5.2.2. Чинний порядок оподатковування прибутку

З ухваленням Закону «Про внесення змін у Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"» від 22 травня 1997 р. №283 з другого півріччя 1997 р. відбулись істотні зміни в оподат­ковуванні прибутку щодо:

—визначення об'єкта оподаткування;

—установлення податкового періоду (термінів сплати податку);

— визначення ставок податку для окремих категорій платників;

—надання податкових пільг;

—оподатковування дивідендів.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиде­нти. З числа резидентів платниками податку є суб'єкти госпо­дарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства,

Оподатковування підприємств

119

установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юри­дичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.

Принципово новіш в ухваленому Законі є визначення об 'єкта оподатковування. Схему визначення об'єкта оподаткування (опо­датковуваного прибутку) зображено на рис. 5.4.

Рис. 5.4. Схема визначення об'єкта оподатковування (оподатковуваного прибутку) з другого півріччя 1997 р.

Обчислення оподатковуваного прибутку здійснюється виклю­ченням із суми скоригованого валового доходу валових витрат плат­ника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Ухвалений Верховною Радою України 24 грудня 2002 р. за № 349-ІУ Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"» (далі — Закон № 349-ІУ), хоч і не змінює принципів оподатковування, визначених у Законі від 22 травня 1997 р., однак вносить зміни щодо визначення:

• валових доходів;

• валових витрат;

• порядку врахування від'ємного значення об'єкта оподатковування;

• ставки оподатковування і податкового періоду;

• оподатковування дивідендів;

• оподатковування операцій лізингу (оренди);

120

Розділ 4

« оподатковування страхової діяльності;

» амортизаційних нарахувань.

Особливістю зазначеного закону є те, що в ньому враховано на­громаджений досвід та практику застосування окремих положень щодо оподатковування прибутку і виключено ті з них, які спричи­нювали ухиляння від сплати податку на прибуток.

Розглянемо чинний порядок оподатковування прибутку, зважа­ючи на положення згаданих вище законів від 22 травня 1997 р. № 283, від 24 грудня 2002 р. № 349-ІУ та законів «Про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2006 роки».

Формування валового доходу

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку на прибуток від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нема­теріальній формах як на території України, так і за її межами.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

— загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а та­кож від продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та кінцевого погашення;

— доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій, пов'язаних з наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'я­заннями та вимогами;

— доходи від спільної діяльності та доходи у вигляді дивіде­ндів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди);

— доходи, не враховані під час обчислення валового доходу в попередніх періодах і виявлені у звітному періоді;

— доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді; вартості товарів (робіт, послуг), без­оплатно наданих платникові податку у звітному періоді; сум поворотної фінансової допомоги (позички), отриманої платни­ком податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду, від осіб, які є платниками по­датку на прибуток або мають пільги з цього податку; сум неви­користаної частини коштів, повернених зі страхових резервів; сум страхового резерву, використаних не за призначенням; вар­тості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згі­дно з договорами зберігання і використаних ним у власному ви­робничому й господарському обороті; сум отриманих штрафів, неустойок, пені; сум державного мита, раніше сплаченого і по­верненого з рішення суду;

Оподатковування підприємств

121

— суму перевищення виручки від продажу понад балансову вартість окремих об'єктів основних фондів групи першої та не­матеріальних активів.

Отже, визначення валового доходу для оподатковування значно відрізняється від класичного (різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також прирівняними до них ви­тратами). У валовий дохід запропоновано включити загальні до­ходи від реалізації товарів (робіт, послуг), тобто виручку від реалізації.

До складу валового доходу, а отже, і скоригованого валового доходу, не включаються:

— суми податку на додану вартість;

— суми коштів або вартість майна, отримані платником по­датку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника податку;

— суми коштів або вартість майна, отримані платником по­датку за рішенням суду як компенсація його витрат або збитків;

— суми надмірно сплачених податків, зборів, що поверта­ються платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат;

— суми одержаного платником податку емісійного доходу;

— номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених цін­них паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіж­них документів, виданих боржником на ім'я платника податку як (підтвердження заборгованості боржника);

— доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані від інших плат­ників податку, що оподатковувалися за їх виплати;

— кошти або майно, які повертаються власнику корпоратив­них прав, емітованих юридичною особою, після повної її ліквіда­ції, або після закінчення договору про спільну діяльність;

— кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами;

— вартість основних фондів, безоплатно отриманих платни­ком податку з метою здійснення їх експлуатації в передбаченому законодавством порядку.

Слід звернути увагу, що збільшення валового доходу врахо­вується в тому податковому періоді, протягом якого сталася перша з подій:

— зарахування коштів покупця або замовника на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації (коли реалізація відбувається за готівку — дата її оприбуткування в касі платника податку);

— відвантаження товарів чи фактичне виконання робіт (на­дання послуг) платником податку.

122

Розділ 4

Формування валових витрат

Для визначення сум оподатковуваного прибутку важливе зна­чення має обчислення валових витрат.

Валові витрати збільшуються в тому податковому періоді, протягом якого відбувалася перша з подій:

— списання коштів з банківських рахунків на оплату товарів (робіт, послуг);

— оприбуткування товарів чи фактичне отримання результа­тів виконання робіт (наданих послуг).

У товарообмінних (бартерних) операціях дата збільшення ва­лових витрат також визначається за загальним правилом.

До складу валових витрат слід включати:

1. Суми будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріа­льній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вар­тості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) для їх дальшого використання у власній господарській діяльності.

2. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), охороною праці.

Витрати на оплату праці включають витрати (у грошовій або натуральній формі) на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших видів заохочень працівників підприємств виходячи з тарифних ставок, а також винагород і виплат за виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру.

До складу валових витрат відносять також будь-які витрати на виплату або нарахування відсотків за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, які пов'язані з веденням господарсь­кої діяльності платником податку.

3. Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, що підлягають амортизації в сумі, що не пере­вищує 10 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

4. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (загальнодер­жавних і місцевих), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком: податку на прибуток, податку на нерухомість, податку на дивіденди, податків на доходи нерезиден­тів, податків на доходи від ігрового бізнесу.

До складу валових витрат відносять суми внесків на обов'яз­кове державне пенсійне страхування та на інші види загально­обов'язкового соціального страхування фізичних осіб, які пере­бувають у трудових відносинах з платниками податку.

5. Суму перевищення балансової вартості запасів купованих товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних папе­

Оподатковування підприємств

123

рів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектувальних ви­робів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробни­цтві та залишках готової продукції на початок звітного кварталу понад їхню балансову вартість на кінець того самого звітного кварталу.

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбутко­ваних) платником податку на прибуток — покупцем, до приросту запасів не включається.

Сума перевищення балансової вартості зазначених запасів на кінець звітного періоду понад їх балансову вартість на початок цього самого періоду розглядається як приріст запасів, що збіль­шує валовий дохід цього звітного періоду. Сума зменшення ба­лансової вартості запасів звітного періоду збільшує суму валових витрат платника податку.

6. Сума перевищення балансової вартості понад виручку вГд продажу окремих об'єктів основних фондів групи першої та не­матеріальних активів.

7. Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахова­них (переданих):

• до Державного бюджету України або бюджетів територіаль­них громад чи до неприбуткових організацій у розмірі не менше 2 %, але не більше 5 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду. Призупинено з 1.01.2004 р., але поновлено з 1.01.2005 р.

• організаціям працедавців та їх об'єднанням, створеним від­повідно до закону з цього питання, у вигляді вступних, членських та цільових внесків, але не більше 0,2 % фонду оплати праці плат­ника податку на прибуток у розрахунку за звітний рік.

8. Суми коштів, переказаних підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катас­трофи, коли на цих підприємствах як на основному місці роботи працює не менше 75 % таких осіб, згаданим об'єднанням для проведення благодійної діяльності (не більше 10 % оподаткову­ваного прибутку попереднього звітного періоду).

9. Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, перед­баченому Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»),

10. Згідно з Законом № 349-1V дозволено включати до складу валових витрат такі витрати платника податку на прибуток:

• добровільні страхові платежі на користь найманих праців­ників, які перебувають у трудових відносинах та в яких це місце є основним місцем роботи, у сумі фактично сплачених страхо­вих платежів, але ці платежі не перевищують 15 % від заробіт­ної плати;

• на утримання пунктів медичного огляду найманих працівни­ків, наявність яких обумовлена законодавством або колективни­

124

Розділ 4

ми договорами (обмежено в розмірі 50 % фактично здійснених витрат);

• 50 % витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомо­білів;

11. Суми витрат, не включених до складу валових витрат мину­лих звітних податкових періодів у зв'язку з утратою або псуван­ням документів чи з допущенням помилок у розрахунках податко­вого зобов'язання, виявлених у звітному податковому періоді. ¹

12. Суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, коли відповідні дії зі стягнення та­ких боргів не дали позитивного результату, а також суми забор­гованості, щодо яких минув строк позовної давності.

До складу валових витрат дозволяється включати і такі витрати платників податку на прибуток (витрати подвійно­го призначення):

— на гарантійний ремонт (обслуговування) реалізованих то­варів, але не вище 10 % сукупної вартості таких товарів;

— на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

— на придбання літератури для інформаційного забезпечення основної діяльності, передплату спеціалізованих періодичних ви­дань, оплату аудиту;

— на проведення передпродажних і рекламних заходів сто­совно товарів (робіт, послуг), що їх продає платник податку;

— на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

— на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції, кредитних і комерційних ризиків, майна платника по­датку; страхування громадянської відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу основ­них фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;

— на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видають державні органи на відповідні види діяльності;

— на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям тощо;

— на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку;

— на експлуатацію легкового автотранспорту, оплату послуг зв'язку, у тому числі стільникового, підключення до інформацій­ної мережі Internet;

— витрати на забезпечення основної діяльності об'єктів соці­альної інфраструктури підприємств (обмежено з 1.01.2004 у роз­мірі 50 % фактично здійснених витрат).

Щоб мати право на врахування валових витрат, підприємство повинно довести їх зв'язок зі своєю господарською діяльністю.

Оподатковування підприємств

125

Не дозволяється включати до складу валових витрат плат­ника податну такі витрати:

— не пов'язані з веденням господарської діяльності;

— пов'язані з придбанням, добудовою об'єкта незавершеного будівництва та введенням його в експлуатацію, які виникають у покупця об'єкта незавершеного будівництва протягом терміну будівництва, визначеного умовами приватизації (з 1.01.2004). Дані витрати підлягають амортизації починаючи з наступного кварталу після введення добудованого об'єкта в експлуатацію;

— на придбання торгових патентів;

— сплату штрафів та неустойок;

— на утримання органів управління об'єднань платників по­датку, включаючи утримання холдингових компаній;

— на виплату емісійного доходу на користь емітента корпо­ративних прав;

— на виплату дивідендів;

— суми збитків платника податку, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, ниж­чими за звичайні.

Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), яка ви­значена сторонами договору та відповідає рівню справедливих ринкових цін. Доведення того, що ціна договору не відповідає рів­ню звичайної ціни, покладається на податковий орган.

Вивчення валових витрат, особливостей їхнього форму­вання дає підставу зробити висновок, що за складом і обся­гом вони можуть перевищувати витрати, які підприємство включає в собівартість, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Амортизаційні відрахування

Оподатковуваний прибуток зменшується на суму амортиза­ційних відрахувань, які виключаються зі скоригованого валового доходу.

З другого півріччя 1997 р. для обчислення оподатковуваного прибутку були встановлені норми амортизаційних відрахувань, які визначались у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в та­ких розмірах (у розрахунку на календарний квартал): група І — 1,25 %, група II — 6,25 %, група III — 3,75 %.

Платник податку на прибуток міг самостійно приймати рі­шення про застосування прискореної амортизації основних фон­дів групи III.

Згідно з Законом № 349-IV від 24 грудня 2002 р. для нараху­вання амортизаційних відрахувань при обчисленні оподаткову­

126

Розділ 4

ваного прибутку встановлені підвищені норми амортизації, а ос­новні фонди підлягають розподілу за такими групами:

Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх час­тини (квартири і місця загального користування), вартість капі­тального поліпшення землі.

Група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні части­ни) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеха­нічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) облад­нання, устаткування та приладдя до них.

Група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4.

Група 4 — електронно-обчислювальні машини для автомати­чного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'я­зані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інфор­маційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Підвищені норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

група 1 — 2%;

група 2—10 %;

група 3 — 6 %;

група 4— 15 %.

Вказані норми амортизації основних фондів 1—3 груп уве­дені з 1.01.2004 р. По групі 4 вони почали застосовуватися в 2003 р.

Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують зазначених норм. Таке рішення:

• приймається платником податку до початку звітного подат­кового року та не може бути змінене протягом такого року;

• доводиться до відома податкового органу з поданням декла­рації за перший квартал звітного податкового року.

Особливість податкового обліку амортизації полягає в тому, що, на відміну від її бухгалтерського обліку, амортизаційні від­рахування здійснюються на витрати платника податку на при­дбання, самостійне виготовлення об'єктів, ремонт, реконструк­цію, модернізацію основних фондів. При цьому амортизації під­лягають вказані витрати та інші витрати для поліпшення основ­них фондів, які перевищують 10% витрат до вартості основних фондів на початок року, що вже були включені до складу валових витрат.

/

Оподатковування підприємств 127

Законом «Про Державний бюджет України на 2004 р.» були встановлені такі обов'язкові умови для застосування нових під­вищених норм амортизації:

— основні фонди мають бути придбані після 1.01.2004 р.;

— раніше вони не мали бути в експлуатації, тобто нові норми застосовуються винятково для амортизації нових фондів;

— ці фонди повинні використовуватися у виробничій діяль­ності платника податку на прибуток;

— нові норми можуть бути застосовані також для амортизації здійснених після 1.01.2004 р. витрат на ремонт основних фондів, але тільки тих, які відповідають зазначеним умовам.

Отже, починаючи з І кварталу 2004 р. за кожною з груп основ­них фондів (крім четвертої групи) ведеться податковий облік і нарахування амортизації щодо основних фондів, придбаних до початку 2004 р. (за нормами амортизації, встановленими в 1997 рі*!) * та придбаних з 2004 р. (за підвищеними нормами амортизації, встановленими з 2004 року).

З 2005 року нові підвищені норми амортизації застосовуються до основних фондів, придбаних після 1.01.2005 року (не обов'яз­ково нових).

Пільги за оподатковування прибутку. Чинний порядок оподат­ковування прибутку підприємств передбачає отримання суб'єктами господарювання певних пільг. Це має місце за таких обставин.

По-перше, за визначення валових витрат, на суму яких зменшується оподатковуваний прибуток. До цих витрат від­носять такі:

— суми коштів або вартість майна, добровільно переказаних (переданих) до бюджету чи неприбутковим організаціям;

— суми коштів, переказаних підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи, згаданим підприємствам для проведення благодійної діяльності;

— суми коштів, спрямовані на фінансування утримання (екс­плуатацію) об'єктів соціальної інфраструктури підприємств;

— суми коштів, унесені в страхові резерви;

— суми коштів, спрямовані на страхування ризиків та добро­вільні страхові платежі на користь найманих працівників;

— витрати на утримання та експлуатацію фондів природо­охоронного призначення;

— витрати, не включені до складу валових витрат минулих податкових періодів у зв'язку з утратою чи псуванням докумен­тів або допущеними помилками в розрахунках податкового зо­бов'язання, виявлених у звітному податковому періоді в межах законодавчо встановленого строку позовної давності.

По-друге, пільги суб'єкти підприємництва одержують через амортизаційні відрахування, на суму яких зменшується оподат­

128

Розділ 4

ковуваний прибуток. Здійснюючи оновлення основних фондів, витрати на їх поліпшення, вдосконалюючи структуру основних фондів в умовах застосування підвищених норм амортизаційних відрахувань з 2004 р., підприємства — платники податку на при­буток можуть досягнути зменшення об'єкта оподаткування та податку на прибуток до кінця податкового року.

По-третє, зниженню податкового тиску на суб'єктів під­приємництва з числа резидентів сприяє така особливість оподат­ковування прибутку.

З другого півріччя 1997 р. і до 2003 р. був чинним порядок, згідно з яким на суму від'ємного значення оподатковуваного прибутку за результатами звітного (податкового) періоду дозво­лялося зменшувати об'єкт оподаткування в наступному періоді і далі протягом двадцяти звітних (податкових) періодів до повного погашення від'ємного значення оподатковуваного прибутку.

Згідно з Законом № 349-ІУ в 2003 р. змінився порядок перене­сення від'ємного значення об'єкта оподаткування прибутку.

Від'ємне значення об'єкта оподаткування, одержане платни­ком податку до 1.01.2003 р., не включалося до складу валових витрат, а обліковувалося окремо. На його суму починаючи з 1 січ­ня 2003 р. зменшувався об'єкт оподаткування в наступних подат­кових періодах протягом 12 кварталів (податкових періодів).

Від'ємне значення об'єкта оподаткування прибутку, одержане за підсумками 2003 р. (без урахування його значення в попередніх роках), включалося до складу валових витрат першого календарно­го кварталу наступного податкового року. Отже, таке відшкодуван­ня від'ємного значення відбувалося тільки за підсумками 2003 р. починаючи з 2004 р. до повного погашення.

Згідно з Законом «Про Державний бюджет України на 2004 р.» було внесено уточнення щодо порядку врахування від'ємного зна­чення об'єкта оподаткування. Так, в 2004 р. при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке обліковувалось у платника податку станом на 1 січня 2003 р. і не було погашено на 1 січня 2004 р., не враховува­лося для зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у 2004 податковому році і наступні податкові періоди.

У 2004 та 2005 роках від'ємне значення оподатковуваного прибу­тку, що виникло протягом звітного податкового року, відносилося на зменшення суми оподатковуваного прибутку в наступні податкові періоди до кінця року. Невідшкодована сума від'ємного значення оподатковуваного прибутку до кінця податкового року включалася до валових витрат першого кварталу наступного податкового року.

Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» не підлягає врахуванню в 2006 році у складі валових витрат платника податку сума від'ємного значення об'єкта опо­

Оподатковування підприємств

129

даткування з податку на прибуток, що рахувалася станом на 01.01.2005 р. і не була погашена протягом 2005 року.

По-четверте, звільняється від оподаткування прибуток:

• підприємств від продажу на митній території України спеці­альних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення виробництва та зменшення роздріб­них цін таких продуктів;

• підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, від продажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, отриманого від ігрового бізнесу, якщо протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів за основним місцем роботи становить не менше 50 % чисельно­сті працівників, а фонд оплати їхньої праці — не менше 25 % суми витрат на оплату праці, що включається до складу валових витрат.

Ставки оподатковування прибутку. Основну ставку податку було встановлено в розмірі 30 % до об'єкта оподаткування. З 1 січня 2004 р. ставку оподаткування знижено до 25 %. Перед­бачено й інші ставки оподаткування.

Так, дохід нерезидентів від фрахту у зв'язку зі здійсненням міжнародних перевезень оподатковується за ставкою 6 %.

За оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки:

— З % валового доходу (крім доходу від страхування й пере­страхування життя);

— 6 % валового доходу в разі дострокового розторгнення до­говору про страхування життя.

Термін сплати податку на прибуток. Визначений у законі квартальний податковий період оподатковування прибутку спра­вляє позитивний вплив на фінансовий стан підприємств -— плат­ників податку. Скасовано сплату авансових внесків з податку на прибуток.

Платники податку подають до податкового органу за місцем реєстрації декларацію про прибуток підприємства протягом 40 ка­лендарних днів, наступних за останнім календарним днем звітно­го (податкового) кварталу або 60 календарних днів після закін­чення року. Декларація про оподатковуваний прибуток склада­ється наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. За звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року — повну. Податок сплачується в бюджет не пізніше 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку подання декларації.

Підприємства — виробники сільськогосподарської продукції подають податкову декларацію про прибутки, розрахунок подат­

130

Розділ 4

ку на прибуток і сплачують податок одночасно з поданням річно­го бухгалтерського звіту.

Платники податку на прибуток подають бухгалтерську звіт­ність за результатами своєї діяльності за рік тільки статистичним органам, тобто подання бухгалтерської звітності податковим адмі­ністраціям не є обов'язковим.

Оподаткування дивідендів. Законом «Про оподаткування при­бутку підприємств» передбачене оподаткування нарахованих ди­відендів та прирівняних до них виплат. Оподатковування диві­дендів не можна розглядати як самостійний податок. Він реалізу­ється тільки в системі оподатковування прибутку. На рис. 5.5 зо­бражено схему оподаткування дивідендів. Її аналіз і аналіз від­повідних положень Закону дають змогу дійти таких висновків:

1) платниками податку на дивіденди в бюджет є емітенти кор­поративних прав незалежно від того, чи є вони платниками пода­тку на прибуток;

2) оподаткування дивідендів здійснюється за ставкою оподат­кування прибутку підприємства;

3) джерелом сплати податку на дивіденди є частина чистого або нерозподіленого прибутку підприємства — емітента. Отже, на суму зазначеного податку не зменшується сума дивідендів, які отрима­ють власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

4) виплата дивідендів акціями (частками, паями) звільняють емітента корпоративних прав від оподаткування дивідендів;

5) нарахована сума оподаткування дивідендів перераховується до бюджету як авансовий внесок з податку на прибуток, і на його суму зменшується загальна сума нарахованого податку на прибу­ток звітного (податкового) періоду;

6) платників єдиного податку зобов'язали сплачувати податок на дивіденди. До ухвалення Закону № 349-ІУ вони могли цього не робити (щоправда таке право вони мали обстоювати в суді).

7) отримані юридичними особами дивіденди не враховуються за визначення їхнього оподатковуваного прибутку, а отже не о податко ву ються.

Удосконалити оподатковування дивідендів можна, знизивши податкову ставку проти базової, але без зменшення суми податку на прибуток акціонерного підприємства на суму сплаченого ним до бюджету податку на дивіденди.

Починаючи з 2003 р. встановлено обов'язкову сплату в бю­джет частини чистого прибутку суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належить частка (акції, паї) за ре­зультатами фінансово-господарської діяльності. Аналогічний по­рядок установлений для державних і казенних підприємств. Нор­мативи вказаних відрахувань від чистого прибутку встановлю­ються Кабінетом Міністрів України.

Оподатковування підприємств

131

132

Розділ 4

5.3. Платежі за ресурси

Ефективність суспільного виробництва в цілому знач­ною мірою залежить від ефективного, раціонального викорис­тання природних, виробничих і трудових ресурсів. Ураховуючи, що ресурси безпосередньо використовуються суб'єктами госпо­дарювання, важливо знайти такі економічні важелі, які б спону­кали їх ефективно використовувати ресурси. З-поміж таких ва­желів суттєве значення мають податки та інші платежі за ре­сурси, які стягуються з підприємства.

Історія та практика оподатковування свідчать про викорис­тання різних податків та платежів за ресурси, за допомогою яких виконуються такі завдання:

— мобілізація коштів для забезпечення фінансування витрат на відтворення та ефективне використання ресурсів (фіскальна функція);

— створення умов для ефективного, раціонального викорис­тання ресурсів підприємством.

Податкове законодавство України для суб'єктів господарю­вання передбачає низку платежів за ресурси: плату (податок) за землю; податок із власників транспортних засобів та інших само­хідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухо­мість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лі­совий податок, плата за воду, плата за видобуток корисних копа­лин); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств залежить від джерела їх сплати, визна­чення об'єкта оподаткування, розміру ставок податків (зборів). Якщо такі платежі відносять на витрати господарської діяльності, то їх скорочення зменшує вказані витрати, що в кінцевому підсум­ку збільшує обсяг прибутку. Зменшення суми цих платежів, якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку.

5.3.1. Плата за землю

Плату за землю запроваджено з метою формування ре­сурсів для фінансування:

— заходів з раціонального використання й охорони землі, під­вищення родючості ґрунтів;

— відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, пов'язаних з веденням господарства на землях гіршої якості;

— розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить до місцевих бюджетів. Структурно- логічну схему податку на землю зображено на рис. 5.6.

Оподатковування підприємств

133

Розділ 4

134

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України «Про плату за землю» від 03.07.92 № 2535-ХІІ та наступними змінами та доповненнями до нього, а також за­конами про Державний бюджет України на кожний поточний рік.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об'єктом оподатковування є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди).

Стягнення плати за землю здійснюється окремо за землі: сільськогосподарського призначення (надані для сільськогос­подарського виробництва або призначені для цих цілей); землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землі сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь у відсотках від їх грошової оцінки.

За земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, ви­значається річний розмір плати за одиницю площі оподатковува­ної земельної ділянки.

Розмір земельного податку не залежить від результатів госпо­дарської діяльності власників землі, землекористувачів. Середні ставки земельного податку встановлено з одного гектара ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ і диференційовано за областями.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в процентах від грошової оцінки землі. Якщо грошо­вої оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку в грошовому вимірі (за 1 м²). Ці ставки згідно із законом диференційовано залежно від розміру населеного пункту, яка визначається кількістю населення і зрос­тають зі збільшенням кількості населення.

Законом також передбачене застосування підвищених коефі­цієнтів до встановлених ставок: у містах Києві, Севастополі, а також містах обласного підпорядкування — відповідно до зрос­тання кількості їхнього населення; у населених пунктах курорт­них зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських ра­йонах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку затверджують диференційовані ставки з ураху­ванням функціонального використання та місцезнаходження зе­мельної ділянки. Проте затверджені ставки не можуть перевищу­вати середні ставки податку з урахуванням коефіцієнтів більше ніж удвічі.

Оподатковування підприємств

135

Пільги щодо плати за землю. Від земельного податку звільня­ються:

— заповідники;

— вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних уста­нов і навчальних закладів сільськогосподарського профілю;

— органи державної влади, прокуратури, організації, які пов­ністю утримуються за рахунок бюджету;

— військові частини, військові навчальні заклади, науково- дослідні установи, підприємства Міністерства оборони та орга­нів і установ виконання покарань;

— дитячі санаторно-курортні і оздоровчі заклади України;

— вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здо­ров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які утримуються за рахунок бюджету;

— підприємства і громадські організації інвалідів;

— зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не ве­дуть підприємницьку діяльність.

Не справляється плата: за сільськогосподарські угіддя забрудне­них територій, що перебувають у тимчасовій консервації або в ста­дії освоєння; за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки державних, колектив­них і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягід­никами та виноградниками до вступу їх у пору плодоносіння.

Якщо підприємства та організації, які користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозра­хункові підприємства або передають у тимчасове користування земельні ділянки госпрозрахунковим підприємствам, податок за відповідні земельні ділянки сплачується на загальних підставах.

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані подат­ковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування землею.

Щодо заново відведених земельних ділянок податок розрахо­вується протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, пере­буває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно до частки йо­го власності на будівлю.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору оренди — орен­додавця (власника) та орендаря.

Суб'єкти підприємницької діяльності сплачений земельний податок відносять на витрати діяльності. Одночасно земельний

136

Розділ 4

податок включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподатковуваного прибутку, а отже і податку на прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня у розмірі, передбаченому чинним заквнодавством. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди, однак вона не має перевищувати розміру пені за несвоє­часну сплату податку на землю.

5.3.2. Фіксований сільськогосподарський податок

З метою спрощення механізму оподатковування та зменшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників 17 грудня 1998 р. за № 320-ХІУ було ухвалено Закон «Про фіксований сільськогосподарський податок» (термін чинності закону — до 1 січня 2004 р.).

Набуття чинності цього закону з 1 січня 1999 р. обумовило суттєві зміни в оподатковуванні сільськогосподарських товаро­виробників, які використовують землю як засіб виробництва.

Відповідно до Закону України від 19.06.2003 № 974-ІУ «Про внесення змін в деякі закони України по регулюванню діяльності в аграрному секторі економіки» термін дії фіксованого сільсько­господарського податку подовжено до 31 грудня 2009 року. При цьому внесено низку змін щодо фіксованого сільськогосподарсь­кого податку з 1.01.2004 р.

Структурно-логічну схему сплати фіксованого сільськогоспо­дарського податку наведено на рис. 5.7.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку згі­дно з законом № 320-ХІУ були визначені сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм господарюван­ня та власності (колективні й державні сільськогосподарські під­приємства, акціонерні товариства, агрофірми, фермерські госпо­дарства), які працюють у сферах виробництва (вирощування), переробки та збуту сільськогосподарської продукції. При цьому їхній валовий дохід від операцій із продажу сільськогосподарсь­кої продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік мав перевищувати 50 % за­гальної суми валового доходу підприємства. З 1 січня 2004 р. пи­тома вага валового доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва має перевищувати 75 %. Якщо в попередньому звітному (податковому) році цей показник був мен­ше ніж 75 %, підприємство в наступному році повинно перейти на сплату податків на загальних умовах.

Оподатковування підприємств

137

Для діючих і новостворених сільськогосподарських підпри­ємств у разі визнання їх платниками фіксованого сільськогоспо­дарського податку обов'язковими є такі критерії:

1) наявність у платника податку сільськогосподарських угідь;

2) наявність сільськогосподарської діяльності за попередній звітний (податковий) рік;

3) валовий дохід від реалізації сільськогосподарської продук­ції власного виробництва, що перевищує 75 % загального валово­го доходу. і

Валовий дохід визначається як загальна сума доходу платника податку від усіх видів його діяльності, отриманого (нараховано­го) протягом звітного періоду у грошовій чи матеріальній формах як на території України, так і за її межами.

До валового доходу від реалізації сільськогосподарської про­дукції власного виробництва слід включати вартість:

«реалізованої продукції рослинництва і тваринництва власно­го виробництва;

• реалізованої сільськогосподарської продукції, виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на влас­них переробних підприємствах;

«реалізованої продукції, виробленої із власної сировини на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщен­ня переробного підприємства;

«наданих послуг, пов'язаних із сільськогосподарським вироб­ництвом.

За наявності у платника фіксованого сільськогосподарського по­датку інших видів діяльності, крім сільськогосподарської, що підля­гають оподаткуванню на загальних умовах, платник повинен вести окремий облік фінансових результатів від інших видів діяльності згідно з чинним законодавством щодо оподаткування прибутку.

Фіксований сільськогосподарський податок установлюється замість таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

— податок на прибуток підприємств;

— плата (податок) за землю;

— податок із власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів;

— комунальний податок;

— внески на обов'язкове державне пенсійне страхування;

— внески на обов'язкове соціальне страхування;

—збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

— плата за придбання торгового патенту на здійснення торго­вельної діяльності;

—збір на спеціальне використання природних ресурсів (за ко­ристування водою для потреб сільського господарства).

Оподатковування підприємств 139

Інші податки та збори, установлені Законом України «Про си­стему оподаткування», сільськогосподарські товаровиробники сплачують у порядку і розмірах, визначених відповідними зако­нодавчими актами.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку до 1 січня 2003 р. мали право вибору форми сплати такого податку — у грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. З 2005 року вказаний податок сплачується в грошовій формі.

За об'єкт оподаткування береться площа сільськогосподарсь­ких угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тім числі на умо­вах оренди.

Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встанов­люються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсот­ках до грошової їх оцінки в таких розмірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5;

— для багаторічних насаджень — 0,3.

Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на Поліссі, названі ставки відповідно знижуються до 0,3 і 0,1 відсотків.

Передбачене щорічне індексування грошової оцінки землі на рівень інфляції.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку у гро­шовій формі визначають його суму на поточний рік у порядку та розмірах, передбачених законом, і до 1 лютого подають розраху­нок до державної податкової служби за місцем їхнього знахо­дження.

Податок сплачується щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного міся­ця. Указаний податок сплачується в розмірі третини суми подат­ку, визначеної на кожний квартал.

Установлено такий квартальний розподіл річної суми по­датку:

I квартал — 10 %,

II квартал — 10 %,

III квартал — 50 %,

IV квартал — 30 %.

При сплаті фіксованого сільськогосподарського податку у фор­мі поставок сільськогосподарської продукції до 1.01.2003 було встановлено такі терміни: поставки зерна — за погодженням з районною державною адміністрацією, але не пізніше 15 жовт­ня (ранні зернові культури) та 1 грудня (пізні зернові та технічні

140

Розділ 4

культури); поставки продукції тваринництва -— щомісяця, але не пізніше останнього дня поточного місяця.

При цьому витрати, пов'язані з транспортуванням сільського­сподарської продукції до заготівельних підприємств і організа­цій, несли платники податку.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь установлювалася на початку року і не підлягала коригуванню залежно від зміни ціни на сільськогос­подарську продукцію протягом податкового року.

Обрахунок кількості сільськогосподарської продукції з одно­го гектара сільськогосподарських угідь, що мала поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, здійсню­вався виходячи з такого еквівалента — однієї тонни пшениці м 'якої третього класу за цінами, які щороку визначалися Кабі­нетом Міністрів України.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, яка мала поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначалась як співвідношення вартості однієї тонни пшениці, узятої за еквіва­лент, до вартості однієї тонни відповідної продукції. Таке спів­відношення встановлювалось обласними радами щороку, але не пізніше 1 січня.

Скасування сплати фіксованого сільськогосподарського пода­тку у формі поставок сільськогосподарської продукції значно спростило механізм обчислення і сплати податку. Економічна передумова цього скасування це підвищення дохідності сільсько­господарських товаровиробників.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку в гро­шовій формі переказують кошти на окремий рахунок Державного казначейства України.

Повністю звільняються від сплати фіксованого сільськогоспо­дарського податку вітчизняні дослідні господарства науково-до- слідних установ і навчальних закладів сільськогосподарської спе­ціалізації, сортодослідні станції.

5.3.3. Податок із власників транспортних засобів

Даний податок має цільове призначення. Кошти від його стягнення надходять на спеціальні рахунки територіаль­них дорожніх фондів. Кошти територіальних дорожніх фондів спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонта й утримання автомобільних доріг загального користу­

Оподатковування підприємств

141

вання, а також сільських доріг — 85 %. Решта (15 %) переказу­ється до бюджетів місцевого самоврядування і використову­ється на ремонт і утримання вулиць в населених пунктах, що належать до комунальної власності. Податок із власників вод­них транспортних засобів спрямовується до бюджетів органів місцевого самоврядування.

Платниками податку визначені підприємства, організації, уста­нови, а також іноземні юридичні особи, які мають зареєстровані власні транспортні засоби. Податок сплачується за місцем розта­шування юридичних осіб.

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є авто­мобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; авто­мобілі швидкої допомоги та пожежні; спортивні яхти; транс­портні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.

Ставки податку визначено в розрахунку на рік: зі 100 см³ об'єму двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, зі 100 см довжи­ни надводного транспортного засобу. Усі ставки податку встановлено з 1 січня 2000 р. в гривнях за видами транспорт­них засобів і диференційовано залежно від потужності двигу­на, виду транспортного засобу, його призначення й викорис­тання.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кількість Транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року.

Податок сплачується щокварталу рівними частинами до 15 чис­ла місяця, що настає за звітним кварталом.

За придбані транспортні засоби протягом року податок спла­чується перед їх реєстрацією.

Структурно-логічну схему сплати податку на транспортні за­соби підприємств наведено на рис. 5.8.

Податкові пільги. Від сплати податку звільняються підпри­ємства автомобільного транспорту загального користування (сто­совно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавчо встановлено тарифи на оплату проїзду на цих транспортних засобах) незалежно від форми влас­ності.

Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники спла­чують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні авто­мобілі для перевезення людей (з кількістю місць менше 10) у роз­мірі 50 %.