3. Антимонопольна діяльність держави.

Антимонопольна діяльність — комплекс заходів, спрямованих на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Вперше таю антимонопольні закони були прийняті наприкінці XIX – на початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки процеси монополізації в цих країнах відбувалися інтенсивніше, що водночас призводило до негативних наслідків.

Антимонопольні! закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. В основу було покладено таке розуміння сутності монополій, як повне (абсолютно) панування однієї компанії (чи об’єднання монополій) або повне усунення конкуренції. За такого тлумачення сутності монополій олігополії мало підпадали під дію антимонопольного законодавства.

Антимонопольне законодавство містить також закони, які регулюють угоди підприємців, спрямовані на обмеження конкуренції шляхом поділу ринків, угоди про ціни, обмеження торгівлі.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Американська бере початок із закону Шермана (1890 р.) з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. і залишається основним антитрестовським законом США. Він забороняє не тільки різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю.

Але Верховний суд США виробив доктрину про те, що панівне становище корпорацій у виробництві та її великий розмір не можуть самі по собі розглядатися як монополізація. Законом 1890 р. заборонялися трести й картелі (пули). Щоб обійти цей закон, монополії створювали холдингові компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувалися виробнича і правова самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замінювалися негласними джентльменськими угодами, або так званим лідерством у цінах.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно спричиняло суттєве послаблення конкуренції або встановлення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США – це Федеральна торговельна комісія та Антитрестовське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об’єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є також ліквідація фірми (у США, наприклад, це відбувається за монополізації понад 60% ,будь-якого товару чи послуги), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, їх розукрупнення та ін.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Наприклад, картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах (в Німеччині — Федеральне управління картелів, в Японії – Комісія із справедливих операцій). Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. В Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу; в Японії – коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох— 75% і більше. В ЄС реєстрації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуренцію між членами цієї організації.

Прийняття антимонопольних законів сприяло послабленню процесу монополізації економіки, посиленню конкуренції. Водночас воно стимулювало утворення нових форм монополістичних об’єднань (групових монополій), створення вертикальних структур (об’єднання фірм, пов'язаних виробничою і технологічною залежністю).

В Україні на початку 1992 р. прийнято закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Цей закон спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з ним монопольним слід вважати становище, коли частка товару підприємця на ринку перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією.

Антимонопольний комітет України та його територіальні управління мають право ухвалити рішення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об’єднань необхідно мати дозвіл цього комітету.