1.6.2. Бинтові пов'язки

Бинтові пов'язки є найбільш поширеними в силу багатьох позитивних* яко­стей, таких як міцність, еластичність, створення потрібного тиску, легка мо­дуляція і т. ін. Бинти - це різної довжини (5-7 м) і ширини (2,5-20 см) смужки марлі, скручені в бобіну. Вони використовуються для закріплення перев'язу­вального матеріалу (серветок, кульок тощо), фіксації переломів, іммобілізуючих пов'язок тощо. Останнім часом набувають поширення трубчасті бинти, їхня перевага в тому, що вони завдяки своїй еластичності добре моделюють конфігурацію тіла і надійно фіксують перев'язувальний матеріал.

Для бинтування використовують м'яку марлю, яка не заважає випаровуван­ню вологи з рани. Найбільше поширені сорти марлі, які мають 12x12 ниток в 1 см².

Правила бинтування

Для того, щоб пов'язка лежала правильно і надійно фіксувала уражену ділянку, необхідно використовувати бинти відповідної ширини і довжини, залежно від того, на яку частину тіла накладається пов'язка. Так, для тулуба використовують бинти шириною 10-12 см, для голови - 6-8 см, для кисті і пальців - 4-6 см.

1. Перед бинтуванням хворий повинен зайняти вигідне для нього положен­ня, при цьому ділянка, яка підлягає бинтуванню має бути легкодоступною.

2. Обов'язковою умовою є горизонтальне положення хворого (за виключенням невеликих ушкоджень), щоб уникнути небажаних ускладнень (непри­томності, шоку).

3. Для зручності ушкоджену частину тіла (голову, кінцівки) повинні підтримувати помічники. При бинтуванні грудної клітки, живота хворого кладуть на перев'язувальний стіл так, щоб частина тіла, яка підлягає бинтуванню, була легкодоступною. З цією метою використовують спеціальні підставки.

4. Пов'язка повинна бути закріплена в такому положенні, яке є найбільш функціонально вигідне, особливо у випадку накладання її на довготривалий час. Функціонально вигідним положенням для верхньої кінцівки є: плече при­ведене, вільно звисає вниз, ліктьовий суглоб, зігнутий під кутом 90°; передплі­ччя в середньому положенні між пронацією і супінацією; кисть в положенні тильного згинання на 10-15° , пальці напівзігнуті, а 1 палець протиставлений (інколи в кисть вкладають комок вати або марлі). Для нижньої кінцівки: в та­зостегновому і колінному суглобах - розгинання (180°); в гомілковоступене-вому - згинання (90°).

5. Накладання пов'язки і сама пов'язка не повинні викликати у хворих неприємні відчуття, а навпаки - після її накладання хворий повинен відчути полегшення.

6. Бинтування складається із трьох наступних етапів: накладання почат­кової частини пов'язки; накладання власне турів пов'язки; фіксація пов'язки.

7. Бинтування починають із периферійних відділів, поступово накриваю­чи турами бинта центральну ділянку. Бинт повинен накладатися так, щоб не утворювались складки, краї його не відставали від поверхні шкіри і не утворювали кишень. Рука повинна йти за ходом бинта, а не навпаки.

8. Змотану частину бинта (головку) беруть в одну руку, а вільну частину (початок) - в іншу. Розмотують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (за ходом годинникової стрілки), прихопивши перши­ми двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною рукою. Починають бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просу­ваючись до більш товстої (на кінцівках, як правило, від кисті або стопи до тулуба). Перші два тури повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити початок бинта, а кожний наступний оборот частково повинен при­кривати попередній на 1/2-2/3 с, закріплюючи його.

9. Закріплення пов'язки відбувається таким чином: кінець бинта розрізають ножицями в повздовжньому напрямі, кінці його перехрещують і зав'язують. Слід зауважити, що ні перехрещення, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню.

Можна кінець бинта підігнути під останній круговий хід бинта і приколоти його до попередніх турів англійською шпилькою. Якщо пов'язка накладена правиль­но, то вона повністю і добре закриває хвору частину тіла, не створює порушень кровообігу, не обмежує активних рухів, якщо вони дозволені хворому.

Якщо пов'язка не відповідає хоча б одній із цих вимог, її необхідно пере­робити.

Тип бинтової пов'язки залежить від тієї частини тіла, на яку вона накладається.

Розрізняють такі типи бинтових пов'язок: колова або циркулярна пов'язка (частіше всього застосовується при бинтуванні лоба, середини плеча, зап'ястка, нижньої третини гомілки); спіралеподібна пов'язка (використовується при серйозних ураженнях грудної клітки, живота, кінцівок); повзуча або змієподіб­на пов'язка (накладається в основному для утримання перев'язувального ма­теріалу на значному протязі кінцівки, як правило, на початку бинтування); хрестоподібна пов'язка (за формою нагадує цифру "8" і застосовується при бинтуванні частин тіла з неправильною формою: потилиці, задньої поверхні шиї, ділянок суглобів тощо); колосоподібна і черепахоподібна пов'язки, які є варіантами восьмиподібної (накладаються, як правило, на суглоби); повертальна пов'язка (накладається на округлі поверхні - голову, кукси кінцівок).

Слід відмітити, що майже завжди складні пов'язки можна замінити про­стими циркулярними або спіралеподібними з доповненням їх подібними перехрещуваними турами.

Техніка накладання бинтової пов'язок на окремі ділянки тіла

Пов'язки на голову накладають бинтом шириною 5-8 см.

Найбільш простою, зручною і надійною пов'язкою на голову є чепець. Кусок бинта довжиною 60-100 см кладуть на тім'яно-скроневу ділянку спере­ду вушних раковин. Накладають перший горизонтальний тур навколо голо­ви, при цьому хворий утримує кінці зав'язки в натягнутому стані. Потім бинт перекидають над зав'язкою, підводять його під зав'язку і ведуть назад, закриваючи потилицю. На протилежній стороні бинт знов обводять навколо зав'яз­ки і ведуть його до переду, прикриваючи лоб. Ці прийоми повторюють до по­вного закриття черепа. Кінець бинта фіксують до однієї із зав'язок.

Шапочку Гіппократа накладають за допомогою двоголового бинта або двох бинтів. Роблять коловий оберт навколо голови нижче потиличного вис­тупу. Після перехрещення бинтів у потиличній ділянці однією рукою прово­дять головку бинта через склепіння черепа на лоб, де його закріплюють коло­вим туром. Ці прийоми повторюють до тих пір, поки не буде закрите склепін­ня. Сагітальні тури бинта повинні поперемінно накладатися вправо і вліво від першого сагітального туру.

Неаполітанська пов'язка. Спочатку накладають циркулярні фіксуючі тури навколо голови, потім продовжують бинтувати таким чином, щоб кожний наступний тур розташовувався нижче попереднього аж до повного закриття вуха і соскоподібного відростка (рис 1.6.1).

Рис. 1.6.1. Бинтові пов'язки на голову: а - неаполітанська шапочка;

б – шапочка Гіппократа; в - шапочка-чепець.

Рис. 1.6.2. Бинтові пов'язки на очі: а на одне око; б - на обидва ока.

Пов'язка на одне око (рис. 1.6.2, а). Спочатку накладають циркулярні закріплюючі ходи, потім у потиличній ділянці опускають косо під вухо і прово­дять косо вверх, по боковій поверхні щоки та закривають хворе око, після чого закріплюють циркулярним туром висхідний. При накладанні пов'язки на праве око бинт ведуть зліва направо, на ліве - навпаки.

Пов'язка на обидва ока (рис. 1.6.2, б). Бинт фіксують двома горизонталь­ними турами навколо голови. Потім бинт ззаду опускають вниз, ведуть під правим вухом догори і закривають праве око, після чого бинт ведуть гори­зонтально навколо голови і далі в ділянці лоба під ліве вухо, закриваючи ліве око. Цей порядок повторюють до закінчення пов'язки. Фіксують її гори­зонтальними турами.

Рис. 1.6.3. Етапи накладання пов'язки "вуздечка".

Вуздечка (рис. 1.6.3) накладається при ушкодженнях нижньої щелепи, для її фіксації спочатку роблять два горизонтальні фіксувальні тури навколо голови, потім у ділянці потилиці бинт ведуть вниз під правим вухом на боковуповерхню шиї і під нижню ще­лепу, далі вертикально перед лівим вухом на тім'я. Після цього накладають декілька вертикальних турів для надій­ної іммобілізації щелепи і далі з підборіддя бинт ведуть по другій стороні шиї на потили­цю з переходом на горизон­тальні фіксувальні оберти.

Пов'язки на шию. Бинту­вання передньої частини шиї проводять за допомогою хре­стоподібної пов'язки на поти­лицю, чергуючи її оберти з циркулярними турами (рис. 1.6.4. а, б, в). При бинтуванні задньої частини шиї застосовують циркулярні ходи, укріплюючи їх восьмиподібними турами на голові або хрестоподібною пов'язкою на грудній клітці.

Рис. 1.6.4. Бинтові пов'язки на шию: а - на передню поверхню; б - задню;

в – задню поверхню і спину.

Восьмиподібна пов'язка на потилицю, зад­ню частину шиї і спину починається з накла­дання двох обертів бинта навколо голови на рівні лоба, після чого бинт ведуть над лівим вухом вниз на шию, обходять її справа та спе­реду і по задній поверхні її переходять на голо­ву. Потім бинт ведуть над лівим вухом косо вниз на ділянку потилиці, потім навколо шиї і знову вгору на голову. Пов'язку закріплюють навколо голови.

Пов 'язки на грудну клітку. Спіральна пов'яз­ка (рис. 1.6.5).

Рис. 1.6.5. Спіральна бинтова пов'язка на грудну клітку.

Застосовується при ушкодженнях грудної клітки, переломі ребер і т. ш. Перед накладанням пов'язки кладуть бинт довжиною 1 м так, щоб його середина знаходилась на лівій дельтоподібній ділянці, кінці його вільно звисають на спині і на пе­редній поверхні грудної клітки. Другим бинтом накладають фіксувальні тури на нижні відділи грудної клітки, а потім бинтують спіральними обертами зни­зу вверх до пахвових ямок, де закріплюють пов'язку коловими обертами. Вільно звисаючий кінець бинта на грудній клітці кладуть на праву дельтоподібну ділянку і зв'язують із другим вільним кінцем бинта.

Рис. 1.6.6. Хрестоподібна пов'язка на грудну клітку.

Хрестоподібна пов'язка на грудну клітку (рис. 1.6.6). Накладається на передню або задню поверхню грудної клітки. Спочатку накладають фіксувальні циркулярні тури навколо грудної клітки, потім бинт ведуть по передній поверхні косо вверх на надпліччя і через спину поперечно на протилеж­не надпліччя, а далі - косо під протилежну підпахвову ділянку, перехрещуючи попередній тур. Потім повторюють хрестоподібні оберти. Пов'яз­ку закріплюють на грудній клітці.

Рис. 1.6.7. Бинтові пов'язки:

а-Дезо; б-Вельпо.

Пов'язка Дезо (рис. 1.6.7, а). Застосовується для іммобілізації при переломах ключиці та плеча. Хворого садять і згинають руку в ліктьовому суг­лобі під прямим кутом. Коловим обертом бинта фіксують плече до тулуба, потім ведуть бинт косо вверх з-під пахви на надпліччя і вниз по спині та плечах огинають ліктьовий суглоб і прямують у пахвову ділянку. Потім ведуть бинт по спині на надпліччя і опускаються по передній частині груд­ної клітки до ліктьового суглоба, огинаючи його спереду назад і йдуть далі у пахвову ділянку. Ви­щеописані тури повторюють декілька разів до по­вної і надійної фіксації. При іммобілізації правого плеча та ключиці оберти бинта ідуть за годинни­ковою стрілкою, лівого плеча та ключиці - проти годинникової стрілки.

Пов'язка Вельпо (рис. 1.6.7, б). Пов'язка є досить зручною після вправлення вивиху у плечовому суг­лобі. Руку прибинтовують до тулуба з припіднятим ліктем і покладеною на здорове плече кистю. Перший тур бинта накладають горизонтально, за­хопивши груди та руку, у напрямку здорової пах­вової ділянки, звідти скісно по спині у напрямку над­пліччя, по передньо-зовнішній поверхні плеча підхоп­люють лікоть знизу і продовжують бинтування у напрямку пахвової ділянки зі здорового боку. На­ступні тури бинта ведуть у горизонтальному напрямку, так, щоб вони ляга­ли нижче попередніх, а вертикальні – внутрішньо (медіально) до попередніх.

Рис. 1.6.8. Бинтові пов'язки на молочні залози:

а - на одну; б - на обидві.

Пов 'язка на молочну зало­зу (рис. 1.6.8, а). Застосовуєть­ся при ушкодженнях, опіках, маститах, після оперативних втручань. Перші фіксувальні колові тури накладають ниж­че молочних залоз. При бин­туванні правої молочної зало­зи бинт ведуть проти годин­никової стрілки, лівої - за годинниковою стрілкою. Після колового оберту дохо­дять до правого боку молоч­ної залози, охоплюють її ниж­ню і внутрішню поверхні, ве­дучи бинт на ліве надпліччя, далі вниз скісно по спині до правої підпахвової ямки і роб­лять коловий фіксувальний тур. Надалі повторюють у такому ж порядку оберти до повного закриття молочної залози.

Пов'язка на обидві молочні залози (рис. 1.6.8, б). Початок бинта фіксують двома горизонтальними турами під молочними залозами. Третій тур ведуть із бокової поверхні грудної клітки на праву молочну залозу, припіднімаючи її у напрямку лівого надпліччя. З поверхні спини бинт проводять скісно вниз під праву пахвову ямку і молочну залозу, потім під лівою молочною залозою і пахвовою ділянкою косо вверх на праве надпліччя і звідти вниз косо на ліву молочну залозу, після чого роблять коловий фіксувальний тур. У такому порядку повторюють тури до повного закриття обох молочних залоз.

Рис. 1.6.9. Бинтові пов'язки: а - на живіт і обидві пахові ділянки;

б - на одну пахову ділянку.

Пов'язки на ділянку живота і таза. Крім клеолових і колодійних пов'язок, які мають найширше застосування, на живіт і таз можна накласти просту спіраль­ну колову пов'язку, низхідну і висхідну (рис. 1.6.9) і двобічну колосоподібну пов'язки, а також восьмиподібну пов'язку на промежину (рис. 1.6.10).

Рис. 1.6.10. Восьмиподібна пов'язка на промежину.ї

Крім того, для закриття ран на промежині можна застосовувати Т-подібну пов'язку (рис. 1.6.11).

Рис. 1.6.11. Т-подібна пов'язка на промежину.

Пов 'язки на верхню кінцівку. Для бинтування пальців кисті застосовують найчастіше спіральні пов'язки, які починаються коловими обертами навколо зап'ястка, потім ведуть бинт по тильній поверхні кисті до кінця паль­ця, обмотуючи його спіраль­ними турами. Повторюючи попередні оберти, можна на­класти таку пов'язку на всі пальці у вигляді рукавички (рис. 1.6.12, а, б). На кисть на­кладають повертальну пов'яз­ку з першими коловими фіксувальними турами на за­п'ястку (рис. 1.6.12, в).

Рис. 1.6.12. Накладання бинтової пов'язки на:

а, б - пальці; в - пальці і кисть.

Пов'язки на передпліччя, плече і лікоть. Найбільш по­ширеними пов'язками на пе­редпліччя і плече є колові або колосоподібні (рис. 1.6.13).

Рис. 1.6.13. Колосоподібна пов'язка: а - на передпліччя; б - на плече.

На ділянку ліктьового суглоба накладають черепахо-подібну пов'язку (рис. 1.6.14).

Рис. 1.6.14. Черепахоподібна пов'язка на передпліччя.

На ділянку плечового суглоба і підпахвову ямку накладають колосопо­дібну пов'язку і її комбінують із косими та горизонтальними турами бинта навколо грудної клітки (рис. 1.6.15).

Рис. 1.6.15. Пов'язка на плечовий суглоб,

грудну клітку і підпахвову ділянку.

Пов 'язки на нижню кінцівку. Для закриття уражень нижніх кінцівок засто­совують ті ж самі типи пов'язок, що і для верхніх (рис. 1.6.16).

Рис. 1.6.16. Черепахоподібна пов'язка на колінний суглоб.

Хрестоподібна пов'язка (рис. 1.6.17, а) застосовується при розтягненні зв'я­зок гомілковостопного суглоба. Починають її з циркулярного фіксувального туру на нижній третині гомілки, після чого бинт ведуть косо по тильному боці ступні на протилежну сторону, оминаючи ступню, і знову скісно вверх повер­тають бинт на гомілку. Обійшовши гомілку позаду, повторюють подібні оберти бинта декілька раз. Пов'язку закінчують циркулярним туром на гомілці.

Рис. 1.6.17. Бинтові пов'язки на стопу:

а -гомілковостопний суглоб; б - п'ятку; в - стопу без пальців;

г - всю стопу; д - великий палець.

На п'яту накладають восьмиподібну фіксувальну пов'язку (рис. 1.6.17 б). На стопу без пальців накладають колосоподібну і поворотну пов'язки

(рис. 1.6.17, в, г). На великий палець краще накладати пов'язку, фіксуючи її до гомілки (рис. 1.6.17, д).