1) Блочно-модульна структуризація

2) Функціональна структуризація

Блочно-модульна структуризація ПП заснована на взаємодії 3-х складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства (ресурси, системи управління, діяльність персоналу).

Згідно блоку ресурсів потенціал підприємства розглядається як система ресурсів з наступних елементів:

1. Технічні ресурси (виробничі потужності, обладнання, матеріали).

2. Технологічні (технології, наукові розробки).

3. Трудові (кваліфікаційний, демографічний, інтелектуальний капітал

4. Просторові (характер виробничих приміщень, розташування об’єктів, комунікацій та ін.)

5. Інформаційні (кількість і якість інформації про внутрішнє і зовнішнє середовище)

6. Ресурси організаційної структури управління (характер і гнучкість керуючої системи)

7. Фінансові (наявність і достатність власного та позичкового капіталу, стан активів, ліквідність та ін.)

Блок системи управління – формулюється місія, стратегія розвитку підприємства, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі:

1) планування – виявлення майбутнього потенціалу;

2) реалізація – створення нового потенціалу або перетворення існуючого;

3) контроль – функції перевірки ефективності планів та реалізації рішень.

Блок діяльності:

1. Аналітична – це наукові дослідження та розробки.

2. Виробнича – здійснення виробничого процесу.

3. Комунікаційна – діяльність, спрямована на взаємодію з ринком.

Функціональна структуризація поділ-ся на об’єктивний та суб’єктивний потенціал.

При формуванні та використанні потенціалу підприємства проводиться його декомпозиція на компоненти, встанов­люються їх функції і зв'язки, тобто здійснюється структуризація.

Чіткого та однозначного уявлення про структуру потен­ціалу підприємства поки не сформовано. Це обумовлено тим, що дослідження з даної проблеми здійснюються в рамках окремих проявів потенціалу. У результаті накопичено багатий інструментарій оцінки ринкових, виробничих, фінансових можливостей підприємства, але разом з тим відчувається недолік повноти охоплення та систематизованого підходу в представленні структури його сукупного потенціалу.

Оптимальна структура потенціалу повинна мати міні­мальну кількість компонентів, але, разом з тим, вони повною мірою повинні виконувати задані функції. Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:

1. Блочно-модульна структуризація.

2. Функціональна структуризація.

1. Блочно-модульна структуризація потенціалу під­приємства заснована на взаємодії трьох складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягти поставлені цілі, та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства - ресурсів, системи управління та діяльності персоналу (рис. 1.3) [67, 68].

Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Блок ресурсів, незважаючи на нібито однозначність їхнього трактування, в економічній літературі представляється різним набором модулів. Так, автори блочно-модульної структуризації пропонують у складі ресурсів виділяти кадрові, інформаційні, фінансові та матеріальні. Такий підхід, на наш погляд, упускає з розгляду цінні організаційні ресурси та нематеріальні активи.

Деякі автори розглядають у якості ресурсних складових тільки персонал і основні фонди [99], інші виділяють у складі ресурсів тільки людський, матеріальний і організаційний аспекти [б], що навіть при глобальному розумінні даних складових залишає за межами розгляду технологічні розробки, привабливість територіального розташування й інші елементи.

Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів [13, 20]:

• технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особ­ливості, обладнання, матеріали і т. ін.);

• технологічні ресурси (технології, наявність конкуренто­спроможних ідей, наукові розробки й ін.);

• кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);

• просторові ресурси (характер виробничих приміщень, і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);

• інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інфор­маційної бази і т. ін.);

• ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження - керуючих впливів і ін.);

• фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.).

Слід зазначити, що за умов декомпозиції потенціалу підприємства з розгляду виключається така складова технічних ресурсів, як предмети праці. Це пов'язано з тим, що можливість предметів праці ставати матеріальною основою продукції не залежить від часу та характеристик виробничої системи, але має місце завдяки її наявності. Предмети праці вибувають з виробничого процесу протягом одного циклу, відтворюються поза підприємством і не завжди бувають адекватними продукції, що випускається, тому вважається, що вони не визначають величину технічного та виробничого потенціалу підприємства [28].

Наведене вище групування теж не позбавлене певних недоліків, тому що в сучасних умовах конкурентне становище підприємства за інших рівних виробничих, організаційних і фінансових умов визначається ще й діловою репутацією підприємства, наявністю в нього позитивного іміджу, що, на наш погляд, правомірно розглядати як невід'ємний елемент системи ресурсів.

Узагальнюючи вищевикладене, блок ресурсів підпри­ємства, на наш погляд, повинен включати наступні складові (рис. 1.4).

Кожний із зазначених видів ресурсів становить сукупність можливостей досягнення цілей підприємством. Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті чи інші засоби виробництва, кадри, виробничі приміщення з певними характеристиками, спорудження та інші ресурси, підприємство тією чи іншою мірою здатне задовольняти потреби та запити потенційних покупців.

2. Крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. У ньому, як правило, розрізняють три підсистеми [29, 67]:

1) планування - націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху. З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися форму­вати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений;

2) реалізації - має завданнями створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху. Підсистема, націлена на створення нового потенціалу, знаходиться в тісному зв'язку з адаптивним (на основі сформованих уявлень, удосконалювання устояних моделей) і генеративним (засно­ваним на стимулюванні підприємницького духу, виникненні оригінальних компетенцій і ринкових шансів) навчанням. Підсистема, націлена на перетворення існуючого потенціалу у фактори успіху, повинна забезпечити трансформацію ком­петенцій і внутрішніх ресурсів, які відповідають ринковим шансам, у ринкові конкурентні переваги, що повинні, у свою чергу, впливати на рішення про закупівлі з боку покупця;

3) контролю - виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень (чи дотримуються плани, чи досягається адекватна конкурентна позиція, чи забезпечує ця позиція задовільні результати) і постійного контролю за вірогідністю планових передумов. Останнє пов'язано з тим, що будь-який план фактично базується на очікуванні певного розвитку ринкової ситуації, що відрізняється нестабільністю та мінливістю, і тому вимагає постійної перевірки на придатність у випадку можливих змін.

3. Особлива увага приділяється блоку діяльності пер­соналу, оскільки будь-яка організація - це насамперед люди. Даний блок містить три складові:

1) аналітична діяльність персоналу - містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;

2) виробнича діяльність персоналу - охоплює безпосе­редньо діяльність, пов'язану зі здійсненням виробничого процесу;

3) комунікаційна діяльність персоналу - діяльність, спрямована на взаємодію з ринком. Вона виконує функції розробки та застосування комплексу маркетингових ін­струментів впливу на ринок (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інфор­мації про зовнішнє середовище, яка необхідна для управління на етапі планування та розробки стратегічних цілей.

Залежно від специфіки підприємства в його внутрішній структурі виділяють наступні функціональні області: мар­кетинг, виробництво, кадри, менеджмент, фінанси, інформацію, наявність яких обумовлює необхідність функціональної структуризації потенціалу підприємства. У рамках кожної функціональної області формується свій внутрішній потенціал, який умовно можна структурувати на об'єктний і суб'єктний залежно від ознак, що лежать у його основі (існування поза людиною, зовнішнє стосовно неї або існування, обумовлене діяльністю людей).

Висновок.