521

Пункція суглоба з дослідженням синовіальної рідини. Синові­альна рідина - діалізат плазми, тому що в ній знаходяться в певній кількості багато її складників. При РА та інших хронічних артритах в синовіальній рідині є рогоцити. Це нейтрофіли, в цитоплазмі яких є включення, що склада­ються із різних імуноглобулінів, в тому числі РФ. При системному червоно­му вовчаку в синовіальній рідині знаходять Ь-клітини і гематоксилінові тільця. Діагностичне значення має знаходження кристалів уратів при подагрі і піро- фосфатів кальцію при хондрокальцинозі, загального білка і низки імунологі­чних параметрів (РФ, комплемент, фагоцитоз та ін.).

10.4. Основні клінічні синдроми

Поліартритичний синдром включає біль, усі ознаки запалення, де­формацію, порушення функції і дані інструментально-лабораторних дослі­джень.

До різних уражень суглобів призводять: 1) дифузні захворювання сполуч­ної тканини (колагенози); 2) дистрофічно-дегенеративні ушкодження хрящів суглобів (деформуючий остеоартроз); 3) гострий реактивний артрит; 4) спе­цифічний інфекційний артрит (туберкульоз, сифіліс, гонорея та ін.); 5) запально- дегенеративні ушкодження структур суглоба, спричинені відкладанням у них продуктів патологічного обміну (обмінні мікрокристалічні артропатії). Прак­тично у всіх хворих на системний червоний вовчак виникає суглобовий синд­ром (люпус-артрит), що характеризується розвитком артралгій, гострого або хронічного поліартриту. Артралгії бувають асиметричними, помірної інтенсив­ності. Вони часто поєднуються з болем у м'язах і кістках. Об'єктивно спосте­рігають згинальні больові контрактури у великих та міжфалангових суглобах. Гострий поліартрит проявляється болючим набряком та обмеженою гіпере­мією ушкоджених суглобів. Переважно ушкоджуються міжфалангові, промене- зап'ясткові, колінні та гомілково-ступневі суглоби. За наявності гострого і підго- строго перебігу люпус-артриту деформації суглобів не відзначається. Хроніч­ний люпус-артрит характеризується тривалим перебігом із наступним розвитком необоротних деформацій.

У хворих на вузликовий періартеріїт суглобовий синдром проявляється поліартралгіями, які часто поєднуються з міалгіями, переважно литкових м'язів; у хворих на системну склеродермію - болем у великих суглобах або поліарт­ритом; при дерматоміозиті - переважно артралгіями. Біль виникає у багатьох суглобах, як правило, в дрібних суглобах кистей і ступень, рідше - в одному або кількох великих суглобах, наростає поступово. Рідше процес починається гостро, з ураження багатьох суглобів. Для ревматоїдного артриту характерна ранкова скутість, посилення болю вранці і зменшення ввечері, вночі, під час сну і в спокої. Біль посилюється при активних рухах.

В початкових стадіях хвороби, коли переважає виражений ексудативний компонент, спостерігають припухання і збільшення об'єму суглоба за раху­нок внутрішньосуглобового випоту і набряку періартикулярних тканин.

Розділ 10. Органи кістково-м'язової системи

Лихоманка є частим симптомом, що супроводжує перебіг дифузних ура­жень сполучної тканини. її можна спостерігати майже у всіх хворих на систем­ний червоний вовчак. Лихоманка у хворих на системну склеродермію звичайно маловиражена і до деякої міри відображає гостроту патологічного процесу.

Підвищення температури тіла можна спостерігати у хворих на дермато­міозит у разі загострення патологічного процесу. Під час розвитку вузлико­вого періартеріїту температура частіше субфебрильна, не знижується під впли­вом антибіотиків, але знижується під впливом ацетилсаліцилової кислоти, бу­тадіону та, особливо, глюкокортикоїдних гормонів.

Часто визначають ревматоїдні вузлики - це підшкірні утворення круг­лої форми від 0,5 до 2-3 см у діаметрі. Вузлики при пальпації неболючі, щільної консистенції, рухомі. В багатьох випадках вузлики можуть розміщу­ватися субперіостально, тоді вони нерухомі. Кількість їх різна - від одного до кількох десятків у одного хворого. Найчастіше вони локалізуються на розгинальній поверхні передпліччя поблизу ліктьових суглобів (верхня тре­тина передпліччя). Часто виявляються на зовнішній поверхні проксималь­них міжфалангових і плесне-фалангових суглобів. Вузлики часто розміщу­ються симетрично. Характерна поява ревматоїдних вузликів у період загос­трення захворювання. Під впливом протизапального лікування, при стиханні процесу вони зменшуються і можуть зникати повністю. Ревматоїдні вузли­ки треба диференціювати з подагричними тофусами, які є тканинними скуп­ченнями сечокислих сполук.

Найчастіше в розгорнутій стадії хвороби відмічаються зміни суглобів кистей. Ревматоїдну кисть називають "візитною карткою" хвороби. Деякі із цих змін мають образні назви, наприклад, "плавник моржа" (відхилення пальців кисті в ульнарний бік внаслідок підвивихів в плесно-фалангових суглобах, уль- нарна девіація); деформація пальця у вигляді "лебединої шиї"; деформація пальця типу "гудзикової петлі", згідно з французькими авторами (згинальна контрактура проксимального міжфалангового суглоба і одночасного перероз- гинання в дистальному міжфаланговому суглобі).

Міопатичний синдром. М'язовий синдром займає центральне місце в клінічній картині дерматоміозиту. Характерною та ранньою ознакою його є біль у м'язах та м'язова слабкість, особливо в м'язах шиї, плечового пояса та проксимальних відділів кінцівок. Об'єктивно відзначають збільшення ушко­джених м'язів в об'ємі, що зумовлено набряком, а також ущільнення та бо­лючість їх при пальпації. При вузликовому періартеріїті є різкий біль у м'язах кінцівок, атрофія м'язів, болючість за ходом нервових стовбурів, рухові і чут­ливі розлади, трофічні порушення.

Синдром Рейно. Він є найчастішим проявом системної склеродермії. Це симптомокомплекс, для якого характерними є раптові похолодання та по­біління пальців рук внаслідок спазму відповідних артерій. Частіше виникає у молодих жінок. Одна із причин його розвитку - це порушення функцій су- диннорухових центрів, які розташовані в різних відділах вегетативної нервової

523

системи, друга - це хвороби алергічної природи з групи колагенозів. Під час встановлення діагнозу враховують дані детального розпитування хворого. Ре­зультати огляду (посиніння пальців рук, нерідко поява пухирів з кров'янис­тим вмістом, на місці яких пізніше утворюються некротичні виразки різної глибини), пальпації (похолодання пальців рук) та термографії підтверджують наявність гіпотермії шкіри пальців рук у період нападу.

За умов переважання локалізації судинних порушень на ногах синдром Рейно іноді кваліфікується як облітеруючий ендартеріїт.

Синдром лімфаденопатії. Лімфаденопатія - збільшення периферич­них лімфовузлів, спостерігається у хворих на дифузні захворювання сполуч­ної тканини (колагенози). Лімфаденопатія буває у хворих на системну скле­родермію, вузликовий періартеріїт, системний червоний вовчак.

Для уточнення діагнозу проводять пункцію або біопсію лімфатичних вузлів із наступним мікроскопічним дослідженням пунктату чи біоптату.