2.3. Компенсація виплати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати

Компенсаційні виплати — це відшкодування витрат, понесе­них працівником у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. Відповідно до чинного законодавства до них належать:

• компенсація витрат, що пов'язані з відрядженням (ст. 121);

• компенсація за зношування інструментів, які належать працівнику (ст. 125);

• компенсації при переїзді на роботу до іншої місцевості (ст. 120 КЗпП).

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншої місцевості для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Термін відрядження визначається керівниками та їх заступниками, але не може перевищувати 1 місяць. Строк відрядження працівників, які направляються для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і буді­вельних робіт, не повинен перевищувати періоду будівництва об'єктів.

За відрядженим працівником зберігається місце роботи (по­сада) і середній заробіток або посадовий оклад з урахуванням доплат і надбавок за час відрядження, в тому числі і за час перебування у дорозі.

Працівнику відшкодовуються витрати з найму житлового приміщення та проїзду до місця відрядження і назад до місця постійної роботи, а також виплачуються добові за встановлени­минормами.

методом, постійно проходять у дорозі або мають роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективним договором або угодою із замовлеником.

Компенсація за зношування інструментів виплачується працівникам, які використовують свої інструменти для вико­нання трудових обов'язків. Розмір і порядок цієї компенсації в централізованому порядку не визначені. Винятком із цього правила є компенсація за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок.

Розмір компенсації за зношуваність інструментів вста­новлюється за угодою сторін в трудовому договорі або в колек­тивному договорі пропорційно ступеню амортизації цих інстру­ментів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місце­вість" працівникові виплачуються:

• вартість проїзду працівника і членів його сім'ї у порядку і розмірах, передбачених для службових відряджень. Вказані виплати не провадяться, коли роботодавець надає для цього відповідні засоби пересування;

• витрати на перевезення майна самого працівника заліз­ ничним, водним і автомобільним транспортом вагою до 500 кг і до 150 кг на кожного члена сім'ї, який переїжджає;

• добові працівнику за кожний день перебування у дорозі;

• одноразова допомога самому працівникові у розмірі місяч­ ного посадового окладу чи тарифної ставки за новим місцем роботи і кожному члену сім'ї, який переїжджає, в розмірі 25% допомоги самого працівника;

• заробітна плата за дні підготовки до переїзду і влаштування на новому місцю проживання, але не більше 6 днів.

За угодою сторін або у випадках, передбачених колектив­ним договором, зазначені компенсації можуть виплачуватись у підвищеному розмірі. [16]

Нині в Україні працівник стосовно заробітної плати є незахіщеним, незважаючи на деякі конституційні і законодавчі гарантії, які ані роботодавець, ані уряд не виконують.

Необхiдно пiдкреслити право працiвника на компсацiю втрати частини заробiтної плати у зв’язку з затримкою термiнiв її виплати. Зазначена компенсацiя проводиться вiдповiдно до iндексу зростання цiн на споживчi товари i тарифiв на послуги. Сума компенсацiї обчислюєтъся шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працiвниковi заробiтної плати за вiдповiдний мiсяць на iндекс iнфляцiї в перiод невиплати її [3].

За Законом України «Про компенсацiю громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строкiв їх виплати» вiд 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ втрату частини заробітої плати через її несвоєчасну виплату компенсують громодянам в разi затримання на один і бiльше календарних мiсяців виплати дохов, нарахованих з дня набрання чинностi цим Законом (31 сiчня 2001р.).

Вiдповно до ст.2 Закону пiд доходами слiд розумiти грошовi доходи громадян, якi вони одержують на територiї України i якi не мають одноразового характеру, в тому числі і заробітна плата. З метою реалiзацiї цього Закону постановою Кабiнету Мiністрiв України від 21.02.2001р. № 159 (з урахуванням змiн, внесених постановами Кабiнету Мiнiстрiв України від 09.08.2001р. № 958 і вiд 31.03.2003р. № 430) затверджено Порядок проведення компенсації працiвникам втрати частини доходiв у зв’язку з порушенням строкiв їх виплати, чиннiсть якого поширюється на несвоєчасно виплаченi доходи, нарахованi починаючи з 1 сiчня 2001 р.

Згідно з п. 2 вказаної вище постанови КМУ компенсацiя працiвнику втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термiнiв її виплати провадиться вiдповiдно до Положення про порядок компенсацій працiвникам втрати частини заробiтної плати у зв’язку з порушенням термiнiв її виплати, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України від 20.12.97 р. № 1427. Пунктом 1 цього Положення визначено, що його чиннiсть поширюється на пiдприємства, установи та органiзацiї всiх форм власностi й господарювання, застосовується в усiх випадках порушення встановлених термiнiв виплати заробiтної плати, в тому числi з вини власника або уповноваженого ним органу.

Згiдно з цією постановою підприємства, установи та організації всiх форм власності i господарювання в разi затримання на один і бiльше календарних мiсяцiв виплати належної працiвникам заробiтної плати та зростання індексу цiн на споживчi товари i тарифiв на послуги за перiод затримання виплати заробiтної плати бiльш як на 1%, зобов’язанi нарахувати і виплачувати працiвникам компенсацію.

Працiвниковi (незалежно вiд того, працює вiн чи звільнений) компенсацiю виплачують у тому самому мiсяцi, в якому виплачують заборговану заробiтну плату за вiдповiдний місяць.

У разi затримання виплати заробітної плати за кiлька мiсяцiв розмiр компенсацiї визначається за кожний мiсяць окремо і підсумовується. Своєчастно не отримана з вини врацiвника зарплата комвенсацiї не пiдлягає. Вiдмова власника у виплатi компенсації може бути оскаржена в судовому порядку.

У світовій практиці мають місце два аспекти, що стосуються несвоєчасної виплати заробітної плати: захист заробітної плати працівників діючих підприємств, що збанкрутували або ліквідуються з певних причин [13, с. 12].

Відповідно до положень трудового права Данії несвоєчасна виплата заробітної плати, за визначених у законодавстві термінів, дає право працівникові припинити роботу. Це розглядається як простій з вини роботодавця, який зобов’язаний нарахувати і платити працівникові заробітну плату повним розміром за весь час такого простою.

У Гонконзі діє Ордонанс зайнятості, який має спеціальний розділ про відповідальність роботодавця за затримку виплати заробітної плати. Це розглядається як карне правопорушення і карається великим штрафом.

У багатьох країнах створюються спеціальні фонди для захисту заробітної плати працівників підприємств-банкрутів, у яких відсутні кошти на ці компенсації. Такі фонди фінансуються в більшості країн державою і роботодавцями. В окремих країнах (Греція, Португалія) такі фонди фінансуються тільки державою. Іноді внески до цього фонду роблять працівники (Нідерланди).

Виходячи з вищевказаного, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору, а також на підставі трудового договору. Законодавством забороняється будь-яким способом обмежувати працiвника вiльно розпоряджатися своєю заробiтною платою.

Законодавством встановлені правила проведення індексації зарплати з метою її захисту. Пiдставою для проведения iндексацiї є перевищення iндексу споживчих цін у розмірі 101% ( величена порога індексації).

Питання індексації грошових доходів населення потребує виважених економічних розрахунків е підходу з боку спеціалістів-економістів і наукових працівників, щоб не допустити розкручування інфляційних процесів.