1.6.4. Гіпсові пов'язки

Властивості та якість бинту

Гіпсові пов'язки накладають за допомогою гіпсу - це прожарений при температурі 140 °С порошок сульфату кальцію. Після прожарювання він легко розтирається на мілкі крупинки, які в суміші з водою являють собою кашкопо­дібну масу, що має властивість швидко тверднути. Гіпс на повітрі поглинає вологу, в зв'язку з чим його якість різко погіршується. Щоб уникнути цього, його зберігають у герметично закритих оцинкованих ящиках у сухому місці.

Для перевірки якості гіпсу існує декілька проб:

1) рівні порції гіпсу і води змішують на тарілці; отримана маса повинна застигнути через 5-6 хв; на її поверхні не виступає волога, а при натискуванні пальцями вона не роздушиться і не кришиться;

2) гіпсовий порошок затискають у кулаці; при добрій якості після розтискання кулака він розсипається, при поганій - залишається у ви­гляді грудки;

3) з гіпсової маси роблять кульку; після затвердіння її з висоти 1 м кидають на підлогу, якщо якість гіпсу добра, кулька залишається цілою або розбивається на великі куски.

Якість гіпсу можна покращити. Якщо гіпсовий порошок містить грудоч­ки, його необхідно просіяти через сито або рідку марлю. Гіпс, що відсирів, прожарюють при температурі 140 °С. Для сповільнення застигання гіпсу його розводять холодною водою або додають до нього крохмальний клейстер. Для прискорення застигання його замішують на теплій воді (30-35°С).

Гіпсова пов'язка створює добру іммобілізацію. Розрізняють такі види гіпсо­вих пов'язок:

1) циркулярну (глуху);

2) стульчасту (знімну);

3) вікончасту;

4) мостоподібну;

5) шинну;

6) лонгетну;

7) лонгетно-циркулярну;

8) торако-бра-хіальну (на верхню кінцівку і грудну клітку);

9) кокситну (на нижню кінцівку, таз і живіт із захватом грудної клітки);

10) гонітну (те саме, що і кокситна, тільки верхня межа її досягає пупка);

11) корсети;

12) ліжечка.

Гіпсові пов'язки готують із гіпсових бинтів. Для гіпсових бинтів використовують тільки гігроскопічну марлю. На стіл, оббитий оцинкованим залізом або вкритий клейонкою, кладуть бинт, посипають гіпсом і останній енергійно втирають у бинт. Загіпсований бинт легко складають або згортають. Перед накладанням такий гіпсовий бинт змочують у теплій воді (рис. 1.6.23. а, б, в). Можна наперед готувати гіпсові лонгети заданої довжини і товщини (5 - 8 шарів). Є гіпсові бинти і фабричного виробництва.

Рис. 1.6.23. Методика підготовки гіпсової пов'язки: а-втирання гіпсу в бинт, б -складання гіпсової пов'язки; в-змочування.

Правила накладання гіпсової пов'язки

Існує декілька правил накладання гіпсових пов'язок: кінцівці або відповідній ділянці тіла надається середньофізіологічне або функціонально вигідне положення. Окрім пошкодженої ділянки тіла, іммобілізації підлягають два сусідніх

суглоби. Якщо гіпсова пов'язка накла­дається з підкладкою, то для цієї мети кра­ще використовувати негігроскопічну вату і накладати її на кісткові виступи. Пов'яз­ка не повинна стискати тканини, але і не повинна бути занадто вільною. Після на­кладання пов'язки необхідно перевірити, чи не перетискає вона магістральні суди­ни (синюшність, набряк, похолодання, відчуття повзання мурашок, оніміння, на­бряк нижче розташованих сегментів, на­явність пульсації).

Для накладання гіпсових пов'язок є спеціальні пристосування та інструменти: розтяжний (екстензійний) стіл, підставка під таз, апарат для накладання корсетів. Знімають гіпсові пов'язки за допомогою пилок для гіпсу, ножиців, скальпелів, ку­сачок Штиля, електричних пилок.

Основні види гіпсових пов'язок

Накладання циркулярної пов'язки. Після підготовки гіпсових бинтів один із них опускають у таз із водою. Після того, як гіпсовий бинт просякнув водою (при­пинення виділення бульбашок газу), його злегка віджимають. Для цього щільно за­хоплюють кінці бинта, щоб з них не витікала гіпсова кашка, і здавлюють бинт руками. При сильному і віджиманні з бинта може витекти гіпсу. Під час накладання гіпсової пов'язки кінцівку слід утримувати в пра­вильному положенні, щоб добитися доброго співставлення відламків кістки. Бинтувати слід обережно, без натягу і без складок, так щоб наступний оберт бинта покривав попередній тур наполовину або на 2/3. Бинтування проводять від периферії до центру. Для того, щоб пов'язка застигала однаково на усьому протязі (від чого залежить її міцність), бинт необхідно накладати рівномірно та швидко. До закінчення накладання першого бинта другий бинт повинен бути змочений водою і т.д. Під час накладання циркулярної пов'язки її ретель­но моделюють шляхом пригладжування бинтів і підгонки пов'язки до анатоміч­них особливостей даної ділянки тіла.

На верхню кінцівку та гомілку накладають 5-6 шарів бинта, на стегно і тулуб - 7-8 шарів. Для того, щоб кінці гіпсового бинта не кришились, у кінці гіпсування їх підрізають, укріплюючи смужками марлі, і ретельно моделюють.

Рис. 1.6.24. Види гіпсових пов'язок: а - глуха; б - вікончаста;

в - мостоподібна; г-лонгетна.

Стульчаста (знімна) пов'язка застосовується в тих випадках, коли необ­хідно проводити перев'язки, масаж та інші лікувальні маніпуляції. Для цього накладають циркулярну глуху (рис. 1.6.24, а) пов'язку, а потім розрізають її до висихання з двох протилежних сторін. Для укріплення пов'язки в подальшо­му стулки стягуються бинтом.

Вікончаста пов'язка (рис. 1.6.24, б). У ділянці рани після накладання пов'язки вирізають вікно. При цьому виді пов'язки зберігається міцність гіпсової пов'язки, а при необхідності можна проводити перев'язки та слідкувати за станом рани.

Мостоподібна пов'язка (рис. 1.6.24, в) застосовується в тих випадках, коли необхідно залишити відкритою ділянку тіла по всьому периметру. З цією метою гіпсові циркулярні пов'язки накладають вище і нижче відповідної ділянки тіла. Загіпсовані ділянки з'єднують між собою містками з дерева або металу, які прикривають гіпсовим бинтом.

Лонгетна пов'язка (рис. 1.6.24, г) накладається там, де для іммобілізації цілком достатньо фіксації лонгетом (половиною циркулярної пов'язки), або для укріплення циркулярної бинтової або гіпсової пов'язки.

Шинні гіпсові пов'язки. їх виготовляють із картону, якому надають фор­му відповідно до поставленого завдання, і обгортають мокрим гіпсовим бин­том (шина Волковича). Таку пов'язку накладають на відповідну ділянку тіла, моделюють і фіксують бинтами.

Лонгетно-циркулярна пов'язка. У цьому випадку лонгети фіксуються циркулярною гіпсовою пов'язкою, як правило, в тих ділянках тіла, де може стати­ся перелом гіпсу (наприклад, у ділянці суглоба).

Торакобрахіальна пов'язка. Застосовується при пошкодженнях плеча і плечового суглоба. Здебільшого її накладають за принципом лонгетно-циркулярної пов'язки. При цьому грудну клітку і відповідну ділянку верхньої кінцівки загіпсовують у положенні відведення від тулуба, приведення вперед і згинан­ня в ліктьовому суглобі. Для утримання кінцівки в наданому положенні і укріп­лення пов'язки між середньою третиною передпліччя і гіпсовим корсетом на грудній клітці у вигляді розпірки вгіпсовують дерев'яну палицю .

Кокситна пов'язка. Накладається при переломах стегна або кульшового суглоба. На екстензійному столі лонгетами укріплюють кульшовий суглоб і задню поверхню стегна. Потім циркулярними турами гіпсових бинтів поступово захоплюють ступню, гомілку, стегно, кульшовий суглоб, живіт і грудну клітку до рівня сосків.

Гонітна пов'язка. Застосовується при пошкодженні колінного суглоба і гомілки. Принцип накладання такий самий, як і кокситної пов'язки, але її верхній рівень доходить тільки до пупка.

Гіпсовий корсет є необхідним для лікування захворювань і пошкоджень хребта. Корсет виготовляють із циркулярних гіпсових бинтів шириною 15 см. Нижня його межа - клубові кістки, верхня - по передній поверхні до вирізки груднини, задня - остистий відросток першого грудного хребця. Залежно від локалізації пошкодження висота корсета може змінюватися.

Гіпсове ліжечко. Показаннями до його застосування є туберкульоз і деформація хребта. Можна використовувати його і для транспортування при пошкодженнях хребта. Хворого вкладають на живіт. Гіпсове ліжечко виготовляють із широких бинтів або окремих шарів наперед прогіпсованої марлі. Проводиться ретельне моделювання по тілу. Після застигання ліжечко зніма­ють і обрізають краї. Ліжечко сохне протягом 1-2 діб, після чого в нього вкла­дають хворого.

Зняття гіпсової пов'язки. Після того, як та чи інша гіпсова пов'язка виконала свою функцію, її необхідно зняти. Затверділий гіпс знімається з великими труднощами. Для його пом'якшення пов'язку змочують гарячою водою, роз­чином хлориду натрію або слабким розчином соляної кислоти. Можна розрі­зати пов'язку і без пом'якшення, використовуючи для цього спеціальні пилки, ножиці Штиля або, краще, електричну пилку. При знятті пов'язки слід обе­режно поводитися зі шкірою. Пов'язку розсікають над ділянкою, де немає кісткових виступів, поступово розводячи її краї. Після зняття пов'язки шкіру протирають теплою водою і вазеліновим маслом.

Догляд за хворим з гіпсовою пов'язкою

При накладанні гіпсової пов'язки слід пам'ятати, що вона твердне протя­гом 10-20 хв. У цей час загіпсовану ділянку тіла або кінцівку необхідно утримувати в потрібному положенні. При застиганні пов'язка стає твердою на до­тик і при постукуванні дає звук твердого тіла. Остаточне висихання гіпсу відбувається протягом доби. Пов'язка із сірої стає білою, а при постукуванні чути дзвінкий звук. Для прискорення висихання гіпсової пов'язки проводять помірне її нагрівання лампою "Солюкс".

Після накладання гіпсової пов'язки, поки вона ще не висохла, на ній хімічним олівцем зазначають дату травми, накладання пов'язки та ймовірного зняття гіпсу.

Особливо уважно спостерігають за хворим у перші дні після накладання пов'язки. При накладанні гіпсової пов'язки завжди слід залишати відкритими пальці кінцівки, що дозволяє слідкувати і контролювати стан кровобігу в кінцівці. Для профілактики стискання ушкодженої кінцівки при травматичному набря­кові їй слід надати підвищеного положення. При наявності стискання у хворого з'являється біль у кінцівці, ціаноз, оніміння пальців, збільшується її набряк.

У цих випадках необхідно розрізати гіпсову пов'язку, тимчасово укріпити її бинтом або замінити. Під час знаходження кінцівки або ділянки тіла в гіпсовій пов'язці необхідно слідкувати за її станом. При пошкодженнях пов'язки, виник­ненні незручності для хворого її слід замінити. Потрібно знати, що не тільки надмірно тісна, але і надто вільна пов'язка може спричинити певні ускладнення. Якщо гіпсова пов'язка не досить щільно прилягає до поверхні кінцівки, то може виникати рухливість відламків, пошкодження кісткової мозолі, потертість та пухирі, які здатні інфікуватись. Ретельне дотримання методики накладання гіпсо­вої пов'язки, постійний контроль за станом хворих та уважне ставлення до їх скарг є найбільш надійною профілактикою виникнення різних ускладнень.

Усі хворі, у тому числі з великими гіпсовими пов'язками, повинні прийма­ти гігієнічну ванну не рідше одного разу на 10 днів. При цьому гіпсову пов'яз­ку ретельно ізолюють від води і обмивають усі ділянки тіла, незакриті гіпсо­вою пов'язкою. Особливі труднощі виникають при догляді за хворими з трав­мами хребта, спинного мозку, кісток таза. Медичний персонал повинен пам'ятати, що таких хворих необхідно кілька разів на день перевертати із спи­ни на живіт, піднімати головний кінець ліжка, створювати умови для актив­них рухів. Поряд з цим, необхідно слідкувати, щоб під час акту дефекації і сечовипускання гіпсова пов'язка не забруднювалась. Важливим профілактичним заходом різноманітних ускладнень у цієї категорії хворих є лікувальна фізкультура, навчання ходьби на милицях, користування візками.