52. Художні відкриття імпресіонізму

Імпресіоні́зм— художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія, у живописі, а також в літературі та музиці — котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині 19 століття у Франції. Французький імпресіонізм історично ведуть від художньої виставки навесні 1874 року, що відкрилася в майстерні фотографа Надара. А вже 25 квітня 1874 р. маловідомий нині репортер Леруа надрукував в гумористичному виданні «Шаріварі» статтю з назвою «Виставка імпресіоністів». Осудлива назва Леруа набула популярності, а пізніше стала історичною.

Назва «імпресіонізм» досить беззмістовна на відміну від назв « Барбізонська школа » чи « Школа Фонтенбло », де хоча б є позначка географічного розташування художнього угруповання. Ще менше ясності з кількома художниками, які формально не входили в коло перших імпресіоністів, хоча їх технічні прийоми і засоби цілком «імпресіоністичні» - ( Вістлер ,Едуар Мане, Ежен Буден тощо.) До того ж технічні засоби імпресіоністів були відомі задовго до 19 століття і їх (частково, обмежено) використовували ще Тиціан і Веласкес, не пориваючи з панівними ідеями своєї доби.

Була ще одна стаття( автор Еміль Кардон) і ще одна назва - «Виставка бунтівників», цілком лайлива і несхвальна. Саме вона точно відтворювала несхвальне ставлення буржуазної публіки і критики до художників (імпресіоністів), яке панувало на протязі років.Імпресіоністів одразу звинуватили в аморальності, бунтівних настроях, неспроможності бути добропорядними. Зараз це викликає здивування , бо незрозуміло, що аморального в пейзажах Каміля Піссарро,Альфреда Сіслея, побутових сценах Едгара Дега, натюрмортах Моне і Ренуара.

Пройшли десятиліття.І нова генерація художників прийде до справжнього розвалу форм і зубожіння змісту. Тоді і критика, і публіка побачила в засуджених імпресіоністах - реалістів, а трохи перегодом і класиків французького мистецтва.

53. Новації о. Пушкіна: нова літературна мова, новаторські жанрові форми, реалістична естетика.

Тільки Пушкін перший у російській літературі XІ століття зміг й у віршах й у прозі знайти адекватні засоби для втілення різнобічного духовного миру, історичного вигляду й поводження того нового, глибоко мислячого й героя, що почуває, російського життя, що зайняв у ній центральне місце після 1812 року й особливо після повстання декабристів.

У ліцейських віршах Пушкін ще не міг, та й не зважувався зробити героєм своєї лірики реальної людини нового покоління з усією властивої йому внутрішньою психологічною складністю. Пушкінський вірш представляло як би рівнодіючу двох сил: особистого переживання поета й умовної, "готової", традиційної поетичної формули-схеми, за внутрішніми законами якої оформлялося й розвивалося це переживання.

Однак поступово поет звільняється від влади канонів й у його віршах перед нами з'являється вже не юний "філософ"-епікуреєць, мешканець умовного "містечка", а людина нового століття, з його багатим і напруженим інтелектуальним й емоційним внутрішнім життям.

Аналогічний процес відбувається у творчості Пушкіна в будь-яких жанрах, де умовні образи персонажів, уже освячені традицією, поступаються місцем фігурам живих людей з їх складними, різноманітними вчинками й психологічними мотивами. Спочатку це ще трохи відвернені Бранець або Алеко. Але незабаром їх поміняє цілком реальні Онєгін, Ленский, молодий Дубровский, Герман, Чарский. І, нарешті, самим повним вираженням нового типу особистості стане ліричне "Я" Пушкіна, сам поет, духовний мир якого являє собою найбільш глибоке, багате й складне вираження пекучих моральних й інтелектуальних питань часу.

Однією з умов того історичного перевороту, що Пушкін зробив у розвитку російської поезії, драматургії й оповідальної прози, був здійснений їм принциповий розрив із просветительски-рационалестическим, внеисторическим поданням про "природу" людини, законах людського мислення й відчування.

Складна й суперечлива душа "парубка " початку XІ століття в "Кавказькому бранці", "Циганах", "Євгенії Онєгіні" стала для Пушкіна об'єктом художньо-психологічного спостереження й вивчення в її особливій, специфічній і неповторній історичній якості. Ставлячи свого героя щораз у певні умови, зображуючи його в різних обставинах, у нових відносинах з людьми, досліджуючи його психологію з різних сторін і користуючись для цього щораз новою системою художніх "дзеркал", Пушкін у своїй ліриці, південних поемах й "Онєгіні" прагне з різних сторін наблизитися до розуміння його душі, а через неї - далі до розуміння відбитих у цій душі закономірностей сучасної йому суспільно-історичного життя.

Історичне розуміння людини й людської психології початок зароджуватися в Пушкіна наприкінці 1810 - початку 1820-их років.

.