671

різна в окремих порціях сечі, тому необхідно досліджувати сечу за Нечипо- ренком, Амбурже і за Аддіс-Каковським. При пієлонефриті лейкоцитурія пере­важає над еритроцитурією, характерна наявність осмотично активних лейко­цитів в сечі (клітин Штернгеймера-Мальбіна).

Бактеріологічне дослідження сечі виявляє значну кількість бактерій.

Проба за Зимницьким на початку захворювання виявляє гіпостенурію, а пізніше - гіпоізостенурію.

Знижується кліренс креатиніну, сечовини. Збільшується рівень сечовини і креатиніну в сироватці крові.

При рентгенологічному, ультразвуковому дослідженні нирок, комп'ютерній томографії знаходять розширення і деформацію ниркових мисок різного сту­пеня вираженості, асиметрію, зморщення нирок.

Перебіг хронічного пієлонефриту при своєчасному і адекватному ліку­ванні сприятливий. Частіше під впливом охолодження, інфекцій, інтоксикацій, порушення дієти можуть виникати рецидиви, що ведуть до прогресування захворювання. З часом рецидиви стають частішими, ремісії короткими. Про­гресування хвороби веде до розвитку вторинно зморщеної нирки, ниркової недостатності.

Лікування: необхідно уникати переохолоджень і простуд; дієта № 7 (при загостренні захворювання). При анемії - продукти, багаті на залізо (по­луниці, яблука, гранати), корисно вживати виноград, кавуни, дині.

Антибактеріальні препарати призначають 10-12 денними курсами з пере­рвами в 2-3 тижні. Широко застосовують похідні налідиксової кислоти - неграм, невіграмон; нітрофурани, бісептол, сульфаніламідні препарати коротко­часної дії (етазол, уросульфан). Перед призначенням уросептиків обов'язково визначають вид збудника і його чутливість до протимікробних засобів. При­значають також вітаміни групи В, аскорбінову кислоту, антигістамінні препа­рати, спазмолітики.

За наявності гіпертензивного синдрому обмежують кількість кухонної солі до 4-6 г на добу, призначають гіпотензивні засоби.

При анемії рекомендуються препарати заліза. У фазі ремісії - санаторно- курортне лікування (Трускавець, Гусятин, Сатанів, Південний берег Криму).

4.3. Загальний і спеціальний догляд за хворими із захворюваннями сечової системи

Без правильного постійного догляду за хворими з патологією нирок і сечовидільної системи не може бути ефективного лікування.

Захворювання нирок часто перебігають важко, з різними ускладненнями. Завдання лікаря полягає в тому, щоб, по можливості, запобігти цим ускладнен­ням, своєчасно виявити їх та призначити адекватну терапію. Необхідно слідку­вати, щоб харчування хворих відповідало дієті № 7 (за Певзнером). Хворі повинні дотримуватись питного режиму, слідкувати за добовим діурезом.

У ниркових хворих шкіра суха, може тріскатись, легко інфікуватись, мо- жуть утворюватись пролежні.

Для профілактики пролежнів необхідно: перестеляти постіль, протирати шкіру хворого дезінфікуючими розчинами, повертати хворого і підкладати під крижі гумове коло. Треба своєчасно випорожняти сечовий міхур, кишечник. У тяжкохворих може бути нетримання сечі, при цьому забруднюється натільна і постільна білизна, внаслідок розкладання сечі з'являється неприємний запах.

Утруднене сечовипускання спостерігається переважно у чоловіків з аде- номою чи раком передміхурової залози, а також у післяопераційний період і може мати як хронічний, так і гострий перебіг.

Для здійснення акту сечовипускання за наявності хронічної затримки сечі хворі вимушені протягом кількох хвилин натужуватись. Сеча виділяєть- ся тонкою в'ялою цівкою, іноді краплями. Хворий відчуває часті й нерідко безплідні поклики на сечовипускання, з'являються тенезми і сильний біль у ділянці сечового міхура. Випорожнення сечового міхура стає неможливим, хоча він переповнений (парадоксальна ішурія).

Причинами гострої затримки сечі найчастіше є звуження шийки сечово- го міхура і сечовивідного каналу, аденома передміхурової залози, пухлини сечо- вого міхура і сечівника, обтурація сечівника каменем, а також порушення ЦНС. У всіх випадках гострої затримки сечі, яка продовжується понад 6-12 год, показана катетеризація сечового міхура.

Катетеризація - введення катетера в сечовий міхур для звільнення його від сечі, промивання міхура, введення ліків і забору сечі для дослідження. Катетери є м'які і тверді (рис. 4.2).

Катетеризацію треба проводити дуже обережно, щоб не занести в сечо- вий міхур інфекцію. М'який катетер - еластична резинова трубочка завдовж- ки 25-30 см і діаметром до 10 мм (№ 1-30).

Перед користуванням катетер кип'я- тять 10-15 хв, змащують стерильним вазе- ліновим маслом.

Медична сестра повинна вимити руки теплою водою з милом, а нігті обробити настойкою йоду і спиртом. Якщо катете- ризація проводиться жінці, то необхідно її підмити, зробити спринцювання дезінфіку- ючим розчином (фурациліну, пермангана- ту калію та ін.). Ретельно протирають зовнішні статеві органи і отвір сечовипус- кального каналу. Обережно вводять кате- тер. Поява сечі із зовнішнього отвору ка- тетера вказує на те, що катетер у сечово- му міхурі.

Рис. 4.2. Різновиди катетерів: а) м'я­кий; б) металевий чоловічий; в) металевий жіночий.

б

в

673

Коли сеча перестане виділятися після незначного натискування на ділянку міхура, повільно виводимо катетер. Сечовипускальний канал у жінок 4-6 см, тому катетеризація не складна.

Проводити катетеризацію чоловікам важче, оскільки сечовипускальний канал має довжину 22-25 см і утворює 2 фізіологічних звуження, які пере­шкоджають введенню катетера.

Хворий лежить на спині з дещо зігнутими в колінах ногами, між стопами ставлять лоток, куди по катетеру буде стікати сеча. В ліву руку береться статевий член, голівку його ретельно протирають ватою, змоченою дезінфіку­ючим розчином (розчин борної кислоти). Катетер, змащений вазеліновим мас­лом, беруть пінцетом або стерильною марлевою салфеткою в праву руку і повільно вводять у сечовипускальний канал. Поява сечі вказує на те, що катетер у сечовому міхурі.

В окремих випадках може виникати потреба у повторних катетеризаціях або введенні постійного катетера в сечовий міхур. З цією метою при суворому дотриманні правил асептики і антисептики використовують спеціальні катете­ри Петцера або Малека. їх вводять у сечовий міхур через сечовипускальний канал, попередньо натягнувши розширену голівку катетера на металевий про­відник. У чоловіків використовують катетери з надувними балончиками - катетери Померанцева або Фолі. Дистальний кінець катетера з'єднують зі стерильним резервуаром, у який збирають сечу, вимірюють її кількість кож­них 1-2 год. Для запобігання висхідній інфекції сечовий міхур двічі на день промивають теплим 2 % розчином борної кислоти або фурациліну 1:5000.

У випадках, не пов'язаних з ураженням сечової системи, нерідко вдається обійтись без катетеризації сечового міхура. Хворого необхідно залишити од­ного в палаті, пустити воду з крана, дати в ліжко тепле судно, покласти грілку на ділянку сечового міхура. При неефективності даних заходів вводять підшкірно розчин прозерину, платифіліну або пілокарпіну та ін.

У пацієнтів із захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів, особливо у хворих похилого і старечого віку, може бути мимовільне виділення сечі, яке характерне для нетримання сечі (без позиву на сечовипускання) і нетриман­ня її (мимовільне виділення при невтримному поклику на сечовипускання). Сеча виділяється з сечового міхура постійно краплями або епізодично мимов­ільно - без поклику на сечовипускання. Це може бути при захворюванні сечовивідних шляхів, розслабленні сфінктера сечового міхура, вроджених та набутих вадах хребта і спинного мозку, психічних травмах тощо.

Хворого з нетриманням сечі, який перебуває на ліжковому режимі, треба забезпечити скляним сечоприймачем (жінку - гумовим колом). Сечу з напов­неного сечоприймача потрібно своєчасно виливати й ополіскувати його теп­лою водою. Не рідше одного разу на добу сечоприймач слід обробляти слаб­ким розчином перманганату калію чи слабким розчином хлористоводневої кислоти, щоб ліквідувати запах сечі.

У хворих, які страждають від нетримання сечі, часто утворюються про­лежні, оскільки сеча сприяє мацерації шкіри. Тому їм необхідно проводити профілактику пролежнів у повному об'ємі, часто змінювати натільну, постільну білизну.

Якщо хворий з нетриманням сечі не перебуває на ліжковому режимі, він користується сечоприймачем, який закріплюють на тілі спеціальними ремінця­ми так, щоб вони не заважали при ході. З метою дезінфекції сечоприймачі занурюють у 2 % розчин хлораміну або 0,5 % розчин хлорного вапна на 2 год, а потім промивають їх під проточною водою.

Підготовка хворого до рентгенологічного дослідження нирок і сечови­дільних шляхів.

Рентгенологічне дослідження проводиться з метою визначення положен­ня нирок, її величини, наявності каменів і пухлин. Для цього використовують контрастні речовини: уротраст, трийодтраст, верогност, сергозин.

Щоб правильно провести рентгенологічне дослідження, треба ретельно підготувати хворого. Наявність великої кількості газів у кишечнику (метео­ризм) заважає проведенню дослідження. Щоб зменшити його, необхідно пе­ред дослідженням (за 2-3 дні) обмежити вживання чорного (житнього) хліба, картоплі, капусти, молока, бобових.

Ввечері, напередодні дослідження, і за 2 год перед дослідженням став­лять очисну клізму. Безпосередньо перед дослідженням хворий повинен помочитися.