22. Загальний план будови та функціонування сенсорних систем. Будова аналізатора за і.П.Павловим.

І.П. Павлов запропонував сенсорні системи називати аналізаторами і створив вчення про аналізатори. Згідно І.П. Павлову кожен аналізатор має такі властивості: 1. Аналізатори збуджуються тільки адекватним подразником, який визначає характер відчуття.2. Мають високу збудливість. 3. Здатні до адаптації, крім вестибулярного аналізатора.4. Мають постійну фонову активність. 5. Мають певні межі сприйняття сигналів.6. Створюють специфічність відчуття (зір, слух, смак, дотик).7. Мають абсолютний та диференціальний пороги відчуття, формують якість та інтенсивність відчуття.8. Для кожного аналізатора існує свій часовий поріг подразнення (світло має діяти 50 мсек, звук – 180 мсек, дотик – 1,2 мсек, щоб виникло подразнення).Сучасні уявлення про структуру аналізатора грунтуються на положеннях І.П.Павлова, але мають деякі відмінності: а) багатошаровість – розташування нервових клітин шарами, що забезпечує можливість спеціалізації різних рівнів по переробці окремих видів інформації; б) багатоканальність – інформація перетворюється та передається по низці паралельних каналів, які забезпечують точність та надійність аналізу; в) наявність сенсорних лійок – наявність розширення чи звуження системних зв’язків в напрямку до кори (звуження обмежує кількість інформації, розширення забезпечує більш складний аналіз ознак подразника); г) наявність зворотніх звязків, які чинять вплив на нижче розташовані рівні структур, змінюючи їхню активність.

26. Загальна характеристика м’язової системи. Види м’язової тканини. Основні групи м’язів, їх значення.

26. М’язова активність – це властивість всіх високоорганізованих живих організмів. Вся життєдіяльність людини пов’язана з м’язовою активністю. У тілі людини описано понад 600 видів скелетних м’язів. У новонароджених дітей маса всіх м’язів становить 16% маси тіла, у 3-5 років – 23%, 8 років – 27%, 14 років - 33%, 17-18 років – 44%, а у спортсменів – навіть 50%. Зростання маси м’язів відбувається за рахунок збільшення їх довжини, товщини волокон та збільшення кількості м’язових міофібрил. Розрізняють такі види м’язової тканини: посмугована (скелетна, серцева) і не- посмугована. Посмуговані скелетні м’язи – це активна частина опорно-рухового апарату. Основними фізіологічними властивостями м’язів є збудливість, провідність і скоротливість.Функції мязів:забезпечення переміщення частин тіла і всього тіла в просторі;рух окремими частинами тіла;контроль положення тіла;формування фігури людини;підтримка рівноваги та певної пози тіла за рахунок тонусу м’язів;місце депонування полісахариду глікогену, джерела енергії;м’язова активність забезпечує роботу легеням, судинам, шлунково-кишковому тракту, серцю;м’язи виступають генератором тепла, не лише при м’язовій роботі, тремтінню, але в режимі нетонічного термогенеза.Форма і величина скелетних м’язів залежить від виконуваної ними роботи. За формою м’язи бувають:довгі (на кінцівках);короткі (між хребцями); широкі (на тулубі);колові м’язи (навколо отворів тіла, сфінктери).За функціями м’язи бувають: згиначі і розгиначі;вивідні і провідні;м’язи - обертачі.Скелетні м’язи людини поділяються на такі групи: м’язи голови і шиї, тулуба, м’язи плечового пояса і верхніх кінцівок, м’язи тазового пояса і нижніх кінцівок.М’язи голови .язи голови мімічні і жувальні.Мімічні м’язи розміщені на обличчі навколо отворів: очні ямки, ніс і рот. Вони одним або двома кінцями прикріплюються до шкіри обличчя. Під час скорочення вони зміщують шкіру, зумовлюючи відповідну міміку, тобто той чи інший вираз обличчя. колові м’язи рота і язики (закривання рота, акт ссання, жування, мова);лобовий м’яз (піднімання брів).Жувальні м’язи: (рухи нижньої щелепи).М’язи шиї2 групи м’язів: 1-ша – м’язи, які лежать над гортанню і великими судинами (грудинно-ключично-сосковидний); 2-га – глибокі м’язи шиї, які безпосередньо прилягають до хребта і забезпечують рух голови.М’язи тулубаРозрізняють 3 групи: м’язи спини, грудей і живота.Найбільш поверхнево лежить трапецієвидний і широкий м’яз спини. Найглибше розміщені м’язи - розгиначі хребта.До м’язів черевного преса належать: прямий м’яз живота – згинає хребет, опускає ребра;зовнішній косий м’яз – тулуб згинається вперед та обертається навколо поздовжньої осі;внутрішній косий м’яз.До м’язів плечового пояса належать:дельтоподібний – відведення рук вбік, вперед і назад; надостьовий – відведення плеча;підостьовий – відведення плечової кістки назовні;підлопатковий;великий і малий круглі м’язи – відтягує руку назад і повертає всередину.М’язи плеча діляться на згиначі(при скороченні яких згинається плече в плечовому суглобі, згинається передпліччя в ліктьовому суглобі)і розгиначі ( розгинає передпліччя і приведення плеча до тулуба, ліктьовий м’яз).М’язи передпліччя діляться на передню (згиначі) і задню (розгиначі) групи.Серед м’язів кисті розрізняють: м’язи великого пальця, червоподібні, між кісточкові і м’язи мізинця. М’язи таза клубово-поперековий м’яз - згинає ногу в кульшовому суглобі і повертає стегно назовні;грушоподібний – повертає стегно назовні;великий сідничний м’яз, розгинає і відводить стегно, під час стояння фіксує таз;середній і малий сідничний м’язи – відводять стегно.М’язи нижньої кінцівкиСпереду: чотириголовий м’яз – згинає ногу в кульшовому суглобі і розгинає в колінному; кравецький м’яз – згинає ногу в кульшовому та колінному суглобах.Позаду: півсухожильний, напівперетинчастий і двоголовий м’язи – згинають ногу в колінному суглобі і розгинають в кульшовому.М’язи гомілки:триголовий м’яз – розгинає стопу і пальці;литковий м’яз – згинає ногу в колінному і надп'ятковомо-гомілковому суглобах і повертає стопу назовні;камбалоподібний – згинає ногу в надп'ятково-гомілковому суглобах повертає стопу назад;задній великогомілковий – згинає стопу.М’язи стопи розміщені на тилі стопи та підошви.М’язи тилу стопи представлені коротким м'язом-розгиначем пальців і коротким м'язом-розгиначем великого пальця стопи.На підошві розрізняють відвідний м’яз великого пальця, привідний ям яз великого пальця, відвідний м’яз мізинця, короткий м'яз-згинач мізинця, короткий м'яз-згинач пальців, квадратний м’яз підошви, червоподібні м’язи, підошвові міжкісткові м’язи, тильні міжкісткові м’язи.М’язи підошви міцні, мають важливе значення в зміцнені склепіння стопи. При слабкості цих м’язів розвивається плоскостопість.

27. Кров, її утворення, склад та функції.

27. Кров-рідка сполучна тканина організму,що виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності. Кров складається з рідкої частини плазми, клітин лейкоцитів та постклітинних структур: еритроцитів, тромбоцитів. Вона циркулює системою судин під дією сили ритмічних скорочень серця і безпосередньо з іншими тканинами тіла не контактує через наявністьгематопаренхіматозних бар'єрів. У всіх хребетних кров має зазвичай червоний колір (від блідо- до темночервоного), яким вона зобов'язана гемоглобіну, що міститься в еритроцитах. У деякихмолюсків і членистоногих кров має блакитний колір, завдяки гемоціаніну.Функції крові,транспортна,Поживна — кров розносить по тілу поживні речовини від кишечника або з місць їх накопичення (глюкозу з печінки). Завдяки цій функції кров відносять до трофічних тканин.Видільна (екскреторна) полягає у видаленні з клітин та тканин організму кінцевих продуктів обміну речовин.Дихальна — перенос кисню від легень до тканин та вуглекислого газу від тканин до легень;Регуляторна — кров розносить по організмові фізіологічно активні речовини, які регулюють та об'єднують діяльність різних органів та систем, тобто здійснює гуморальну регуляцію функцій організму.Терморегуляторна, тобто збереження сталості температури тіла. Ця функція здійснюється за рахунок фізичних властивостей води плазми крові. Кров, рівномірно розподіляючись в організмі, створює умови або для тепловіддачі(посилюючи рух крові в капілярах шкіри), або для збереження тепла (розширюючи судини внутрішніх органів).Захисна — лейкоцити крові забезпечують фагоцитоз, а також виділення антитіл проти антигенів; здатність крові до згортання, внаслідок чого припиняється кровотеча (тромбоцит).Гомеостатична (підтримання динамічної сталості внутрішнього середовища організму, гомеостазу) досягається завдяки тому, що кров, омиваючи усі органи і тканини, здатна нормалізувати склад внутрішнього середовища під контролем нервової системи.Кров складається з плазми крові і формених елементів (клітин), яких у хребетних тварин і людини є 3 групи:Червоні кров'яні тільця (еритроцити) — найчисленніші з формених елементів. Зрілі еритроцити не містять ядра і мають форму двоввігнутих дисків. Циркулюють 120 днів і руйнуються в печінці й селезінці. В еритроцитах міститься білок із іонамизаліза — гемоглобін, який забезпечує головну функцію еритроцитів — транспорт газів, у першу чергу — кисню. Самегемоглобін надає крові червоне забарвлення. У легенях гемоглобін зв'язує кисень, перетворюючись на оксигемоглобін, він має світло-червоний колір. У тканинах кисень звільняється із зв'язку, знову утворюється гемоглобін, і кров темніє. Крім кисню, гемоглобін у формі карбогемоглобіну переносить з тканин у легені і невелику кількість вуглекислого газу.Кров'яні пластинки (тромбоцити) є обмежені клітинною мембраною фрагменти цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку мегакаріоцитів. Спільно з білками плазми крові (наприклад, фібриногеном) вони забезпечують згортання крові, яка витікає з пошкодженої судини, приводячи до зупинки кровотечі, і тим самим захищають організм від небезпечної для життя крововтрати.Білі клітини крові (лейкоцити) є частиною імунної системи організму. Всі вони здатні до виходу за межі кров'яного русла в тканини. Головна функція лейкоцитів — захист. Вони беруть участь в імунних реакціях, виділяючи при цьому Т-клітини, які розпізнають віруси та різноманітні шкідливі речовини, В-клітини, що виробляють антитіла, макрофаги, які знищують ці речовини. За норми лейкоцитів у крові набагато менше, ніж інших формених елементів.

28. Характеристика формених елементів крові. Вікові особливості складу крові. Лейкоцитарна формула.

28. Формені елементи крові являють собою ті складові частини, з яких складається кров, основні її тільця - тромбоцити, еритроцити і лейкоцити. Формування цих елементів носить назву, відповідно, тромбопоез, еритропоез та лейкопоез. Еритроцити носять назву червоних кров'яних тілець, так як більше дев'яноста відсотків їх маси складає гемоглобін, що надає їм червоного відтінку.У кровоносній системі дорослої людини знаходиться приблизно двадцять п'ять трильйонів червоних кров'яних тілець. Якщо подумки виставити всі ці еритроцити один за одним, то вийде ланцюг довжиною приблизно двісті тисяч кілометрів.Кожен еритроцит живе і, відповідно, виконує свої функції приблизно від двох до трьох місяців. Потім еритроцит як би вмирає. Руйнування еритроцитів може відбуватися за двома різними схемами. Еритроцити, віджилі свій час, можуть як би пожирати клітинами фагоцитами, які знищують в організмі все, що перестає бути потрібним. Як правило. Фагоцитів найбільше в тканинах печінки і селезінки. З цієї причини перераховані органи часто іменуються кладовищем еритроцитів.Лейкоцити - це білі тільця крові. Лейкоцити в крові людини виконують дуже важливу функцію - вони перешкоджають розвитку всіляких інфекцій. При проникненні в організм збудника і при розвитку захворювання лейкоцити направляються в осередок у великій кількості для боротьби зі збудниками.

Лейкоцити можуть бути різними, що залежить від того, які конкретно функції в організмі вони виконують.

У завдання лейкоцитів входить не тільки захист свого господаря від інфікування, а й боротьба проти всіх чужорідних елементів, які проникли всередину організму людини. Даний процес носить назву фагоцитоз.

Тромбоцити - це пластинчасті складові крові людини. Роль тромбоцитів в організмі кожного з нас полягає в забезпеченні крові здатністю до згортання. Наприклад, в разі відкриття кровотечі саме тромбоцити грають визначальну роль, так як від їхньої активності залежить як можна більш швидка зупинка кровотечі.Тромбоцити - справжні рятувальники організму людини, тому що їх функції запобігають знекровлення. У разі різного роду ушкодження судин крові тромбоцити спрямовуються в область локалізації цього ушкодження і утворюють собою тромб, який служить своєрідною пробкою, що закриває отвір, що зупиняє кровотечу. Саме здатність тромбоцитів утворювати тромби є методом підтримки цілісності системи кровопостачання.Лейкоцита́рна фо́рмула — це відсоткове співвідношення різних видів лейкоцитів (підраховується в зафарбованих мазкахкрові).Дослідження лейкоцитарної формули має велике значення в діагностиці більшості гематологічних, інфекційних захворювань, а також для оцінки тяжкості стану і ефективності терапії.Зміна лейкоцитарної формули має місце при цілому ряді захворювань, проте вони є неспецефічними. де Х — кількість лейкоцитів у 1 мкл крові,а — кількість еритроцитів у 80-ти малих квадратах сітки,1/4000 — об'єм одного малого квадрата у мм³,20 — ступінь розведення крові, 1600 — кількість малих квадратів (100 великих), у яких рахували еритроцити.Нормальна кількість лейкоцитів у кроля 6,2 — 8,2 тисяч у мкл

А×1/4000×20

Х=————————————

1 600

29. Групи крові. Принципи переливання крові. Резус-фактор.

29. Гру́па кро́ві — це класифікація крові за наявністю або відсутністю певних успадковуваних антигенів на поверхні еритроцитів. Такими антигенами можуть бути білки, вуглеводи, глікопротеїни або гліколіпіди, в залежності від системи груп крові. У людинивідомо близько тридцяти систем груп крові, серед яких найважливішими є система ABO та ситсема Rh. У разі переливання крові, тільки несумісність за цими двома системами, може становити серйозну загрозу для здоров'я, несумісність за іншими, такими як MNS, Duffy, Kell, Lewis, має наслідком дуже слабку реакцію, або ж вона взагалі відсутня. За системою AB0 є два основні білки еритроцитів (гемаглютиногени), позначаються літерами А і В та два додаткові білки плазми (гемаглютиніни)- Альфа та Бета Відсутність гемаглютиногенів позначають цифрою "0". За їхньою наявністю чи відсутністю визначають чотири групи крові:без аглютиногенів та з обома аглютинінами — (0) відома також як І,тільки з аглютиногенами А та з аглютиніном бета — (А) відома також як ІІ,тільки з аглютиногенами В та з аглютиніном альфа — (В) відома також як ІІІ,з обома аглютиногенами та без аглютинінів — (АВ) відома також як IV,

30. Характеристика серцево-судинної системи. Органи кровообігу та їх вікові особливості.

30. До серцево–судинної системи належать серце та складна сітка кровоносних і лімфатичних судин.Кровоносну систему яка є замкненою, складають:артерії,вени,капіляри останні утворюють мікроциркуляторне русло.Центральним органом кровоносної системи є серце з яким сполучаються кровоносні судини По артеріях кров тече від серця, по венах кров тече до серця.Виділяють три кола кровообігу:Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка, з якого виходить аорта і закінчується в правому передсерді, куди впадають верхня порожниста вена та нижня порожниста вена Це тілесне коло кровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.Мале коло кровообігу починається з правого шлуночка де виходить легеневий стовбур ,і закінчується в лівому передсерді куди вливаються 4 легеневі вени (venae pulmonales). Це є легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече венозна кров, а у венах – артеріальна. Воно виконує функцію газообміну.Серцеве коло кровообігу починається від висхідної частини аорти з вінцевих артерій і закінчується венами серця, що впадають у праве передсердя Кровоносні судини відсутні у:волоссі,нігтях,епітеліальному шарі шкіри,рогівці ока,суглобових хрящах. Кровоносна система група органів, що беруть участь в циркуляції крові в організмі. Нормальне функціонування будь-якого тваринного організму вимагає ефективної циркуляції крові, оскільки вона переносить кисень, живильні речовини, солі, гормони і інші життєво необхідні речовини до всіх органів тіла. Крім того, кровоносна система повертає кров від тканин до тих органів, де вона може збагатити живильними речовинами, а також до легенів, де відбуваються її насичення киснем і звільнення від диоксиду вуглецю (вуглекислого газу.Складові,частини,кровоносної,системи. В айзагальнішому вигляді ця транспортна система складається з м'язового чотирикамерного насоса (серця) і багатьох каналів (судин), функція яких полягає в доставці крові до всіх органів і тканин і подальшому поверненні її до серця і легенів. По головних складових цієї системи її називають також серцево-судинною,абокардіоваскулярною. Кровоносні судини діляться на три основні типи: артерії, капіляриівени. Артерії несуть кров від серця. Вони розгалужуються на судини все меншого діаметра, по яких кров поступає у всі частини тіла. Ближче до серця артерії мають найбільший діаметр (приблизно з великою палець руки), в кінцівках вони розміром з олівець.  В самих найвіддаленіших від серця частинах тіла кровоносні судини такі малі, що помітні лише під мікроскопом. Саме ці мікроскопічні судини, капіляри, забезпечують клітки киснем і живильними речовинами. Після їх доставки кров, навантажена кінцевими продуктами обміну речовин і диоксидом вуглецю, прямує в серці по сіті судин, званих венами, а з серця – в легені, де відбувається газообмін, в результаті якого кров звільняється від вантажу диоксиду вуглецю і насищаєтьсякиснем.В процесі проходження по тілу і його органам якась частина рідини через стінкикапілярівпросочуєтьсявтканині. Цяопалесцюючарідина,щонагадуєплазму,називається лімфою. Повернення лімфи в загальну систему кровообігу здійснюється по третій системі каналів – лімфатичним шляхам, які зливаються в крупні протоки, що впадають у венозну систему в безпосереднійблизькостівідсерця. Лімфатична система, мережа судин, тканин і органів, яка служить джерелом кліток, що забезпечують імунітет, фільтруючим комплексом, переносником жирів і інших речовин, а також дренажною системою, сприяючою поверненню надлишку тканинної рідини в кров. 

31. Будова і функції спинного мозку. Розвиток спинного мозку.

31. Спинний мозок – частина центральної нервової системи. Він розташований у каналі хребта і схо­жий на довгий білий шнур, у центрі якого є канал заповнений спинномозковою рідиною (служить поживним середовищем для нейронів). Верх­ній кінець спинного мозку зливається з голов­ним мозком.Спинний мозок складається з 31 сегмента, кожен з яких має дві пари нервових корінців. У передніх корінцях розташовані ру­хові, а в задніх – чутливі нейрони. Руховими нейронами нервові імпульси передаються відклітин до м’язів і внутрішніх органів, чутливими – від рецепторів шкіри, м’язів і внутрішніх орга­нів до спинного мозку.З’єднуючись між собою, передні й задні корінці утворюють 31 пару змі­шаних (рухових і чутливих) спинномозкових нервів. Кожна пара нервів пов’язана з певною групою м’язів і відповідною ділянкою шкіри. Дов­жина спинного мозку 42 – 45см, діаметр 0,8 – 1 см, маса ЗО – 32 г. Спинний мозок утворений із сірої та білої речовин. На поперечному його зрізі чіт­ко виділяється сірий «метелик» – сіра речовина, що містить рухові та вставні нейрони. У сірій ре­човині замикаються рефлекторні шляхи бага­тьох рухових реакцій. Біла речовина спинного мозку оточує сіру речовину й складається зі щіль­но спресованих нервових волокон (аксонів), що виконують провідну функцію і з’єднують спинний мозок з головним мозком. У разі травми спинного мозку цей зв’язок порушується і повніс­тю або частково втрачається контроль за роботою певних органів.У людського ембріона спинний мозок доходить до кінця хребтового каналу; але після народження в ході зростання спинний мозок росте значно повільніше, ніж хребет. Врешті-решт, коли зростання людини припиняється, спинний мозок закінчується на рівні 1-го поперекового хребця. Тим не менше, спинномозкові нерви продовжують виходити через ті самі міжхребцеві канали, які збігалися з межами сегментів спинного мозку на стадії ембріону. Тому нервові корінці, перш ніж вийти з хребтового каналу, спочатку йдуть вниз, доки не досягають відповідного міжхребцевого отвору. Нижче першого поперекового хребця, де власне спинний мозок вже відсутній, нерви, що йдуть донизу, формують пучок, який називається «кінський хвіст» (cauda equina).Сіра речовина спинного мозку оточена білою речовиною. Це відростки нейронів, які є чутливими і руховими провідними шляхами. Ті з них, що несуть інформацію з периферії та внутрішніх органів до спинного і головного мозку називаються висхідними (чутливими).Інші — низхідні (рухові) несуть імпульси від головного і спинного мозку до периферичних частин тіла та внутрішніх органів.Спинний мозок здійснює дві функції: рефлекторну і провідникову.Як рефлекторний центр спинний мозок здатний здійснювати складні рухові рефлекси та регулює функції внутрішніх органів (шлунку, кишечнику, судин, сечового міхура,серцевого м'яза).Провідникова функція полягає в забезпеченні зв'язку і узгодженні роботи всіх відділівЦНС, за допомогою низхідних і висхідних провідних шляхів.

32. Будова серця. Вікові морфологічні і функціональні особливості розвитку серця.

. Серце — порожнистий м’язовий орган. Складаєть­ся із чотирьох камер: двох пе­редсердь і двох шлуночків. Лі­ва і права частини серця розді­лені суцільною перетинкою. Між передсердями і шлуночками знаходяться передсердно-шлуночкові отвори (клапани): двостулковий — в лівій поло­вині і тристулковий — в правій половині серця, півмісяцеві клапани — на виході аорти з лівого шлуночка і легеневої артерії з правого шлуночка. Стінки серця утворені трьома оболонками. Внутрішня обо­лонка називається ендокардом, середня м’язова — міокардом і зовнішня — епікардом. Зовні серце оточене еластичним міш­ком — перикардом, який оберігає серце від перерозтягування при заповненні його кров’ю. За величиною серце кожної людини приблизно відповідає її кулакові, а за формою нагадує конус. Верхівка серця направлена вниз вліво і вперед. Основа серця направлена вверх і назад до хребта.

33. Вікові особливості будови і функцій органів дихання. Біологічне значення дихання.\

33. Дихання – це необхідний фізіологічний процес постійного обміну газами між організмом і зовнішнім середовищем.Процес дихання включає 5 етапів:Обмін повітря між довкіллям і альвеолами легень (легенева вентиляція).Обмін газів між альвеолярним повітрям і кров’ю (дифузія газів у легенях).Транспорт газів кров’ю.Газообмін між кров’ю, тканинами і клітинами.Використання кисню клітинами і виділення ними вуглекислого газу (тканинне дихання).Чотири етапи відносяться до зовнішнього дихання, а п’ятий етап – до внутрішньо тканинного дихання. Яке відбувається на біохімічному рівні. Носова порожнина: Носова порожнина ділиться хрящовою перегородкою на дві половинки: праву і ліву. В ній є 3 носові ходи: верхній, середній і нижній.Стінка носової порожнини вкрита слизовою оболонкою з війчастим епітелієм, має густу сітку капілярів. У слизі є лейкоцити з фагоцитарною здатністю, а також білок лізоцим. Нюхові рецептори локалізуються в верхньому носовому відділі.Носова порожнина сполучається з гайморовою, лобною і клиноподібною пазухами, порожнинами черепа..Носові ходи у дітей вужчі, ніж у дорослих, формуються до 14-15 років. У перші дні життя дитини дихання через ніс утруднене. Очищення, зігрівання, зволоження, знезаражування повітря, сприймання запахів. Глотка (носоглотка): М’язова трубка, в яку відкриваються порожнини носа, рота, гортані та слухові трубки, які сполучають порожнину глотки з порожниною середнього вуха.Носоглотка у дітей широка і коротка, слухова труба знаходиться низько. У дітей віком 4-10 років виникають аденоїдні розрощення, тобто збільшення лімфатичної тканини у ділянці глотки і носа.Проходження повітря, знезаражування повітря. Гортань: Порожнина, утворена хрящами, до яких прикріплені м’язи і голосові зв’язки – гнучкі, пружні волокна, розміщені паралельно, утворюючи голосову щілину. Зверху вхід у гортань покривається надгортанником, який перешкоджає надходженню їжі в гортань і дихальні шляхи.Порожнина гортані має дві пари складок, що затуляють вхід у гортань під час ковтання. Нижня пара складок вкриває голосові зв’язки, простір між якими називається голосовою щілиною видихуване повітря, проходячи через вузьку щілину, примушує коливатися голосові зв’язки надходженню їжі в гортань і дихальні шляхи.Порожнина гортані має дві пари складок, що затуляють вхід у гортань під час ковтання. Нижня пара складок вкриває голосові зв’язки, простір між якими називається голосовою щілиною видихуване повітря, проходячи через вузьку щілину, примушує коливатися голосові зв’язки виникає звук. У звукоутворенні беруть участь язик, губи, щоки, порожнини носа і рота. У чоловіків голосові зв’язки довші, ніж у жінок, тому в них низький голос. Гортань у дітей коротша і вужча, ніж у дорослих, інтенсивно росте в 1-3 роки життя та в період статевого дозрівання.У хлопчиків 12-14 років починає рости кадик на щитоподібному хрящі. Проходження повітря, утворення голосу і звукової мови. Трахея: Нижній відділ гортані довжиною 10-13 см, утворений із 16-20 неповних хрящових кілець. Задня стінка трахеї перетинчаста, в ній є гладенькі м’язові волокна, прилягає до стравоходу, що сприяє проходженню їжі по ньому. Проходження повітря. Бронхи: Правий і лівий бронх багаторазово поділяються, сполучені хрящовими півкільцями і утворюють бронхіальне дерево. Слизова оболонка, що вистилає трахею і бронхи, дуже багата на кровоносні судини. Тому у дітей вони легше ушкоджуються, ніж у дорослих. Проходження повітря. Легені: Права легеня утворена трьома частками, ліва – двома. Легені складаються з легеневих міхурців – альвеол Стінка альвеол – це один шар плоского епітелію і еластичні волокна. Альвеоли вкриті сіткою кровоносних капілярів. Кожна легеня вкрита серозною оболонкою – плеврою з двома листками – вісцеральним і парієнтальним. Перший щільно зрісся з легенями, другий приріс до грудної клітки. Між цими листками є щілина, заповнена серозною рідиною, яка зволожує поверхні плеври, зменшує тертя між листками під час дихальних рухів. Повітря в щілині плеври немає, тиск негативний – нижчий атмосферного на 6-9 мм рт.ст., що сприяє збільшенню дихальної поверхні легенів при вдиху, поверненню крові до серця, покращенню кровообігу та лімфовідтоку. Кровонаповнення легень у дітей підвищене плеври немає, тиск негативний – нижчий атмосферного на 6-9 мм рт.ст., що сприяє збільшенню дихальної поверхні легенів при вдиху, поверненню крові до серця, покращенню кровообігу та лімфовідтоку. Кровонаповнення легень у дітей підвищене. Газообмін, терморегуляція, виділення продуктів життєдіяльності.