493

ляді статевих органів у чоловіків звертають увагу на ступінь розвитку стате­вого члена і калитки. Невеликий статевий член, недорозвинута для даного віку калитка свідчить про гіпогонадизм; значно збільшений статевий член і калитка в препубертатному періоді можуть вказувати на передчасне статеве дозрівання або патологію шишкоподібного тіла. Збільшений статевий член при слаборозвинутій калитці спостерігають при пухлинах кори надниркових залоз, вродженій формі адреногенітального синдрому. Пальпаторно визнача­ють розмір яєчок, їх консистенцію, болючість, характер поверхні, стан при­датків і сім'явиносних проток, наявність варикозно розширених вен. Нормаль­ними вважають яєчка довжиною не менше 34 мм. Щільні яєчка завбільшки горошину виявляють при ранньому євнухоїдизмі. Значне зменшення яєчок, дряблість їх, відсутність чутливості при пальпації свідчить про гіпоорхізм. Відсутність яєчок у мошонці і у паховому каналі називається крипторхізмом, який може бути одно- або двобічним. У жінок звертають увагу на стан вели­ких і малих статевих губ, клітора, промежини. Гіпоплазія зовнішніх статевих органів свідчить про недостатність яєчників. Маленька, гіпоплазована матка і яєчники свідчать про гіпооваризм, вірилізуючі синдроми (надлишкове утво­рення андрогенів), збільшення одного чи двох яєчників відбувається при синд­ромі Штейна-Левенталя, ураженні їх пухлиною.

Застосування глибокої пальпації живота може мати певне значення при визначенні пухлин надниркових залоз, зміщення нирки вниз.

Перкусія. Цей метод при дослідженні залоз внутрішньої секреції має обмежене значення. За допомогою перкусії можна виявити загруднинно роз­міщений зоб, підвищену нервово-м'язову збудливість при гіпопаратиреозі (постукування перкуторним молоточком нижче виличного відростка викли­кає скорочення м'язів кута рота, крил носа (симптом Хвостека).

Аускультація. В ендокринології аускультація знаходить собі лише одне застосування при дослідженні збільшеної щитовидної залози, коли можна по­чути систолічний шум, який виникає в її розширених артеріальних судинах.

9.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження

В діагностиці захворювань залоз внутрішньої секреції широко застосо­вуються численні лабораторні та інструментальні методи дослідження.

Лабораторні дослідження

Дослідження крові та сечі. Застосовують як прямі методи обстежен­ня, що виявляють рівень гормонів, так і опосередковані, що відображають порушення обміну речовин при патології ендокринних залоз. Так, для діаг­ностики змін внутрішньосекреторної активності підшлункової залози вико­ристовують методи, які грунтуються на дослідженні показників вуглеводно­го обміну, в першу чергу глюкози. До них належать: визначення рівня цук­ру в крові натще, кількісне і якісне дослідження цукру в добовій або післяобідній сечі, виявлення кетонових тіл в крові та сечі, проведення глюкозо- толерантного тесту. Вміст глюкози в крові визначають багатьма способами.

Розділ 9. Органи ендокринної системи й обміну речовин

Найбільш специфічним є глюкозооксидазний метод (ним визначають дійсний вміст глюкози в крові). Близькі до попереднього результати дає метод Со- моджі-Нельсона. Метод Хагедорна-Єнсена (ортотолуїдиновий) визначає, крім глюкози, інші редуковані речовини і дає вищі показники (за ним нормаль­ний вміст глюкози в капілярній крові складає 3,33-5,55 ммоль/л). В остан­ні роки набуло поширення визначення глюкози за допомогою автоматичних аналізаторів. Цукор крові визначають натще, через 8-12 год після прийому їжі при повному фізичному і психічному спокої.

Для оцінки рівня цукру має значення, яку кров брали на обстеження - капілярну чи венозну. Вміст глюкози в капілярній крові більший, ніж у венозній, різниця може досягати 20-30 %. Значного поширення набуло виз­начення цукру в капілярній крові.

Гіперглікемію натще спостерігають як при ендокринних захворюваннях (цукровий діабет, хвороба Іценко-Кушинга, пухлина надниркових залоз, акро­мегалія, дифузний токсичний зоб), так і при інших патологічних станах (зах­ворювання внутрішніх органів - гепатит, панкреатит, порушення мозкового кровообігу тощо), гіпоглікемію спостерігають найчастіше при гіперінсулінізмі.

У хворих на цукровий діабет досліджують також глікемічний профіль - рівень глюкози в сироватці крові через кожні 3 год. Вміст глюкози в крові опосередковано можна встановити також за концентрацією глюкозурованого гемоглобіну (тобто зв'язаного з глюкозою), рівень якого прямо пропорційний кількості вільної глюкози в крові. Цей метод використовується як для скри- нінгу населення при виявленні порушень вуглеводного обміну, так і для конт­ролю ефективності лікування хворих на цукровий діабет.

Дослідження цукру в сечі може бути якісним і кількісним. Якісні методи з реактивами Бенедикта або Ніландера можуть, крім глюкози, вияви­ти інші цукри - фруктозу, галактозу, пептози, лактозу.

В нормі у сечі знаходиться така мала концентрація глюкози, що звичайни­ми біохімічними методами її не виявляють. Цукор в сечі з'являється, коли кількість його перевищує здатність нирок до його реабсорбції (норма нирко­вого порогу - 8,88-9,99 ммоль/л). Позитивна реакція сечі на глюкозу є озна­кою цукрового діабету, але може бути зумовлена і вживанням великої кількості цукру або легкозасвоюваних вуглеводів (аліментарна глюкозурія), знижен­ням ниркового порогу до глюкози, вживанням деяких лікарських препаратів (камфора, морфін, пеніцилін), виявляється при вагітності, пухлинах мозку, епі­лепсії, менінгіті, енцефаліті. У випадку наявності цукру в сечі визначають його кількісну втрату за добу в грамах (добова глюкозурія) та відсоткове співвідно­шення до цукрової цінності їжі (вуглеводний баланс). У хворих на цукровий діабет часто роблять фракційне дослідження сечі на глюкозу (глюкозуричний профіль), яким виявляють ступінь глюкозурії в різні години доби (беруть три порції сечі - від сніданку до обіду, від обіду до вечері і за ніч або визначають цукор в кожній пробі сечі, зібраній за Зимницьким).

Для виявлення прихованих порушень вуглеводного обміну проводять про­бу на толерантність до глюкози (проба з навантаженням глюкозою). Пробу