Основні завдання екології:
Вивчення закономірностей існування, функціонування та формування біологічних систем усіх рівнів.
Розкриття місця і ролі людини, цивілізації в існуванні екосфери планети Земля з позицій екологічних законів.
Екологізація свідомості людей: формування нової ідеології, спрямованої на екологізацію економіки, виробництва, політики, освіти.
Прогноз динаміки біосфери в часі і просторі.
Розробка прогнозів змін біосфери і стану оточуючого людину середовища при різних сценаріях економічного та соціального розвитку людства.
Всеохоплююча діагностика стану природи планети і її ресурсів; визначення порогу витривалості біосфери по відношенню до антропогенного навантаження;
Збереження здатності біосфери до саморегулювання і самовідновлення з урахуванням основних екологічних законів.
Розробка заходів і принципів господарювання для зменшення тиску людського суспільства на біосферу.
Формування такої стратегії поведінки людського суспільства, такої економіки і таких технологій, котрі приведуть масштаби і характер господарської діяльності у відповідність з екологічною витривалістю природи і зупинять глобальну екологічну кризу.
Методи екології:
Польові спостереження, які дозволяють отримати конкретні відомості про стан навколишнього середовища, живих організмів та їх видів, популяцій, екосистем і.т.д.
Експерименти в природних умовах, які дозволяють моделювати ту чи іншу ситуацію, наслідки її розвитку для конкретного угрупування організмів.
Математичне моделювання процесів і ситуацій, що зустрічаються в популяціях і в біоценозах за допомогою комп’ютерної техніки. Це дозволяє здійснювати цілісну оцінку процесів і явищ, що вивчається, прогнозувати можливий розвиток подій екосистем.
3.
Історія становлення екології як науки
Історія розвитку екології порівняно нетривала. Одним з перших, хто на межі ХVІІІ та ХІХ століть усвідомив необхідність цілісної оцінки природних комплексів, був німецький вчений О.Гумбольдт. його наукова спадщина – 600 наукових праць. У своїй книзі “Картини природи”, що вийшла в 1808 році, він писав: “Я скрізь помічаю той вплив, який постійно здійснює фізична природа на моральний стан та долю людства”. Засновником екології в її сучасному вигляді є німецький вчений Е.Геккель, який визначив екологію як науку про загальну “економіку природи”. Він же запропонував ї сам термін “екологія”. Ф.Даль (1890), в свою чергу, запропонував термін “біотоп”, що означає комплекс абіотичних факторів, що визначають життєдіяльність організмів. В наш час його замінив синонім – “екотоп”. К.Фрідерікс доповнив цей підхід ідеєю про “голоцен” як про цілісну одиницю, що включає в себе біоценоз та його екотоп. Синтетичному погляду на природні комплекси сприяли праці Г.Ф.Морозова (1912), засновника вчення про ліс як цілісну природну систему. Прогресивну роль в історії екології зіграло поняття екосистеми, що було введене англійським вченим А.Тенслі (1948). Особливе місце в історії екології посідають відкриття всесвітньо відомого вченого В.І.Вернадського, автора вчення про біосферу. Найбільшу роль у становлення сучасної екології відіграла публікація монографій із цієї наукової дисципліни американського вченого Ю.Одума в 1970-1990 рр.
Світове визнання отримали дослідження українських вчених І.Г.Підоплічка, Ф.А.Гриня, Ф.М.Стойка, П.С.Погребняка, Д.В.Воробйова та багатьох інших. У сучасний період в Україні широке визнання отримали екологічні роботи академіків М.А.Голубця, К.М.Ситника, Ю.Р.Шеляг-Сосонка.
4.