18. Гігієна органів дихання. Повітряний та температурний режими в навчальних приміщеннях.

Оптимальні умови повітряного середовища – це є важливий фактор збереження здоров’я і працездатності людини.

Несприятливі зміни кількісного та якісного складу повітря можуть викликати наступні порушення в організмі:

• перегрівання або переохолодження організму;

• гіпоксію;

• виникнення інфекційних хвороб;

• зниження працездатності.

При комплексній гігієнічній оцінці повітря враховують:

• фізичні властивості: t ° С, вологість, тиск, іонізацію, рівень сонячної радіації і радіоактивності;

• хімічний склад: постійні складові частини повітря і сторонні гази;

• механічні домішки у повітрі: пил, дим, сажа.

• бактеріальне забруднення: наявність мікробів в повітрі.

Сукупність перерахованих фізико-хімічних і біологічних властивостей повітряного середовища становить мікроклімат приміщення.

З фізичних властивостей повітря найбільший вплив мають температура, вологість і швидкість руху повітря.

В кабінеті t ° С повітря повинна становити 18-19° С, а у спортзалі – 16-17°С.

Оптимум вологості це - 50-60%, швидкість руху повітря – 0,2-0,4 м/с.

Коли не слідкувати за t ° С в приміщенні, то до кінця уроку вона збільшиться на 2-3° С, а до кінця дня – 5-6 ° С.

Люди в приміщенні збільшують тепловіддачу за рахунок посиленого тепловиділення, з поступовим випаровуванням поту і посиленим диханням.

Хімічний склад повітря.В нормі кисень становить 21%, а вуглекислий газ – 0,03 – 0,04%. Як тільки людина з’являється в приміщенні, то хімічний склад повітря в ньому змінюється.

Зміни концентрацій кисню і вуглекислого газу не впливають істотно на функціональний стан організму.

СО2 - регулятор дихальної і серцевої діяльності організму. Збуджує дихальний і судиноруховий центр довгастого мозку. Коли концентрація його в крові зростає, збуджуються ці центри, і це веде до прискорення ЧСС й підвищення артеріального тиску.

З видихом повітря виділяється велика кількість отруйних (200) і шкідливих речовин. Антропотоксини - запах поту, продуктів його розпаду, сполук аміаку, летких солей жирних кислот, сполук індолу і скатолу, що роблять повітря в приміщені затхлим.

Антропотоксини здійснюють негативний вплив на самопочуття і працездатність людини: при тривалому перебуванні в такій атмосфері у людини починає боліти голова, погіршується увага, з’являється сонливість, апатія, нудота, запаморочення.

В закритих приміщеннях з людьми накопичується сірководень Н2S, який в малих дозах викликає розширення судин, головний біль, почервоніння щок.

Середня наповнюваність стандартного класу ЗОШ (s=50 м², h=3,3 м) - 35 учнів. Повітряний об’єм при вентиляції повинен становити для:

• першокласника - 10 м³,

• юнака 16-18 років – 16-18 м³,

• дорослого – 37,7 м³, отже протягом дня необхідно провітрювати кабінет.

Для нормальної роботи під час уроку необхідний постійний повітрообмін.

Для першого класу повітря під час уроку повинно оновитись двічі, у старшій школі – 5-6 разів. Отже, вентиляція необхідна.

Вентиляція повітря може бути:

• природною (за рахунок різниці температур всередині і ззовні приміщення, напряму вітру);

• штучною (вентилятори).

Штучна вентиляція буває таких видів:

• приточна (в кабінет подається свіже повітря);

• витяжна (з приміщення видаляться нагріте і несвіже повітря);

• змішана (притік-відтік).

Природний повітряний обмін здійснюється через вікна, фрамуги, двері, кватирки.

• Відкривання кватирки під час уроку є малоефективним, бо повітрообмін незначний, створюються вихрові потоки повітря біля вікна і простуджуються діти.

• У сучасних будинках роблять вузькі вертикальні кватирки, які забезпечують ліпший повітрообмін.

• Фрамуги, які відкриваються в верхній частині вікна, не створюють протягів, забезпечують потік свіжого повітря під стелю, змішування з теплим, а отже і немає шкоди здоров’ю учням.

• Для забезпечення зростання притока повітря відношення площі фрамуги і підлоги не менше 1/50.

Як підтримати достатність повітряного режиму в кабінеті?

1. Одне вікно (біля дошки) бажано на зиму не заклеювати.

2. Під час уроку тримати злегка відкритими двері в класі.

3. Здійснювати максимальне провітрювання в класі під час перерв.

4. Не пускати дітей на перерві в кабінет.

5. В коридорі навпроти кабінету відкривати вікно. За 3-5 хв відбудеться повне оновлення газового складу.

6. До початку занять рекомендується провітрювання кабінету (одночасно відкриті фрамуги і двері).

Гігієна органів дихання людини

Мікроорганізми і пил затримуються слизовою оболонкою верхніх дихальних шляхів і видаляються разом з слизом. Війки носової порожнини затримують 40% пилу. Але частина їх може потрапити в організм і викликати різні захворювання: грип, туберкульоз, ангіну, дифтерію.У курців гинуть захисні бар’єри дихальних шляхів: війковий епітелій, настає «облисіння» дихальних шляхів, припиняється їх самоочищення. В них розмножуються хвороботворні бактерії і віруси. Харкотиння набуває вигляду слизу з домішками гною, через підвищену ламкість кровоносних судин. У курців життєва ємність легень приблизно на 400 мл менша, ніж у здорових людей. В США підприємці вважають за краще брати людей, які не палять, оскільки вони менше хворіють і мають вищу працездатність.У курців розтягуються і втрачають еластичність стінки альвеол, гине захисна плівка і макрофаги; потовщуються стінки легеневих капілярів і альвеол, що погіршує газообмін між легенями і кров’ю; виникає безліч «мертвих» легеневих зон, які вже не беруть участь в диханні. Виникає хронічна пневмонія, що веде до заростання легеневої тканини сполучною та до серцевої і дихальної недостатності. Дитячий і жіночий організм більш вразливіший до негативної дії куріння, а тому всі хворобливі ознаки в дітей та жінок настають набагато раніше.

В зв’язку з цим гігієна органів дихання включає:

- підтримку чистоти в приміщеннях, бо пил містить велику кількість бактерій і їх спор;

- очищення повітря на вулицях шляхом озеленення;

- в період епідемій не відвідувати людні місця, по можливості робити вакцинацію;

- дотримуватись правил особистої гігієни;

- загартовуватись, займатись фізкультурою, що підвищує опірність організму;

- не мати шкідливих звичок.

19. Класифікація тератогенів – чинників вроджених вад розвитку. Тератогени – біологічні чинники, хімічні речовини та фізичні фактори, які зумовлюють в організмі патології, в процесі онтогенезу. Класифікація: 1.біологічні – вірус краснухи; вірус гепатиту А; хвороба Боткіна; малярія; віспа (вітряна, чорна); кір; сифіліс; холера; дизентерія; туберкульоз. 2. фізичні – висока температура тіла матері; гравітаційне перенавантаження; вібрації; ультрафіолет; рентгенівське випромінювання. 3. хімічні – лікарські препарати; побутові відїоди виробництва; солі важких металів; хлор – органічні речовини; харчові добавки; фарба для волосся; етанол, метанол.

20. Гігієнічні вимоги до освітлення навчальних приміщень і робочого місця учня. Світловий коефіцієнт. Коефіцієнт заставлення. Кут падіння світла.У навчальних приміщеннях слід проектувати бічне лівосторонній освітлення. При двосторонньому освітленні, яке проектується при глибині навчальних приміщень більше 6 м, обов'язково пристрій правостороннього підсвітки, висота якого повинна бути не менше 2,2 м від стелі. При цьому не слід допускати напрямок основного світлового потоку попереду і ззаду від учнів.

У навчальних приміщеннях при односторонньому боковому природному освітленні КЕО повинен бути 1,5% (на відстані 1 м від стіни, протилежної світловим отворів). Нерівномірність природного освітлення приміщень, призначених для занять учнів, не повинна перевищувати 3:1. Орієнтація вікон навчальних приміщень повинна бути на південні, південно-східні і східні сторони горизонту. На північні сторони горизонту можуть бути орієнтовані вікна кабінетів креслення, малювання, а також приміщення кухні, орієнтація кабінету інформатики - на північ, північний схід.

У навчальних приміщеннях передбачається переважно люмінесцентне освітлення з використанням ламп: ЛБ, ЛХБ, ЛЕЦ. Допускається використання ламп розжарювання (при цьому норми освітленості знижуються на 2 щаблі шкали освітленості). Не слід використовувати в одному приміщенні люмінесцентні лампи і лампи розжарювання. Використання нових типів ламп і світильників узгоджується з територіальними центрами держсанепіднагляду.

У навчальних приміщеннях слід застосовувати систему загального освітлення. Світильники з люмінесцентними лампами розташовуються паралельно светонесущей стіні на відстані 1,2 м від зовнішньої стіни і 1,5 м від внутрішньої. Для загального освітлення навчальних приміщень і навчально-виробничих майстерень слід застосовувати люмінесцентні світильники наступних типів: ЛС002-2х40, ЛП028-2х40, ЛП0022х40, ЛП034-4x36, ЦСП-5-2х40. Можуть використовуватися й інші світильники за типом наведених з аналогічними світлотехнічними характеристиками та конструктивним виконанням. Класна дошка обладнується софітами і висвітлюється двома встановленими паралельно їй дзеркальними світильниками типу ЛПО-30-40-122 (125). Зазначені світильники розміщуються вище верхнього краю дошки на 0,3 м і на 0,6 м у бік класу перед дошкою.

Світловий коефіцієнт- санітарний показник природнього висвітлення приміщень, що представляє собою відношення площі заскленої поверхні вікон до площі підлоги.Коефіцієнт заставляння визначається з відношення площі, які займають предмети, які знаходяться у приміщенні одного призначення, до всієї площі цих предметів разом.Кут між падаючим променем і перпендикуляром, опущеним у точку падіння до межі двох середовищ, називається кутом падіння

21.Вплив фізичних вправ і трудової активності на розвиток опорно – рухового апарату. У процесі розвитку дитини окремі м'язи і м'язові групи ростуть нерівномірно: спочатку (у віці до одного року) прискорено розвиваються жувальні м'язи лиця, м'язи живота та спини; у віці 1-5 років найбільш інтенсивно розвиваються м'язи грудної клітини, спини і кінцівок. У підлітковий період прискорено ростуть зв'язки кісток та сухожилки, а м'язи стають довгими і тонкими, так як не встигають виростати в слід за ростом довжини тіла. Після 15-17 років м'язи поступово набувають форм і розмірів, що властиві дорослим. При фізичних тренуваннях розвиток м'язів може тривати до 25-32 років, а самі м'язи можуть набувати значних розмірів. Навантаження на м'язи є необхідною умовою їх розвитку і існування. Без роботи м'язи зазнають атрофії (зменшення, відмирання) і втрачають працездатність. Протилежний ефект дають фізичні тренування, завдяки яким сила, витривалість та працездатність можуть значно збільшуватись. У дитини першого року життя м'язи становлять всього 16% маси тіла, в 3-5 років — 23,3 %, в 7-8 років — 27 % маси тіла; в 14-15 років — 33 %; в 17-18 років — 44 % загальної маси тіла. Зростання маси м'язів відбувається як за рахунок збільшення їх довжини, так і за рахунок товщини волокон та збільшення кількості м'язових міофібріл. У дітей до 3-4 років діаметр більшості скелетних м'язів збільшується відносно новонародженого в середньому у 2-2,5 рази; в 7 років — у 15-20 разів, в 20 років — у 50-70 разів. Взагалі, м'язи людини можуть рости до 30-35 років.М'язова сила у дітей до 3 років невелика, і тільки з 4-5 років починає поступово зростати. В 7-11 років показники м'язової сили дітей ще залишаються відносно низькими і тому силові, а особливо статичні, навантаження приводять до швидкого стомлення. В цьому віці діти більш здатні виконувати короткотривалі динамічні вправи на швидкість і силу. Важливою якістю фізичного розвитку дітей є формування їх витривалості, в тому числі, витривалості скелетних м'язів".Витривалість до динамічної роботи у дітей молодшого шкільного віку (7-11 років) ще залишається дуже низькою і лише з 11-12 років вона починає поступово зростати, досягаючи в 14 років приблизно 50-70 %, а в 16 років — 80 % тієї витривалості, що мають дорослі люди.Витривалість до статичних зусиль у дітей поступово наростає з 8 до 17 років, причому у молодших школярів це відбувається найбільш інтенсивно. В 17-18 років статична витривалість досягає 85% такої у дорослих людей. Остаточно витривалість до динамічних та статичних зусиль досягає максимуму в 25-30 років. Розвитку всіх видів витривалості сприяють тривала ходьба, біг, плавання, спортивні ігри (футбол, волейбол, баскетбол та ін.).

22.Хвороби дихальної системи та запобігання ним. 1. Недостатність дихання — це такий патологічний стан, при якому не

підтримується нормальний газовий склад крові, а саме: не відбувається

нормальна оксигенація крові, що протікає через легені, й не

забезпечується адекватне виведення вуглекислоти. Внаслідок цього

напруження О2 в артеріальній крові знижується (гіпоксемія), а

вуглекислота нагромаджується в організмі (гіперкапнія).

Виділяють дві форми дихальної недостатності: гостру і хронічну. Синдром

гострої недостатності розвивається швидко — протягом хвилин, годин або

днів і має схильність стрімко прогресувати.

Хронічна дихальна недостатність характеризується повільним наростанням

гіпоксемії і гіперкапнії.

Зовнішнє дихання забезпечують три процеси: вентиляція альвеол, перфузія

крові через капіляри легень і дифузія газів (О2 і СО2) через альвеолярну

стінку. Порушення кожного з цих процесів може спричинити дихальну

недостатність. 2. Розрізняють гострий і хронічний бронхіт.

Серед етіологічних факторів гострого запалення бронхів першочергового

значення надають вірусам і бактеріям, які викликають респіраторні

захворювання.

Гострий бронхіт може бути самостійною нозологічною одиницею або ж

вторинним проявом низки інших хвороб (крупозної пневмонії, уремії). У

слизовій бронхів розвиваються майже всі форми катарального запалення:

серозне, гнійне, фібринозне, фібринозно-геморагічне, слизисте.

Запалення починається із слизової оболонки (ендобронхіт), потім

переходить на м'язовий шар (ендомезобронхіт) і в термінальній фазі

захоплює всі шари (панбронхіт). Звичайно, запальний процес може

зупинитись у своєму розвитку на певному шарі.