Тема № 1

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. Використовуючи навчальну та спеціальну літературу, визначте та класифікуйте джерела державного права зарубіжних країн і відобразите це у вигляді опорно-логічних схем.

Завдання 2. Використовуючи конституції (витяги),( Інтернет ресурси), класифікуйте їх за провідними критеріями у вигляді порівняльної таблиці.

Завдання 3. Продовжить поповнення словника новими по­няттями та термінами державного права зарубіжних країн, на­приклад:

• Формалізовані джерела - це...

• Неформалізовані джерела - це...

• Органічний закон - це...

• Конституційний закон -це...

• Конституанта - це...

• Октроювання - це...

КОНСТИТУЦІЯ ЯПОНІЇ

(витяги)

(Промульгована 3 листопада 1946 року. Набрала чинності 3травня 1947 р)

Ми, японський народ, діючи за посередництвом наших належ­ним чином обраних представників у Парламенті і сповнені рішучості забезпечити для себе і для своїх нащадків мирну співпрацю з усіма націями, свободи для всієї нашої країни, сповнені рішучості не допу­стити жахів нової війни в результаті дій урядів, проголошуємо, що народ наділений суверенною владою, і встановлюємо дану Консти­туцію...

Глава І. Імператор

Стаття і. Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада.

Стаття 2. Імператорський трон є династичним та успадко­вується відповідно до Закону про імператорську родину, прийнято­го Парламентом.

Стаття 3. Усі дії Імператора, що відносяться до справ держави, можуть бути вчинені не інакше як з ініціативи і схвалення Кабінету, і Кабінет несе за них відповідальність.

Стаття 4. Імператор здійснює тільки такі дії, що відносяться до справ держави, передбачених даною Конституцією, і не наділений повноваженнями, пов'язаними із здійсненням державної влади.

Імператор, відповідно до закону, може доручати кому-небудь здійснення своїх дій, що відносяться до справ держави.

Стаття 5. Якщо відповідно до Закону про імператорську фамілію встановлюється регентство, Регент здійснює дії, що відно­сяться до справ держави, від імені Імператора. У цьому випадку за­стосовується абзац перший попередньої статті.

Стаття 6. Імператор призначає Прем'єр-міністра за поданням Парламенту. Імператор призначає головного суддю Верховного суду за поданням Кабінету.

Стаття 7. Імператор за порадою і зі схвалення Кабінету здійснює від імені народу наступні дії, що відносяться до справ держави: про- мульгацію поправок до Конституції, законів, урядових указів і дого­ворів; скликання Парламенту; розпуск Палати представників; оголо­шення загальних парламентських виборів; підтвердження призна­чень і відставок державних міністрів і інших посадових осіб відповідно до закону, а також повноважень і вірчих грамот послів і посланців; підтвердження загальних і часткових амністій, пом'як­шень і відстрочок покарань і відновлення у правах; дарування наго­род; підтвердження ратифікаційних грамот і інших дипломатичних документів відповідно до закону; прийом іноземних послів і по­сланців; здійснення церемоніалу.

Стаття 8. Ніяке майно не може бути передане імператорській родині чи отримане нею, і ніякі дарунки не можуть бути прийняті нею інакше як відповідно до резолюції Парламенту.

Глава II. Відмова від війни

Стаття 9. Щиро прагнучи міжнародного миру, заснованого на справедливості і порядку, японський народ на вічні часи відмов­ляється від війни як суверенного права нації, а також від погрози чи застосування збройної сили як засобу розв'язання міжнародних су­перечок.

Для досягнення мети, зазначеної в попередньому абзаці, ніколи надалі не будуть створюватися сухопутні, морські і військово-повітряні сили, так само як і інші засоби війни. Право на ведення державою війни не визнається.

Глава III. Права й обов 'язки народу

Стаття 10. Необхідні умови японського громадянства визнача­ються законом.

Стаття і і. Народ безперешкодно користасться всіма основними правами людини. Ці основні права людини, що гарантуються народу даною Конституцією, надаються нинішньому і майбутньому по­колінням як нерушимих вічних прав.

Стаття 12. Свободи і права, що гарантуються народу даною Кон­ституцією, повинні підтримуватися постійними зусиллями народу. Народ повинен утримуватися від будь-яких зловживань цими воля­ми і правами і несе постійну відповідальність за використання їх в інтересах суспільного добробуту.

Стаття 13. Усі люди повинні поважатися як особистості. їхнє право на життя, волю і на прагнення до щастя є, оскільки це не пору­шує суспільного добробуту, вищим предметом турботи у сфері зако­нодавства й інших державних справ.

Стаття 14. Усі люди рівні перед законом і не можуть піддавати­ся дискримінації в політичному, економічному і соціальному відно­шеннях за мотивами раси, релігії, статі, соціального стану, а також походження.

Перство та інші аристократичні інститути не визнаються.

Ніякі привілеї не надаються при присвоєнні почесних звань, на­город чи знаків відмінності, і будь-яка така нагорода дійсна тільки за життя особи, що має її в даний час чи може одержати в майбутньому.

Стаття 15. Народ має невід'ємне право обирати публічних поса­дових осіб і відстороняти їх від посади.

Усі публічні посадові особи є слугами всього суспільства, а не якої-небудь однієї його частини.

При виборах публічних посадових осіб гарантується загальне виборче право для повнолітніх.

При проведенні будь-яких виборів таємниця голосування не по­винна порушуватися. Виборець не несе відповідальності ні в публічному, ні в приватному порядку за зроблений ним вибір.

Стаття 16. Кожний має право звертатися з мирною петицією про відшкодування збитку, заміщення публічних посадових осіб, про введення, скасування чи зміну законів чи указів розпоряджень, а також з інших питань; ніхто не може бути підданий будь-якій дис­кримінації за подання таких петицій.

Стаття 17. Кожний може відповідно до закону вимагати у дер­жави чи місцевих органів публічної влади відшкодування збитків у випадку, якщо збиток заподіяний йому незаконними діями будь-якої публічної посадової особи.

Стаття 18. Ніхто не може перебувати в рабстві в будь-якій формі. Примусова праця інакше як у порядку покарання за злочин забороняється.

Стаття 19. Свобода думки і совісті не повинна порушуватися.

Стаття 20. Свобода релігії гарантується для усіх. Жодна з релігійних організацій не повинна отримувати від держави ніяких привілеїв і не може користуватися політичною владою.

Ніхто не може бути примушений брати участь у будь-яких релігійних актах, святах, церемоніях чи обрядах.

Держава і її органи повинні утримуватися від проведення релігійного навчання і якої-небудь релігійної діяльності.

Стаття 21. Гарантується свобода зборів і об'єднань, а також сво­бода слова, друку і всіх інших форм вираження думок.

Ніяка цензура не допускається, таємниця кореспонденції не по­винна порушуватися.

Стаття 22. Кожен користується свободою вибору і зміни місця проживання, а також вибору професії, коли це не порушує суспільного добробуту.

Свобода виїзду для усіх за кордон і свобода відмови від свого громадянства не повинні порушуватися.

Стаття 23. Гарантується свобода наукової діяльності.

Стаття 24. Шлюб укладається тільки при взаємній згоді обох сторін і існує за умови взаємного співробітництва, в основу якого по­кладена рівність прав чоловіка і дружини.

Закони у відношенні вибору чоловіка або жінки, їх майнових прав, спадщини, вибору місця проживання, розлучення й інших пи­тань, пов'язаних зі шлюбом і родиною, повинні складатися, виходя­чи з принципу особистого достоїнства і рівності статей.

Стаття 25. Усі мають право на підтримку мінімального рівня здорового і культурного життя.

В усіх сферах життя держава повинна докладати зусиль для підйому і подальшого розвитку суспільного добробуту, соціального забезпечення, а також народного здоров'я.

Стаття 26. Усі мають рівне право на освіту відповідно до своїх здібностей в порядку, передбаченому законом.

Усі повинні відповідно до закону, забезпечити проходження обов'язкового навчання дітям, що перебувають на їхньому піклу­ванні. Обов'язкове навчання здійснюється безкоштовно.

Стаття 27. Усі мають право на працю і зобов'язані працювати.

Заробітна плата, робочий час, відпочинок і інші умови праці визначаються законом.

Експлуатація дітей забороняється.

Стаття 28. Гарантується право трудящих на створення ор­ганізацій, а також право на колективні переговори і інші колективні дії. Стаття 29. Право власності не повинно порушуватися.

Право власності визначається законом, для того щоб воно не су­перечило суспільному добробуту.

Приватне майно може бути використано в публічних інтересах за справедливу компенсацію.

Стаття ЗО. Населення підлягає оподаткуванню відповідно до за­кону.

Стаття 31. Ніхто не може бути позбавлений життя чи свободи, бути підданий якому-небудь покаранню інакше як у відповідності до процедури,встановленої законом.

Стаття 32. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді.

Стаття 33. Ніхто не може бути арештований, за винятком тих випадків, коли арешт відбувається на місці злочину, інакше як на підставі виданого компетентним працівником органів юстиції нака­зу, у якому зазначений злочин, що є причиною арешту.

Стаття 34. Ніхто не може бути затриманий чи позбавлений волі, якщо йому не буде негайно пред'явлені обвинувачення і надане пра­во звернутися до адвоката. Так само ніхто не може бути затриманий без належних підстав, що при наявності відповідної вимоги негайно повідомляються на відкритому засіданні суду в присутності затри­маного і його адвоката.

Стаття 35. За винятком випадків, передбачених статтею 33, не повинно порушуватися право кожного на недоторканність свого житла, документів і майна від вторгнень, обшуків і виїмок, зробле­них інакше, ніж у відповідності до наказу, виданого при наявності ґрунтовних причин, що містить указівку місця, що підлягає обшуку, і предметів, що підлягають вилученню.

Кожен обшук і вилучення провадяться за окремим наказом, ви­даним компетентним працівником органів юстиції.

Стаття 36. Категорично забороняється застосування публічни­ми посадовими особами катувань і жорстоких покарань.

Стаття 37. За всіма кримінальними справами обвинувачуваний має право на швидкий і відкритий розгляд своєї справи неупередже-ним судом.

Обвинувачуваному за кримінальною справою надається повна можливість опитування усіх свідків; він має право на виклик свідків у примусовому порядку за державний рахунок.

При будь-яких обставинах обвинувачуваний по кримінальній справі може звернутися за допомогою до кваліфікованого адвоката; у випадку, коли обвинувачуваний не в змозі зробити це сам, адвокат призначається державою.

Стаття 38. Ніхто не може бути примушений давати показання проти самого себе.

Визнання, зроблене через примус, чи катуванням під погрозою або після невиправдано тривалого утримання під вартою, не може розглядатися як доказ.

Ніхто не може бути засуджений чи покараний у випадках, коли єдиним доказом проти нього є його власне визнання .

Стаття 39. Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за дію, що була законною у момент її здійснення та у відношенні якого він був виправданий. Так само ніхто не може бу­ти двічі притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин.

Стаття 40. У випадку виправдання судом після арешту чи затри­мання кожен може, відповідно до закону, пред'явити державі позов про відшкодування збитку.