4. Термінологія логіки й загальної теорії систем.
Абстрагування — операція мислення з метою виокремлення якої-небудь риси, ознаки досліджуваного об'єкта й побудови у результаті його аналізу відповідного наукового поняття, моделі, теорії, класифікації й тому подібного розумового продукту.
Абстрактна система — система, елементами якої є поняття, а не реальні об'єкти, як у конкретній системі.
Агрегування — об'єднання конструктивно незалежних елементів, які виконують різні функції, у єдину систему. У системах обробки даних здійснюється за функціональною ознакою.
Адаптація системи — здатність системи зберігати свою структуру й виконувати свої функції при зміні зовнішніх умов; синоніми — пристосованість, живучість. Реакцією системи на зміни у зовнішньому середовищі може бути як короткочасна адаптації до цих змін, так і довгострокова еволюція системи, до якої ця адаптація може призвести. Адаптація системи вважається структурною, якщо будь-яка модифікація структури або структурних властивостей системи не спричиняє зміни її функціональних властивостей. Якщо ця умова не дотримується, то говорять про функціональну адаптацію.
Алгоритм — покрокова процедура, що за допомогою кінцевого числа кроків дозволяє досягти рішення, зокрема оптимального.
Аналіз — метод пізнання, що припускає поділ цілого на окремі складові частини й вивчення кожної із цих частин.
Аналітичний метод — метод дослідження, що полягає в розбивці цілого на частини та їхньому роздільному вивченні.
Аналогія — 1) метод пізнання, що припускає перенос властивостей з відомого явища або процесу на невідомі; 2) подібність між об'єктами у деякому відношенні.
Атрибут — істотна характеристика об'єкта.
Взаємодія — процес безпосереднього або опосередкованого впливу об'єктів (суб'єктів) один на одного, що породжує їхню взаємну обумовленість і зв'язок.
Верифікація — спосіб перевірки гіпотези на істинність.
Гіпотеза — твердження, яке підлягає перевірці на істинність, про наявність (або відсутність) тих або інших причинно-наслідкових зв'язків між певними процесами і явищами.
Дедукція — метод пізнання, що припускає умовиводи від загального до частки.
Декомпозиція — метод рішення, що вимагає розкладання системи на підсистеми й елементи.
Дельфійський метод — спеціальний метод з'ясування невисловлених у явній формі показань за допомогою анкетування.
Дилема — скрутний вибір між двома наявними можливостями.
Дуальність — подвійність, два протилежних значення спектра.
«Тверда» система — система, дослідження якої відносять до області фізичних наук; для цієї системи типовими є однозначні залежності.
Живучість (життєздатність) — здатність системи залишатися в межах області рівноваги, відновлювати свої характеристики після закінченні дії зовнішніх збурювань. Час релаксації системи повинен бути меншим, ніж середній інтервал часу між послідовними зовнішніми збурюваннями. У цьому випадку система встигає відновити свій стійкий стан рівноваги.
Ієрархія — багаторівнева структура елементів або подій, що дозволяє робити ранжирування по рівнях.
Вимір — процес, у результаті якого якісні спостереження перетворюються у кількісні твердження й оцінки.
Імперативи — норми, зобов'язання, які накладаються на системи технологією або суспільством.
Індукція — метод пізнання, що базується на умовиводах від часткового до загального.
Інтеграція — об'єднання окремих елементів у єдине ціле.
Інтуїтивний синтез — процес об'єднання у ціле групи елементів, структура зв'язків між якими відома апріорі.
Дослідження — виявлення закономірностей виникнення, розвитку, зміни можливостей перетворення фрагмента об'єктивної реальності.
Дослідження наукове — процес вироблення нових знань, один з видів пізнавальної діяльності. Характеризується об'єктивністю, відтворюваністю, доказовістю, точністю; має два рівні - емпіричний і теоретичний.
Істина — знання, що задовольняє теоретичним стандартам, або рішення проблеми, що визнається прийнятним внаслідок підтвердження на практиці.
Класифікація — система розподілу об'єктів (предметів, явищ, процесів, понять) за класами відповідно до певних ознак.
Континуум — безперервність, нерозривність явищ, процесів.
Концепція — єдиний, визначальний задум, провідна думка проекту системи (загальна система поглядів).
Критерій (засіб для судження) — ознака, на підставі якої виробляється оцінка, засіб перевірки, мірило оцінки.
Логіка — наука про закони й форми мислення.
Логічний аналіз — процес поділу цілого на частини й визначення структурних зв'язків між частинами.
Метамова — мова більш високого рівня, на якому можуть бути інтерпретовані пропозиції, записані мовою більше низького рівня. Теорія розмитих безлічей - метамова неясності; математична статистика й теорія ймовірностей - метамова невизначеності; кібернетика - метамова організованого й цілеспрямованого поводження.
Метод — 1) шлях наукового дослідження або спосіб пізнання об'єктивної реальності; 2) спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання; 3) сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння (пізнання) дійсності.
Метод наукової абстракції — складається у виділенні головного в об'єкті дослідження й відволіканні (абстрагуванні) від несуттєвого, випадкового, тимчасового, непостійного.
Методологія — 1) система принципів і способів організації й побудови теоретичної й практичної діяльності, також вчення про цю систему; 2) вчення про структуру, логічну організацію, методи й засоби діяльності.
Методи пізнання — аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія.
Багатоцільовий, багатомірний — характеристики цільових функцій і моделей прийняття рішень, що поєднують зовні несумісні змінні у цільові функції особи, що приймає рішення.
Модель — 1) матеріальний об'єкт або знакова система, що імітують структуру або функціонування досліджуваного об'єкта; 2) подання об'єкта, системи або ідеї у деякій формі, відмінній від самої цілісності.
Науковий метод — узагальнений підхід фізичних та інших наук, за допомогою якого гіпотези постулюються, перевіряються, а потім узагальнюються до рівня закону.
Наукова парадигма — система понять, принципів і методів, застосовуваних у точних науках.
Невпорядкованість (безладдя) — стан системи, що відбиває ступінь ентропії, невизначеності або дезорганізації.
Негативний зворотний зв'язок — тип зв'язку у системі керування, при якому деяка частина вихідного сигналу системи – різниця між дійсним та бажаним результатом — подається на вхід, для того щоб підтримувати систему у певних межах.
Обумовленість, причинність - поняття, що лежить в основі методу, який вивчає причини відхилень роботи системи від норми.
Загальна теорія систем — дисципліна, що є основою й теоретичним обґрунтуванням системного підходу.
Спільність — область застосовності поняття; у логіку — обсяг поняття.
Навколишнє (зовнішнє) середовище, оточення — частина екосистеми; система, що охоплює всі системи. Коли мова йде про відкриті системи, істотно вважати навколишнє середовище вхідної у ту систему, що розробляється.
Оптимізація — процес, спрямований на одержання максимального (мінімального) значення цільової функції, що може бути досягнуте в замкнутій системі. Таке значення функції є субоптимумом для відкритої підсистеми, що входить в іншу систему.
Відчуженість — такий стан соціальної системи, при якому втрачається роль індивідуума у суспільстві або організації; при цьому індивідуум почуває себе ізольованим від суспільства.
Оцінююча система — система, здатна робити оцінки, робити вибір.
Парадигма — відносно замкнута система понять, принципів і методів (прийомів), за допомогою якої відображається специфіка даного класу об'єктів і вирішуються відповідні завдання.
Пізнавальний стиль — у теорії пізнання виділяються типи, або стилі, міркування.
Порядкова шкала — найбільш важлива шкала вимірів, що може використовуватися для рішення багатьох завдань із області суспільних наук.
Правдоподібність — оцінка суб'єктивної ймовірності настання недостовірної події.
Предмет — все те, що може перебувати у відношенні або мати яку-небудь властивість.
Припущення, допущення — основні положення, виходячи з яких особа, що приймає рішення, вибирає варіант.
Передумови — вихідні положення, відповідно до яких особа, що приймає рішення, вибирає варіант.
Прийняття рішень — процес мислення, що лежить в основі проектування систем, за допомогою якого складаються плани й вибираються варіанти для реалізації.
Проект — задум, що передбачає хід, розвиток чого-небудь.
Процес — послідовна зміна явищ, станів у розвитку якої-небудь системи, об'єкта, явища.
Розвиток — перехід від одного якісного стану до іншого.
Розмитий — неясний, нечіткий. Термін використовується для опису об'єктів, які мають неточно встановлені межі.
Збої, відмови — відхилення від нормального режиму функціонування.
Властивість — категорія філософська, відбиває розходження або спільність об'єкта з іншими об'єктами. Властивість звичайно узагальнює ряд характеристик об'єкта.
Синтез — метод пізнання, заснований на з'єднанні окремих частин явища, вивчених у процесі аналізу, у єдине ціле.
Система — 1) ціле, складене із частин; 2) безліч елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один з одним, що утворять певну цілісність, єдність; 3) сукупність об'єктів і відносин між ними, що утворить єдине ціле.
Система пізнання — одна зі складових частин процесу, за допомогою якої особи, що приймають рішення, перетворюють факти (дані) в істину; система пізнання ОПР залежить від поглядів останніх.
Системна парадигма — система понять, принципів і методів, застосовуваних при проектуванні систем.
Системний підхід — підхід, що забезпечує рішення завдань, пов'язаних з великими системами. Має спеціально-методологічну функцію, даючи орієнтири при вирішенні системних завдань. Він має й теоретичну функцію, коли трансформується у загальну теорію систем.
Системи — реальні або гіпотетичні ансамблі або безлічі зв'язаних елементів.
Складність — розмаїтість безлічі елементів, функцій системи й взаємозв'язків між ними.
Згода (єдність) — погодженість оцінок, суджень між агентами й реципієнтами систем.
Середовище — сукупність факторів, що впливають на стан і розвиток системи.
Структура — взаємне розташування й зв'язок складових частин чого-небудь; будова.
Субоптимізація — у випадку складних відкритих систем погоджена субоптимізація (близька до оптимальної) може виявитися значно кращою, ніж глобальна оптимізація.
Судження — особлива форма ухвалення рішення, що полягає у використанні фактів з навколишнього середовища для одержання оцінок, які не порушують постулатів логіки, збігаються з думками експертів, з реальною дійсністю.
Теорія (розгляд, дослідження) — 1) система основних ідей у тій або іншій сфері галузі знання; 2) форма наукового знання, що дає цілісне подання про закономірностям та істотні зв'язки дійсності.
Трансформація — перетворення за певними правилами.
Керування — формування й реалізація цілеспрямованих дій на основі переробки інформації, що надходить ззовні й (або) зсередини керуючої системи.
Стійкість — властивість системи, що перебуває в області стійкості.
Стійка система — система, що функціонує так, що певний набір змінних, так званих «істотних змінних», залишається увесь час у заданих межах.
Фальсифікація — спосіб перевірки гіпотези на хибність.
Фактор — предмет або явище, взаємозалежне з елементами системи.
Формалізація — відображення результатів пізнання у точних поняттях і твердженнях. Вираження результатів пізнання природною мовою можна вважати першим кроком Ф. Подальше її поглиблення досягається введенням у звичайну мову різного роду спеціальних знаків і створенням частково штучних і штучних мов.
Функція — обов'язок, коло діяльності; призначення, роль.
Функціонувати — виконувати свої функції, діяти (бути у дії), працювати.
Еволюція — процес, у ході якого збільшується складність системи; протистоїть ентропійним процесам, пов'язаним з підвищенням розсіювання речовини й енергії та зниженням ступеня організованості.
Еквіфінальність — однаковий кінцевий стан, якого досягають відкриті системи за рахунок взаємодії з навколишнім середовищем при різних вихідних умовах.
Ентропія — міра невизначеності стану системи або знань про неї; у термодинаміці й статистичній фізиці цей термін означає ступінь невпорядкованості системи.
Етика проектування — кодекс правил і обмежень, які необхідно виконувати при проектуванні систем.