть бути виражені більш чітко, а інші зовсім відсутні. Але, не рахуючи самого ареала, в крайньому випадку три категорії – природне вогнище, група вогнищ і вогнищевий регіон – прослідковуються майже завжди.

В проблемі районування ареалів природно-вогнищевих зоонозів багато ще потрібно вияснити. Це завдання по своїй біологічній суті зводиться до висловленого В.М.Беклемишевим ще в кінці 20-х років заклику „вивчати перш за все структуру живого покриву, як такого, намагатися виявити його природні констуктивні одиниці і засоби їх з’єднання в одиниці вищого порядку і, як логічно незалежні питання, вивчати їх зв’язок між встановленими таким чином одиницями і умовами середовища, а також закони власне соціальних взаємовідносин всередині них”. Але вже зрозуміло, що головна конструктивна одиниця районування – природне вогнище. В межах ареалу збудника є багато окремих природних вогнищ. Їх загальне число залежить від розмірів ареалу і середньої площі одного природного вогнища даної інфекції. Але у всіх випадках ця цифра вимірюється зовсім не одиницями або десятками. В межах ділянки поширення віруса кліщового енцефаліту, наприклад, по всій видимості, нараховується декілька десятків тисяч природних вогнищ. Зараз, коли це стало зрозуміло, виникло гігантське по своїм масштабам завдання паспортизації природних вогнищ з метою прогнозування процесів, які в них відбуваються і керування ними.

„Якщо потрібно оцінити шкоду, нанесену тим чи іншим природним вогнищам, - писав В.М.Беклемишев – і, наприклад, визначити ті витрати, які ми можемо собі дозволити для його знешкодження, ми... розглядаємо, які людські колективи і в якій мірі страждають від контакту з даним природним вогнищем”. [1]

Необхідність перспективного планування впливу на природні вогнища і захворюваність в масштабах країни висунула проблему підготовки єдиних державних кадастрів природних вогнищ хвороб людини. Що ж таке кадастр і який зміст в даному випадку вкладається в це французьке слово, що означає список осіб або список об’єктів, які підлягають оподаткуванню?

Для оптимізації взаємодії людини з навколишнім середовищем уже давно виникла потреба в уніфікаційній документації, яка характеризує розподіл того чи іншого природного вогнища або ресурсу. Це привело до ідеї створення ряду спеціальних, державних кадастрів (фр.cadastre – систематизований звіт відомостей, що складаються періодично або шляхом безперервних спостережень над відповідним об’єктом). Найбільшу популярність отримав водний кадастр. Уже давно ведуться роботи по створенню державного земельного кадастру. Закон про охорону і використання тваринного світу передбачає введення державного кадастру тваринного світу. Обговорюється питання про створення лісового кадастру, кадастру промислових біологічних ресурсів і ін. У всіх цих випадках слово „кадастр” має більш глибокий зміст. Так, кадастр природних вогнищ – це зовсім не список пунктів, де виділений збудник або були відмічені захворювання людей. Кадастр природних вогнищ повинен являти собою обов’язковий для всіх плануючих органів звіт однаково оформлених даних про природні вогнища певної інфекції (інвазії), необхідних для оцінки їх лоймопотенціалу і реальної епідеміологічної небезпеки, а також для планування профілактичних і лікувальних заходів. Предмет подібного кадастру і об’єкт необхідної оціночної роботи і документації окреме природне вогнище як цілком конкретна, що займає відповідну ділянку земної поверхні і просторово обмежена складна паразитарна системи.

Успіхи у вивчені просторових аспектів природного вогнища дозволили лише недавно підійти до проблем створення державних кадастрів вогнищ і в самих загальних рисах сформулювати її головні завдання. Інформація, яка є в даний час, недостатня для складання кадастру природних вогнищ любої хвороби. Зараз проводяться дослідження по паспортизації природних вогнищ чуми, кліщового енцефаліту, зоонозного шкірного лейшманіозу, опрацьовуються перші і найбільш складні питання методики і уніфікації досліджень, а також обробки і збереження великої інформації. Але немає сумніву в тому, що державні кадастри природних вогнищ хвороб, що мають найбільш важливе епідемічне значення, повинні бути створені в найближчий проміжок часу.