39

Паразитарні системи і людина

Зміст

Вступ................................................................................................................................3 1.З історії вивчення природних вогнищ інфекційних і паразитарних хвороб..............................................................................................................................5

2.Суть природного вогнища..........................................................................................9

3.Епідеміологічна специфіка природно – вогнищевих інфекцій.........................................................................................................................13

4.Аспекти поширення кліщового вірусного енцефаліту.......................... …….......16

5.Іксодові кліщові бореліози (хвороба Лайма) в Україні………………………….20

6.Просторова структура природних вогнищ.............................................................23

7.Районування ареалу збудника – важлива популяційно-екологічна проблема.......................................................................................................................27

8.Загальнобіологічні основи циркуляції збудника в природному вогнищі....................................................................................................................... 30

9.Математичне моделювання як метод дослідження природно – вогнищевих інфекцій.......................................................................................................................33

Висновки.....................................................................................................................36

Список використаної літератури та джерел............................................................39

Додатки

Вступ

Людство постійно стикається із новими збудниками, або їх новими генетичними варіантами, в результаті чого люди виявляються незахищеними, не здатними протистояти нападу віруса або мікроорганізму. Останні, довгий час існують в природних умовах поза залежністю від людини як по ходу своєї еволюції так і в даний період. Це заставляє глянути на проблему з екологічних позицій, стає зрозумілим, що збудники багатьох хвороб людини можуть існувати в природі тільки в складному взаємозв’язку із біотичними та абіотичними факторами зовнішнього середовища.

Тому, беручись за написання цієї роботи, над якою я працюю 3 роки, я ставила перед собою ряд цілей:

1. Досконало опрацювати інформаційні джерела про паразитарні системи;

2. Ознайомитись із історією вивчення природних вогнищ інфекційних та паразитарних хвороб;

3. Проаналізувати просторову структуру природних вогнищ;

4. Дослідити аспекти поширення кліщового вірусного енцефаліту в Україні;

5. Вивчити загальнобіологічні основи циркуляції збудника в природному вогнищі;

6. Вивчити особливості іксодових кліщових бореліозів (хвороба Лайма) в Україні;

7. Встановити взаємозв'язки паразитарних систем і людини;

Актуальність моєї роботи визначається тим, що проживаючи в зоні широколистих лісів, де висока чисельність іксодових кліщів у довкіллі, підвищується ризик зараження людей природно – вогнищевими інфекціями. Тому стає зрозумілим важливість просвітницької роботи серед населення, зокрема серед однолітків, які багато вільного часу проводять у лісі, збираючи його дари. Окрім цього слід розуміти і те, що діяльність людини має вплив на паразитарні системи, тому просто знищуючи збудників та їх переносників, в кінцевому рахунку ми руйнуємо екосистему в цілому. Але якщо ми не хочемо позбавити можливості наших потомків жити на Землі, ми не можемо більше руйнувати екосистеми навіть заради охорони здоров’я людей. Значить потрібно формувати та розвивати екологічне мислення у різних верств населення.

При написанні цієї роботи мною було використано наукову літературу, а також статистичні дані санепідстанції. Щоб проаналізувати рівень захворюваності кліщовим вірусним енцефалітом населення України я використала такі методи дослідження, як порівняльні характеристики захворюваності по областях, а також побудова стовпчикових діаграм і метод математичного моделювання для прогнозування епідемічного прояву природних вогнищ хвороби, побудова графіку динаміки захворюваності кліщовим вірусним енцефалітом населення України за 1960 – 2007 роки.

Я вважаю, що моя робота матиме практичне значення, тому що поширення природно – вогнищевих інфекцій потребує постійного контролю, вивчення та аналізу. а на даний момент, свої дослідження я використовую для просвітницької роботи серед однолітків, так як питання профілактики КВЕ (кліщового вірусного енцефаліту) в Україні залишається актуальним, оскільки на території країни існують природні вогнища. Отже ці знання мені обов’язково знадобляться.

1. З історії вивчення природних вогнищ.

Сутність теорії природного вогнища хвороб може бути викладена надзвичайно коротко.

Збудники ряду хвороб, як будь-які інші біологічні види виникли і існують у природі незалежно від людини, циркулюють серед диких тварин і, отже, являються співчленами природних біогеоценозів, або, як тепер прийнято говорити, природних екосистем. В наші дні воно переросло в найбільше медико-біологічне вчення, отримало широке міжнародне визнання і знайшло відображення в підручниках, сутність теорії природного вогнища, можливо навіть уявляється цілком очевидною. І це цілком природно. З часом, так відбувається з любим великим досягненням науки. Але, як правило, це робиться зовсім не автоматично, а в результаті наполегливої праці багатьох дослідників. В області природного вогнища хвороб усі ці роки працювали і зараз працюють багато десятків спеціалістів наукових і практичних установ.

Закономірностям географічного розповсюдження і існування збудників природно-вогнищевих хвороб, присвячена уже не одна тисяча публікації як у нашій країні, так і за рубежем. Дослідження в цій області невідділені від досягнень і методичного арсеналу сучасної біології і, можливо, в особливості від сучасної популяційної екології.

Щоб зрозуміти, про що конкретно йде мова, давайте для початку згадаємо кліщовий енцефаліт. Зараз мало знайдеться людей, зокрема, в лісовій смузі нашої країни, які ніколи б не чули б сполучення цих двох слів і не уявляли їх роковий зміст. Але зовсім не так давно навіть спеціалісти – медики нічого не знали про цю хворобу. Вона була просто не відома науці. В 1937 році у зв’язку з частими на далекому сході тяжкими захворюваннями лісорубів, причини яких залишались цілком незрозумілими, в Хабаровський край була направлена спеціальна комплексна експедиція під керівництвом Л.А.Зильбера. Головний підсумок експедиції заключався в наступному: відкритий невідомий раніше вірус, викликаючи захворювання, і висловлені припущення, що його переносником є кліщ із тайги. Два наступних роки всебічні дослідження очолював Є.Н. Павловський. Під його керівництвом вдалося зібрати надзвичайно важливі факти, які дозволили подати принципову схему циркуляції вірусу в природі і головні умови, при яких захворювання людей кліщовим енцефалітом стає майже неминучим. Аналізуючи ці факти, Є.Н. Павловський усе більше і більше переконувався в їх дуже закономірному загально біологічному значенні. Уперше ця думка виникла у вагоні поїзда після завершення експедиції 1938 року «У мене, – пізніше згадував академік, – здається, не було більш щасливих творчих днів, коли я не помічав їх плин, низку і довгий багатоденний шлях від Хабаровська до Москви пролетів як мить». Ця мить була підготовлена всім ходом розвитку медико-біологічних наук в попередньому столітті, невичерпним народним досвідом, який свідчить про можливість зараження людей різними хворобами від диких тварин, і, насамкінець, особистим досвідом ученого.

Із середини ХІХ почали накопичуватися дані про природній зв’язок життєвих циклів збудників хвороб з членистоногими і хребетними тваринами, а також про причетність диких тварин, і зокрема, гризунів до епідемічних спалахів деяких хвороб. Найближче до розкриття феномена природного вогнища підійшов видатний винахідник Д.К. Заболотний, який віддав багато сил вивченню спалахів чуми на початку минулого тисячоліття, в тому числі і в степах Забайкалля.

Він прийшов до висновку, що „У вигляді епізоотій чумна зараза зберігається у епідемічних вогнищах багато років на диких гризунах, які служать дякуючи своїй сприйнятливості і легкій заразності охоронцями чуми в природі.” До узагальнення, яке має загально-біологічне значення і прикладеного не тільки до чуми, але й до збудників багатьох інших хвороб, залишалось зробити останній крок. Цей крок зробив академік Є.Н. Павловський.

По визначенню Є.Н. Павловського природне вогнище – „... це явище, коли збудник, специфічний його переносник і тварина – резервуари збудника на протязі зміни своїх поколінь необмежено довгий час існує в природних умовах поза залежністю від людини як по ходу своєї вже минулої еволюції, так і в даний її період [3].

Це формулювання вже само по собі заставляє глянути на проблему з екологічних позицій.”Вона якби приводить у дію екологічне мислення. Стає гранично зрозуміло: віруси, риккетсії, боррелії, найпростіші, гельмінти – збудники великої групи захворювань людини можуть існувати в природі тільки в постійно складному взаємозв’язку з багатьма хребетними і безхребетними тваринами і іншими біотичними й абіотичними факторами зовнішнього середовища. Якщо говорити коротко, такі збудники являються закономірними співчленами природних біогеоценозів. В еволюційному плані переважна більшість збудників сучасних заразних хвороб людини і домашніх тварин так чи інакше пов’язані у своєму походженні з природними біоценозами (біогеоценозами, екосистемами).

Біогеоценотичні зв’язки різноманітні і багатоступеневі. Їх вивченням займається особлива галузь біології – біогеоценологія. Про найцікавіші проблеми бігеоценології можна отримати уявлення із багатьох спеціальних монографій і популярних виданнь. Тут же доречно підкреслити лише те, що принципово важливо для нашої основної теми.

По-перше, для існування збудників великого числа природно-вогнищевих хвороб (в особливо трансмісивних, тобто таких, збудники яких передбачаються членистоногими) і, отже, для підтримки природних вогнищ найбільш важливе значення мають так звані трофічні (харчові) зв’язки.

Це положення не потребує особливих пояснень якщо уявити собі самому просту, але ледь не саму поширену ситуацію: членистоногі (кліщ, блоха, москіт, комар та інші) отримують збудник (віруси, бактерії, найпростіші і інші) при кровосмоктанні зараженої тварини – донора і передають його, також при кровосмоктанні, незараженій тварині – реципієнту.

По-друге, „справжні біоценотичні зв’язки, – як підкреслював Беклемишев, який вніс особливо великий внесок у їх вивчення, – це зв’язки між видовими популяціями, а не зв’язки між особинами”. Ця думка стала тепер аксіомою для всіх, хто стикається з біогеоценологією і популяційною екологією.

Зміст наведеної цитати може бути зрозумілим лише тоді, коли розшифрувати поняття „популяція”. Але зробити це зовсім не просто, так як загальноприйнятого його визначення немає і , очевидно, бути не може. Разом із тим „популяція” – це не просто абстрактне поняття, а реально існуюча в природі сукупність організмів і один з найважливіших структурних елементів живого покриву Землі. Через це не будемо спішити й розглянемо це надзвичайно важливе поняття, причому тільки в безпосередньому зв’язку з проблемами природного вогнища поступово. В.Н. Беклемишев вважав, що „популяція є сукупність особин одного виду, які знаходяться у взаємодії між собою і спільно заселяючих загальну територію, більш або менш відокремлену від територій зайнятих іншими популяціями виду. Повернемося з цієї позиції до сутності процесів, які лежать в основі феномена природного вогнища. Вона заклечається в безперервній взаємодії між визначеною сукупністю особин збудника з сукупностями особин решта видів, які входять в склад біоценозу і із зовнішнім середовищем. Таким чином , поняття « паразитарна система» не можна змішувати із загальновідомим поняттям системи „паразит-хазяїн”. Складовими елементами паразитарної системи є популяції, а системи паразит –хазяїн– одна особина хазяїна і група особин паразита.

Особливо тісно популяція збудника звичайно, пов’язана з визначеними популяціями хребетних і безхребетних тварин. Зв'язок може будуватися по типу паразит – господар або по типу паразит-господар-переносник. В першому випадку - це двочленна, а в другому – тричленна паразитарна система. І та й інша, як особливо чітко обґрунтував В.Н. Беклемишев, може бути простою або складною. Так, якщо популяція збудника існує за рахунок господарів одного виду, це проста двочленна паразитарна система, якщо за рахунок популяцій декількох видів господарів, то це уже складна двочленна паразитарна система. По аналогічному принципу розрізняються прості тричленні і складні тричленні паразитарні системи. Збудники більшості класичних природно-вогнищевих захворювань частіше всього утворюють складні паразитарні системи. Слово „утворюють" використано тут зовсім не випадково. Адже з’єднуючою ланкою у кожної паразитарної системи є паразит (збудник захворювання господаря). Спробуємо запам’ятати це важливий положення, щоб за його допомогою підійти до поняття „природне вогнище” – центральному і найбільш важливому поняттю про природне вогнище хвороб, їх епізоотології й епідеміології.

Біоценотичні зв’язки здійснюються не у вакуумі, а в певних умовах середовища, тобто на конкретній території. Ось тут і виникає суперечка, яка неспеціалісту може здатися безпредметною. Суперечка йде про те, що важливіше по суті і, отже, що потрібно ставити у визначенні на перше місце – територію чи біоценотичні зв’язки. Але значно раніше ніж з’явилося вчення про природне вогнище хвороб, це питання виникло в самій біоценології. Його витоки виявляються уже у винаходах Міобіуса, який встановив, що разом з устрицями при визначеному характері ґрунту, температури й солоності води живе цілий комплекс різноманітних морських організмів, і в 1877 році для позначення подібних комплексів запропонував термін „біоценоз”. Розбіжність майже припинилась після того, як академік В. К. Сукачов запропонував і обґрунтував поняття „біогеоценоз”, яке підкреслювало нерозривний зв’язок біотичних і абіотичних компонентів ценозу. Але це в бігеоценології. А як же складаються справи з трактуванням „природного вогнища”.