1. Механістичний тип:

- консервативна, негнучка структура;

- чіткі певні, стандартизовані завдання;

- опір змінам;

- влада виникає з ієрархічних рівнів в організації;

- ієрархічна система контролю;

- командний тип комунікацій (зверху донизу);

- зміст комунікацій: прийняті керівництвом рішення, накази, розпорядження.

2. Органічний тип:

- гнучка структура;

- динамічні, не жорстко певні завдання;

- готовність до змін;

- влада базується на знанні й досвіді;

- самоконтроль і контроль колег;

- різна направленість комунікацій (вертикальні, горизонтальні, діагональні);

- зміст комунікації: інформація й можливість ради.

Кожний з типів має певні переваги й використовується залежно від того, наскільки динамічні зміни у зовнішньому середовищі організації. Зокрема, органічна модель припускає, що людське суспільство розвивається за законами, близькими до законів розвитку живого організму, у якому кожний орган відіграє певну роль, а всі органи утворюють взаємозалежну структуру. Відповідно до цієї моделі, кожна частина суспільства виконує свою функцію, і чим більше вони розрізняються, тим вони є менш взаємозамінними.

Процесна модель суспільства припускає, що суспільство розвивається як безперервний процес з'єднань і роз'єднань, злиттів і поглинань, що визначають структуру суспільства. Тому суспільство не є стійким і постійно піддається змінам, адаптуючись до змін внутрішнього й зовнішнього середовища.

Неорганічна модель суспільства припускає виявлення й об'єднання позитивних і негативних функцій різних частин суспільства в єдине органічне ціле.

Більше конструктивними представляються цільова й проблемна моделі. Згідно із цими моделями, головним напрямком діяльності організації є досягнення цілей, що стоять перед нею, і вирішення проблем, що забезпечують, з одного боку, досягнення цілей, а з іншого – стійкий розвиток і виживання організації.

Найбільш прийняті класифікації моделей процесу прийняття управлінських рішень наведені нижче [6,11].

Дескриптивні й нормативні моделі.

Дескриптивні моделі застосовуються для опису властивостей і параметрів процесу прийняття рішень з метою прогнозування його ходу у майбутньому. Успіх застосування дескриптивних моделей у значній мірі залежить від точності опису законів і закономірностей функціонування об'єкта управління.

Нормативні моделі застосовуються для управління процесом прийняття рішень, для формування його сутнісних елементів і його розвитку. Нормативні моделі припускають активну участь у процесі прийняття рішень і його моделюванні учасників процесу прийняття рішень.

Індуктивні й дедуктивні моделі.

Індуктивні моделі будуються шляхом узагальнення спостережень за одиничними приватними фактами, які вважаються важливими для ухвалення управлінського рішення. Якість індуктивної моделі визначається тим, наскільки, з одного боку, вдається спростити опис ситуації ухвалення рішення, а з іншого боку – наскільки вірно вдається відбити основні властивості ситуації, яка моделюється.

При розробці дедуктивних моделей виходять не з аналізу конкретних фактів, а зі спрощеної системи гіпотетичних ситуацій. Тут шлях створення моделі – від абстрактного подання управлінської ситуації до її конкретної реальності.

Проблемно-орієнтовані моделі й моделі рішення.

Проблемно-орієнтовані моделі будуються на впровадженні нових методів моделювання стосовно до конкретної проблемної ситуації ухвалення рішення. Тут основне завдання полягає в адаптації нових методів для моделювання конкретного управлінського процесу.

Моделі рішення розробляються з урахуванням можливостей проведення експериментів з ними, а також можливостей сучасних управлінських технологій і спрямовані на вирішення найважливіших управлінських завдань. Алгоритми, які використовуються у цих моделях, визначають специфічні вимоги до умов їхнього застосування й структури моделей. До числа таких моделей відносяться й моделі, що активно використовують економіко-математичні методи вирішення управлінських завдань.

Одноцільові й багатоцільові моделі.

Нерідко для оцінки альтернативного варіанта рішення необхідно використовувати досить різнорідні, незалежні критерії, орієнтовані на досягнення різних, часом важко порівнюваних цілей. Однак рішення необхідно приймати одне, і найбільш кращий варіант рішення повинен бути обов'язково визначений.

Одноцільовими називаються моделі, коли є одна чітко визначена мета, до досягнення якої прагне організація, або кілька цілей, агрегованих у вигляді однієї комплексної мети. В останньому випадку ступінь досягнення мети визначається за допомогою спеціально розроблюваного комплексного критерію.

Багатоцільовими називаються моделі, у яких передбачається прагнення до досягнення декількох незалежних цілей, незвідних до одній комплексного. Існують методи, що дозволяють зіставляти альтернативні варіанти по декількох критеріях і здійснювати їхню оптимізацію. У деяких випадках частину цілей (критеріїв) вдається записати у вигляді обмежень відповідної економіко-математичної моделі.

Одноперіодні й багатоперіодні моделі.

Одноперіодні моделі виходять із припущення, що сума оптимальних одиничних рішень в окремі періоди прийняття рішень у цілому за весь період прийняття рішень також дає оптимальне рішення. Цей підхід не завжди виправданий. Іноді виграш на окремому етапі може приводити до більших втрат для організації, якщо розглядати весь період, на протязі якого приймаються рішення.

Багатоперіодні моделі припускають комплексне вирішення управлінської проблеми з обліком усього періоду ухвалення управлінського рішення. Одноперіодні моделі можуть використовуватися при розробці багатоперіодної моделі з метою більш адекватного подання ситуації ухвалення рішення.

Детерміновані й стохастичні моделі.

У детермінованих моделях всі фактори, що впливають на розвиток ситуації ухвалення рішення, точно визначені і їхні значення відомі в момент ухвалення рішення.

Стохастичні моделі припускають наявність елемента невизначеності, враховують можливий імовірнісний розподіл значень факторів і параметрів, що визначають розвиток ситуації.

Слід зазначити, що детерміновані моделі, з одного боку, є більше спрощеними, оскільки не дозволяють досить повно враховувати елемент невизначеності. З іншого боку, вони дозволяють врахувати більшу кількість додаткових факторів, найчастіше недоступних стохастичним моделям. Тут також нерідко виявляється справедливою відома закономірність: з огляду на одні фактори при моделюванні ми нерідко забуваємо про інші. І це природно. Ніяка модель не може врахувати абсолютно всі фактори. Але професійно розроблена модель відрізняється тим, що дозволяє врахувати найбільш істотні з них.

Застосування системного підходу при розробці управлінських рішень вимагає переходу від розрізнених, часток моделей управління, ізольованого розгляду економічних категорій і окремих питань до загальної концепції, що дозволяє бачити всю систему зв'язків і відносин, весь комплекс параметрів, що визначають найкращі шляхи розвитку й сприятливих реалізацій намічених планів, підвищує ймовірність одержання очікуваного результату [6]. Системний підхід протипоставлений локальним і тимчасовим методикам рішення проблем, у яких не враховуються наслідки [14]. Він заснований на дослідженні структури й закономірностей розвитку соціально-економічних процесів. Використання системного підходу в процесі розробки й реалізації управлінських рішень приводить до підвищення ефективності функціонування соціально-економічної системи муніципального утворення, регіону, країни.