3.11.11. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Кримінальний кодекс заохочує добровільне припинення приго­тування до злочину або замаху на злочин, гарантуючи повне звіль­нення від кримінальної відповідальності або, принаймні, зменшен­ня її обсягу.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця — це доб­ровільне й остаточне припинення особою попередньої злочинної діяльності при усвідомленні нею можливості її завершення. Таким чином, добровільна відмова можлива тільки на стадіях готуван­ня і замаху.

Наприклад, особа знайшла інструменти, необхідні для зламу дверних запорів, автомобіль для вивезення викрадених речей, але потім добровільно відмовилася від вчинення крадіжки. У цьому разі має місце добровільна відмова від вчинення злочину, і, відповід­но, особа звільняється від кримінальної відповідальності.

Однак можлива інша ситуація — здійснені особою підготовчі дії або замах на злочин містять ознаки іншого закінченого злочину. Наприклад, особа придбала пістолет для вбивства, а потім відмови­лася від вчинення цього злочину. У цьому разі дії особи з придбан­ня вогнепальної зброї є закінченим складом злочину, передбачено­го ч.І ст. 263 Кримінального кодексу України.

374

3.11.12. Співучасть у злочині

Часті випадки, коли навмисний злочин вчиняється двома і біль­ше особами, інакше кажучи — має місце співучасть у злочині. Здійснення злочину у співучасті підвищує його суспільну небезпе­ку і тому визнається кримінальним законом обставиною, що обтя­жує відповідальність.

Співучасть має низку ознак:

1) учасниками злочину є не менш ніж дві деліктоздатні особи. Не є співучастю вчинення злочину однією деліктоздатною особою за допомогою неосудної особи або особи, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність;

2) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників;

3) всі співучасники діють умисно.

За роллю, що виконують співучасники злочину, розрізняють просту співучасть (співвинність), коли дії всіх співучасників одно­типні, і складну співучасть, коли всі співучасники виконують різні ролі.

Залежно від ролі у злочинному діянні кримінальний закон розріз­няє такі види співучасників:

1) виконавець — особа, що безпосередньо вчинила злочин, або та, що вчинила його шляхом використання осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності (неосудних, тих, що не досягли віку кримінальної відповідальності);

2) організатор — особа, що організувала вчинення злочину чи керувала його здійсненням, або створила організовану групу чи злочинну організацію та керувала нею, або забезпечувала фінансу­вання чи організоване приховування злочинної діяльності органі­зованої групи або злочинної організації;

3) підбурювач — особа, що підмовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншими засобами схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

4) пособник — особа, що порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати або збути такі предмети.

При призначенні покарання співучасникам враховується харак­тер та ступінь участі у злочині кожного з них. За інших рівних умов найбільш небезпечними співучасниками є виконавець та організа­тор.

Бувають ситуації, коли один із співучасників вчиняє діяння, яке не охоплювалось умислом інших співучасників (вихід за межі за­думаного). Наприклад, підбурювач просив виконавця побити по­терпілого, виконавець же вбив жертву. Така ситуація у криміналь-

375

ному праві має назву ексцес виконавця. Інші співучасники не несуть відповідальності за ексцес виконавця; вони відповідають тільки за діяння, на яке був спрямований їхній умисел.