9. Загальна характеристика природних ресурсів

Існують різні підходи до наукової класифікації природних ресурсів. Спочатку розглянемо добре відомий загальний поділ природних ресурсів за різними ознаками.  Розрізняють такі види природних ресурсів: вичерпні та невичерпні (за швидкістю вичерпання); відновні та невідновні (за можливістю самовідновлення); замінні та незамінні (за можливістю заміни іншими ресурсами). До невичерпних природних ресурсів належать водні, пов'язані єдиним кругообігом, ресурси атмосферного повітря і космічні ресурси. Вони невичерпні як фізичне тіло. Однак такі ресурси як вода і повітря, підвладні впливу технічного прогресу, а при сильному забрудненні можливе якісне виснаження цих видів ресурсів. Космічні ресурси, до яких належать сонячна енергія, енергія морських припливів, енергія вітру тощо, також можуть змінюватися під впливом господарської активності людини (зокрема, зміна складу атмосфери може спричинити зміну площі сонячної радіації). Заходи з охорони невичерпних ресурсів мають бути спрямовані на попередження і боротьбу з їх якісним виснаженням. Вичерпні природні ресурси - це ресурси, що скорочуються у міру їх використовування. Дехто з дослідників вичерпні природні ресурси поділяє таким чином: невідновні (мінеральні, земельні ресурси); відновні (ресурси рослинного і тваринного світу); частково невідновні - це ті, швидкість відновлення яких нижча за рівень господарського споживання (орні ґрунти, ліси, регіональні водні ресурси). Розміщені природні ресурси на Землі вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем їх забезпеченості. Але і у тому випадку, коли природних ресурсів у тій чи іншій країні мало, це не означає, що країна приречена на бідність, адже економічні ресурси кожної країни вимірюються не тільки кількістю наявної нафти, газу чи навіть родючих ґрунтів, велике значення мають людські ресурси, працездатність населення, рівень його підготовки та майстерності, наявність науково-технічних ідей, і, нарешті, наявність у країні капіталу.

12. Характеристика виробничої сфери та вплив організаційно-економічних факторів на її розвиток.

Розвиток виробничої сфери України та на території окремих регіонів регулюється з допомогою організаційних (прямих) та економічних (непрямих) методів.

До організаційних (прямих) методів впливу належить, прийняття законів, указів, постанов та забезпечення їх виконання усіма об'єктами та суб'єктами господарської діяльності, усіма громадянами України; розробка та впровадження планів та програм у здійсненні техніко-технологічних та соціально-економічних перетворень на території окремих регіонів та на підприємствах різних галузей народного господарства, регулювання, таким чином, розвитку продуктивних сил; розробка та доведення до виконавців державних завдань та замовлень на виготовлення певної продукції, в тому числі товарів народного вжитку, продукції для галузей легкої та переробної промисловості тощо. До організаційних методів належить встановлення та контроль за виконанням норм надходжень коштів до державного, регіонального та місцевих бюджетів та контроль за здійсненням витрат з цих бюджетів; кадрові зміни, формування та впровадження кадрової політики в органах державного та регіонального управління тощо.

До економічних (непрямих) методів впливу, що базуються на використанні об'єктивних економічних законів, створюють умови для взаємодії учасників соціально-економічних процесів та самоорганізації економічних систем непрямим чином, належать створення умов для повної економічної самостійності підприємств в здійсненні господарсько-економічної діяльності; використання цін та тарифів з врахуванням можливостей державного впливу на їх рівень; використання фінансово-розрахункової та фінансово-кредитної системи для стабілізації економіки. Фінансово-кредитна система має передбачати надання цільової фінансової допомоги в переорієнтації виробництва в напрямку наукомісткої і конкурентоздатної продукції, збільшення випуску товарів народного вжитку, діяльність банківської системи, спрямованої на акумуляцію тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, фізичних осіб, перетворення цих коштів в діючий капітал, використовуючи його для надання кредитів діючим підприємствам; податкова система, діяльність якої спрямовується на забезпечення надходжень у державний бюджет достатньої кількості коштів, а також стимулювання розвитку підприємництва, здійснення структурних перетворень. Податкова система має передбачати впровадження диференційованих податкових ставок для різних галузей промислового виробництва з метою створення умов для пільгового оподаткування особливо необхідних стратегічно важливих виробництв для стимулювання їх розвитку; економічне стимулювання праці як метод економічного впливу.