2 Питання. Особа і суспільство. Проблема відчуженості людини.

СХЕМА СТРУКТУРИ ОСОБИ

Діяльність

Життєва позиція личности

Соціальні норми

Цінності

Інтереси

Потреби

а) Потреби - рушійна сила розвитку суспільства і самої людини. Потреби історично обумовлені. Є тенденція зміни потреб: від матеріальних до духовних. Потреби є імпульсом для розвитку матеріального і духовного виробництва, створення ціннісних уявлень.

б) Інтереси – одна з рушійних сил діяльності, поведінки, вчинків людей («інтереси рухають народами» – Гегель). Зіткнення інтересів приводить до конфліктів.

Класифікація: 1. По суб'єктах - інтереси держави, суспільства, сім'ї. 2.  По сферах в суспільстві – матеріальні і духовні. 3. По значенню – корінні і некорінні. 4. За часом – тимчасові і тривалі, і т.д. і т.п.

Рішення проблем суспільства можливе тільки на основі об'єднання інтересів різних структур суспільства і соціальних груп. Тому головний спосіб рішення проблем – солідарність, консенсус, компроміс.

Інтереси особи і її потреби не завжди співпадають з інтересами і потребами суспільства і держави.

в) Цінності – Найважливішою цінністю є моральність. Вона не тільки засіб регулювання поведінки індивіда, але і засіб духовно-персонального виживання самого індивіда. Там, де немає вільно вибраних етичних обов'язків, починається деградація людини.

Важливо, щоб в основі ціннісної ієрархії були загальнолюдські цінності; завдяки ціннісній орієнтації людина діє або позитивно, або руйнує все навкруги себе; у кожної людини, соціальної групи, суспільства, держави, цивілізації виробляється своя ціннісна ієрархія; цінності можуть мінятися в часі; сприяють формуванню особи, її переконань, установок, принципів і ідеалів життя. Впливають на формування відчуттів і вчинків людини.

На основі ціннісної орієнтації суспільство, держава, нація, соціальна група розробляє систему соціальних норм поведінки особи. Т.ч., цінність – основа і джерело соціальної норми.

г) Соціальні норми – визначають умови взаємостосунків в суспільстві між людьми, людиною і суспільством, людиною і соціальною групою, людиною і державою і т.д.

Чим повніше норми відповідають прийнятим цінностям, тим більше вони дієві і впливові на особу.

Класифікація: економічні, політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні.

Головна задача норм: регулювати поведінку особи, регулювати відносини різних інтересів соціальних груп і суспільства.

Норма може обмежувати людину або стимулювати розвиток людини в певному руслі.

Суспільство може посилювати норми з певною метою і може гуманізувати норми.

Людина може приймати норми, ігнорувати їх, боротися з ними і т.д.

Т.ч., соціальні норми – спосіб формування і затвердження особи, реалізації її творчих можливостей, соціального контролю за діями особи.

д) Життєва позиція – комплекс об'єктивних і суб'єктивних умов і процесів, серед яких: формування особистого світогляду, різноманітні знання, вироблення переконань, соціальних і професійних звичок, розвиток міжособових відносин, залучення людини до трудової і суспільно-політичної діяльності.

Класифікація: єдиної ні, але є варіанти: активна – пасивна, критична – некритична, пристосування, істинна – помилкова, суперечлива – несуперечлива, прогресивна – реакційна, економічна, політична, художня, релігійна, світоглядна і т.д.

Особа по своїй природі активна, навіть коли цього не прагне.

Конформізм – форма життєвої позиції, при якій для поведінки особи характерні пасивність, некритичність, податливість, пристосовницьке, схильність впливу на неї.

Види: 1. особово-авторитарний – пристосовницьке до більш сильної і впливової особи.

2. Внутреннегруппової – пристосовницьке до соціальної групи (малої, середньої, великої).

3. Суспільний, соціальний – пристосовницьке до суспільства, його інститутів, держави.

В різному ступені конформізм властивий кожній людині, кожній особі. ВАЖЛИВО, щоб він не заважав і не пригнічував індивідуальність особи, носив, по можливості, позитивний характер. Безумовно, що останнє твердження СПІРНЕ, вірогідність.

е) Діяльність.

Основні характеристики: цілі, умови, способи, мотиви, стимули, реалізація, використовування діяльності, результат діяльності.

Через діяльність природа і соціальний мир впливають на особу.

Через діяльність людина впливає на природу і соціальний світ.

Види діяльності: практична і духовна, фізична і розумна, моральна і аморальна, законна і незаконна, корислива і безкорислива, прогресивна і реакційна, колективна і індивідуальна, активна і пасивна, творча і нетворча, і т.д.

Сфери діяльності: трудова, просвітницька, виробнича, суспільна, політична, ігрова і т.д., спілкування.

Суспільні відносини діляться на: трудові, виробничі, соціальні, політичні, правові, національні, моральні, естетичні, релігійні і т.д.

Праця впливає на особу і на суспільство. Зв'язок між особою і суспільством двосторонній.

Проблема відчуження людини.

Праця, яка позбавлена перспективи, не може бути привабливою для людини будь-якої професії. Така праця необхідна, щоб забезпечити матеріальні потреби, але він як би нав'язаний ззовні. Така праця стає важкою, примусовою, не приносить духовного задоволення. Людина стає придатком роботи. Т.ч., людина і праця відособляються.

У наш час праця не стала ще вищою соціальною цінністю для особи. Суспільство, прагнучи підвищити статус праці, намагається змінити психологію трудящого, звертається до професійної честі, гордості, прагне використовувати потребу людини в самовираженні через працю. Тому привертає робітників до участі в управлінні виробництвом, поліпшенні умов праці і т.д.

Праця більш менш є відчуженою, тобто виступає як самостійна суспільна сила, яка панує над працівниками. Відчуження праці приводить до відчуження людини, його способу життя, до стандартизації і уніфікації, до перетворення індивіда в соціальний манекен.

В цих умовах людина відособлена і позбавлена середовища для задоволення потреб в самоутвердженні.

Відчужуємо може бути не тільки людина, але і його функції.

Основні показники відчуження:

• Відчуття безсилля, відчуття того, що доля людини вийшла з-під його контролю і знаходиться під впливом зовнішніх сил.

• Уявлення про безглуздя існування, про неможливість одержати шляхом здійснення яких-небудь дій раціонально очікуваний результат.

• Сприйняття навколишньої дійсності як світу, в якому втрачені взаємні зобов'язання людей по дотриманню соціальних норм, не признається пануюча система цінностей.

• Відчуття самотності, ізольованості, вилюченності з суспільства.

• Відчуття втрати людиною свого «справжнього Я», руйнування особи, самовідчуження.

Філософи про проблему відчуження:

Дюркгейм - індустріалізація привела до відчуження, індивідуалізму, дезинтеграції.

Шпенглер - сучасна культура, в якій панує бездушний інтелект, пригнічує творчі початки особи.

Вебер - суспільство формалізувалося, бюрократизувалось, а це привело до втрати індивідуальної свободи і знеособило людину.

Зіммель - в суспільстві росте тенденція до інтелектуалізації суспільного життя і відчуження індивіда від соціальних і культурних утворень.

Ясперс - технологізація суспільства приводить до відчуження людини.

Фромм - витоки відчуження – в міжособових відносинах.

Оренди - витоки відчуження – в позбавленні людини приватної власності.

Шляхи подолання відчуження людини не розроблені в достатній мірі. Варіанти рішення:

? 1. Розвивати комунікації і комунікабельність людини. Збільшувати індивідуальне і інтимне спілкування між людьми. Виховувати в людині здібність до «дискусії». Протистояти будь-якому фанатизму (Ясперс).

? 2. Поширювати «критичне мислення». Викривати форми помилкової свідомості. Розкривати витоки придушення людяності.

Висновок: Таким чином, взаємодія особи і суспільства носить різноманітні відтінки. Людина є продуктом діяльності суспільства і, разом з тим, активним суб'єктом цього суспільства. І, таким чином, сам має вплив на суспільство. Проблема відчуження не може бути вирішена зовні людини і суспільства, або у відриві їх взаємних інтересів один від одного.

83