Тема 4. Технологія започаткування підприємницької діяльності План:

4.1. Установчі (засновницькі) документи та їх підготування.

4.2. Статутний фонд та порядок його формування.

4.3. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.

4.4. Порядок відкриття поточного рахунку в банку.

4.5. Ліцензування підприємницької діяльності.

4.1. Установчі (засновницькі) документи та їх підготування

Найголовнішим в організації нового підприємництва, створенні власної справи є її запуск, старт, вихід на „стаціонарну орбіту”. Як показує досвід, більше половини спроб створення підприємств завершується вже на початковій стадії. У багатьох випадках провал або загасання підприємницького задуму зумовлені невмінням, незнанням простих речей, організаційної недосконалістю побудови початкової стадії проекту створення власної справи. У зв’язку з цим увага підприємця-початківця має бути звернена на деякі загальні вимоги та правила, які необхідно знати і яких слід дотримуватись, щоб не допустити зриву справи на самому початку. Щоб не зазнати фіаско у прагненні стати підприємцем, початківцям необхідно завчасно довідатись, які документи потрібні для заснування підприємства, як вони готуються, як формується статутний фонд підприємства, як відбувається державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності тощо.

Підготовці установчих (засновницьких) документів слід приділяти пильну увагу, оскільки саме вони регулюють багато важливих аспектів діяльності підприємницьких структур. Таким чином, засновницькі документи – не проста формальність, а проект майбутньої справи.

Суб'єкт господарювання, у т.ч. суб’єкт підприємницької діяльності, може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися також шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Установчими документами суб'єкта підприємницької діяльності є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками.

Підприємства з одноосібною формою організації бізнесу, акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору. Статут і засновницький договір підписуються усіма засновника (учасниками) підприємства. Ці документи тиражуються у необхідній для подальшого використання кількості примірників, засвідчуються у нотаріуса та подаються до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Важливим атрибутом кожного суб’єкта господарювання є його найменування, що повинно містити назву підприємства та інформацію про його організаційно-правову форму. Назва юридичної особи індивідуалізує її, надає самостійності. Наприклад, „Карпатські зорі”, „Перлина Карпат”. Назву іноді вважають складовою майна підприємства, адже при купівлі товарів на ринку назва підприємства-виробника відіграє для споживача важливу роль.

На практиці розрізняють наступні види назв:

• особиста, яка складається з одного або декількох імен підприємців (Ford, Воронцов і К⁰);

• предметна, що відображає сферу діяльності підприємства („Ружинський маслозавод”, „Інвест банк”, „Хлібзавод № 5”);

• вигадана, яка на розсуд власника може містити будь-яку інформацію, не символізуючи чогось конкретного („Смак”, „Горизонт”, „Океан”);

• змішана, що включає як особисту, так і предметну назви („Цукровий завод Грищенко”).

Основою для назви підприємства є ділова репутація юридичної особи на ринку, відносини з іншими особами, державними органами, а також усе те, що визначає питому вагу підприємства на ринку. Отже, назва підприємства дає змогу виділити його з-поміж інших і встановити відмінності між суб’єктами підприємницької діяльності. Причому значення й економічна цінність назви зростають, коли підвищується репутація підприємства на ринку.

Завдання статуту – дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб’єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. Як правило, статут містить наступні розділи:

1. Найменування та місцезнаходження підприємства.

2. Загальні положення.

3. Предмет, цілі та напрями діяльності підприємства.

4. Юридичний статус підприємства.

5. Майно підприємства.

6. Фонди підприємства.

7. Виробничо-господарська діяльність.

8. Зовнішньоекономічна діяльність.

9. Прибуток фірми та його розподіл.

10. Відшкодування збитків.

11. Органи управління та контролю підприємства.

12. Організація та оплата праці.

13. Компетенція та повноваження органів трудового колективу.

14. Облік та звітність.

15. Припинення діяльності підприємства (реорганізація та ліквідація).

Всі ці підрозділи містяться у статутах всіх видів підприємств, від їх організаційних форм власності. Разом з тим, деякі розділи можуть об’єднуватися, а “наповнення” цих розділів конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників-засновників.

Організація підприємства, якщо осіб, які бажають його заснувати, дві або більше, починається з розробки та прийняття засновницького договору. Засновницький договір – це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть засновницького договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Як правило, засновницький договір містить наступні розділи:

Преамбула.

1. Загальні положення договору.

2. Предмет договору.

3. Назва та місцезнаходження підприємства.

4. Юридичний статус підприємства.

5. Статутний фонд. Вклади учасників (засновників).

6. Права і обов’язки учасників (засновників).

7. Управління підприємством.

8. Майно підприємства. Розподіл прибутку.

9. Порядок виходу із складу учасників.

10. Форс-мажор.

11. Розв’язання суперечок.

12. Умови припинення (розірвання) договору.

13. Умови та строки набуття договором чинності.

14. Інші умови.

Засновницькі документи – важливий атрибут підприємницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус підприємства, тому потребують професійного підходу до укладання. Таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Разом з тим, користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись із основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес укладання засновницьких документів передбачає:

- підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства;

• попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;

• збирання та узагальнення відповідних матеріалів;

• створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору;

• юридичні й економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;

• підготовку та проведення установчих зборів.

Після завершення формування змісту статуту та засновницького (установчого) договору) їх необхідно затвердити на установчих зборах (у випадку створення підприємств колективної форми власності), що підтверджується протоколом зборів засновників.