Розділ 1. Культура фахового мовлення

Тема 1.1. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі і типи мовлення

Мова — носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу — творця мови.

Оволодіваючи мовою, людина опановує і культуру народу. Мова — «...генофонд культури» (О.Гончар), «...жива схованка людського духу» (77.Мирний). Вона духовно єднає покоління, дає змогу сягнути культурних скарбів минулих століть.

Стилі сучасної української літературної мови

Стиль - це різновид літературної мови (функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості щодо добору та використання мовних засобів.

Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі з властивими їм підстилями:

Лексична диференціація та синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю

Тема 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії

Літературна мова — унормована, загальноприйнята форма національної мови.

Усі національні мови обов'язково мають норми, тобто історично сформовані і суспільно усвідомлені стандарти. Ці стандарти усталені на основі літературної традиції, що регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально-комунікативних різновидах.

Мовна норма - сукупність найпридатніших (правильних, кращих) для обслуговування суспільства засобів мови, яка виникає як результат добору мовних елементів із наявних, утворюваних мовцями тепер чи взятих із запасу минулого.

Норми української літературної мови Культура мови та культура мовлення

Правильність - це унормування мови на орфоепічному, лексичному, фразеоло­гічному, словотворчому та стилістичному рівнях.

Точність - добір слів і речень з метою якнайточнішої передачі змісту висловлювання.

Змістовність - повне розкриття думки без зайвих слів.

Чистота мовлення - це уникнення ненормативних елементів у мові (просторіччя, суржик, діалектизми, жаргонізми, арготизми), мовних дефектів.

Багатство мовлення (різноманітність) - використання різноманітних мовних засобів, уникнення повторень слів, однотипних конструкцій.

Логічність - це правильність смислових зв'язків між словами і реченнями в тексті.

Послідовність - виправданий планом висловлювання виклад теми.

Доречність - урахування адресності висловлювання, його сприйняття слухачем, читачем.

Виразність - добір слів і речень з метою якнайточнішої передачі думки.

Образність - оригінальність висловлювання, добір синонімічних відповідників, уникнення однотипності вираження думок.

Тема 1.3. Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки)

Основним критерієм професійної майстерності кожного фахів­ця є знання свого фаху, а знання фаху тісно пов'язане з рівнем опа­нування мови професії, її лексики, термінології, умінням вільно володіти і користуватися лексикою фаху

Українське усне мовлення стало сьогодні засобом широких ділових контактів - у трудовому колективі, на зборах, нарадах, конференціях, з'їздах, а також під час бесід, переговорів з ділови­ми партнерами.

Усний монолог - це безтекстові та зафіксовані форми, роз­раховані на усне відтворення.