26.Діяльність Галицько-Руської матиці

Основною метою Галицько-Руської матиці (ГРМ) було проведення просвітницької та видавничої діяльності, а також розвиток шкільництва на західноукраїнських землях. Зразком для його створення були «Матиці» інших слов'янських народів, насамперед чехів та словаків.

Першим головою ГРМ став отець Михайло Куземський. Перша книжка — «Буквар руський для школ в Галіції» Адольфа Добрянського (1848).

За соціальним складом і суспільно-політичними поглядами колектив товариства був різнорідним. Згодом, з 1860-х років XIX століття керівництво товариства опинилося в руках Антонія Петрушевича, Якова Головацького, Богдана Дідицького, які були виразниками ідей москвофільства і заперечували існування українського народу, відкидали вживання української мови, а замість неї запроваджували «язичіє».

Видавнича діяльність ГРМ була особливо активною до середини 1880-х років. До цього часу старанням товариства видано понад 80 книжок, серед яких переважали роботи загальноосвітнього змісту, праці з ремесла, сільського господарства, педагогіки, шкільні поручники, серед яких була і «Читанка» Маркіяна Шашкевича.

Друкованим органом ГРМ був «Науковий Сборник», який з перервами і під різними назвами видавався протягом 1865–1908 років. Товариство постійно обмінювалося продукцією з видавництвами Сербії, Словенії, Чехії.

3 другої половини 1880-х років товариство поступово занепадає і остаточно перестає існувати у 1930-х роках (за іншими даними, припинило діяльність ще до Першої світової війни.

27.Розвиток українського романтизму

Ідеї соціально- і національно-визвольних рухів, конфлікт із дійсністю та шукання нової дійсності, ідеал якої був створений в уяві митців, стали вихідним принципом творчої програми романтиків.

У період створення націй романтизм як художня система в першу чергу приділяв увагу проблемам формування національної літератури. Це зумовило посилений інтерес до народної творчості та удосконалення національної мови. У центрі творчості романтистів стала особистість з її пристрастями, зіткнення характерів та конфлікт між непересічною особистістю та суспільством. Український романтизм сформувався у 20-40-х роках XIX ст. У цей час у Російській та Австро-Угорській імперіях особливо голосно почали про себе заявляти національно-визвольними рухами залежні від імперій країни. Тому основою естетичної програми українських романтиків стає боротьба за розвиток національної мови і культури, а патріотична проблематика виступає на перший план. На Україні романтичний рух розпочався у 20-х роках з діяльності харківського літературного гуртка І. Срезневського, пізніше академіка Петербурзької Академії наук. Видавнича діяльність І. Срезневського надала імпульс до подальшої праці таким літературним діячам, як Л. Боровиковський, М. Костомаров, А. Метлинський, М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Голо-вацький, поетам-лірикам В. Забілі, О. Афанасьєву-Чужбинському, М; Петренку.

Основне своє завдання гурток вбачав у відродженні патріотичного духу через поетичну інтерпретацію історичного минулого, щоб утвердити національне самоусвідомлення та гідність.

Згодом з'явилася «Утренняязвезда» І. Петрова (Харків, 1834), «Киевлянин» М. Максимовича (Київ, 1840-1841), «Ластівка» Є. Гребінки (Санкт-Петербург, 1841), «Сніп» О. Корсуна (Харків, 1841), «Молодик» І. Бецького (Харків, 1843).

Гурток І. Срезневського розпався, але дав поштовх до створення цілої літературної школи. Основним досягненням поетів-романтиків 20-40-х років було оволодіння новою технікою віршування — силабо-тонічною.Також романтики зверталися до народнопісенної ритміки, поєднуючи її зі стопною будовою рядка. Такі рядки передавали ритми народного танцю.

Один із найяскравіших представників українського романтизму цього періоду — Левко Іванович Боровиковський.

28. ЧИМ ПОСТМОДЕРНІЗМ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД МОДЕРНІЗМУ.

Тлумачення цих явищ у науці неоднозначно; якщо говорити узагальнено, модернізм розуміється як художня практика що розгорнулася з початку XX ст. і тривала аж до другої світової війни. Мистецтво постмодернізму охоплює всю сукупність художніх течій, які розвивалися після другої світової війни до теперішнього часу. Суть модернізму та постмодернізму принципово різна. Модернізм звертається до реальних проблем Модернізму, безумовно, було притаманне заперечення попереднього мистецтва. Він був напрямлений на створення нового мистецтва. Натомість постмодернізм таку мету не переслідує. Художня практика постмодернізму є не творення нового світу, але допитливе повторення сучасного неврозу, відтворення хворобливих станів у настільки ж клаптевих, осколкових і розірваних формах. Модернізм прагнув до пошуку і втілення якихось завершених і цілісних художніх форм, у той час як постмодернізм демонструє зовсім зворотне. Феномен постмодернізму - це феномен гри, спростування самого себе, парадоксальності.

Така різниця модернізму та постмодернізму дала привід ряду теоретиків говорити, що XX ст. відбувся парадний вхід у світле майбутнє, а закривається пародією на всі попередні епохи. Парадний вхід означав збереження надії, яка покладалася на художньо творчість модернізму, що прагне, незважаючи ні на що, продовжувати бути посередником між людиною і світом, виробляти адекватні часу орієнтації. Пародія на всі попередні епохи, створена і втілена постмодернізмом, проявилася в культі автентичності самої по собі, у прагненні мислити всі творчі прояви як ігрову сферу, в абсолютизації самоствердження, як такого, не задаючись питанням, чи є точки сполучення між художньою діяльністю і картиною світу .