1.3. Договірне регулювання заробітної плати

Договiрне регулювання заробiтної плати здiйснюється на основi системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому, регiональному та виробничому (колективний договiр) рiвнях.

Стаття 8 Закону України «Про колективнi договори i угоди» передбачає, що генеральною угодою встановлюються гарантії працi, мiнiмальнi соцiальнi гарантiї оплати працi, якi б забезпечували достатнiй рiвень життя найманах працiвникiв. Цiєю ж угодою визначаються тарифнi ставки робiтникiв 1-го розряду, а також умови росту фондiв оплати працi та встановлення мiжгалузевих спiввiдношень в оплатi працi.

У генеральних угодах сторони, як правило, передбачають перелiк доплат i надбавок до тарифних ставок та посадових окладiв, що мають мiжгалузевий характер.

Галузевi угоди регулюють нормування працi, мiнiмальнi гарантiї заробiтної плати, мiнiмальнi розмiри доплат i надбавок з урахуванням специфiки конкретної галузi, умови зростання фондiв оплати працi, мiжквалiфiкацiйнi (мiжпосадовi) спiввiдношення в оплатi працi тощо. При цьому галузева угода не може погiршувати умови оплати працi працiвникiв порiвняно з генеральною угодою.

Одним з найважливiших регуляторiв вiдносин заробiтної плати є колективний договiр. Розширення кола вiдносин заробiтної плати, якi пiдлягають встановленню сторонами на виробничому рiвнi, є свiдченням децентралiзацій правового регулювання заробiтної плати.

У відповідності до ст. 97 КЗпП у колективному договорi з урахуванням норм i гарантiй, передбачених законодавством i угодами, встановлюються такi умови в сферi оплати працi працiвникiв конкретного пiдприємства, тобто визначаються: фонди оплати праці, системи оплати праці, норми працi i грошовi розцінки, тарифнi ставки, розмiр тарифної ставки i розряду, що перевищує розмiр, встановлений угодами бiльш високого рівня, схеми посадових окладiв, надбавки i доплати, що перевищують розмiри, встановленi законодавством, а також додатковi види надбавок i доплат, премiї, що входять до системи оплати працi, та види i розмiри матерiального заохочення, компенсацiйнi та гарантiйнi виплати.

У рамках соцiальної дiяльностi в колективному договорi пiдприємства можуть передбачатися як рiзнi види матерiального заохочення, так i додатковi системнi виплати: оплата гарячого харчування для працiвникiв підприємства, укладання договорiв про додаткове медичне, оздоровче обслуговування працiвникiв за рахунок коштiв підприємства, iндексацiя заробiтку працiвника в бiльш високих розмiрах порiвняно iз законодавством, доплати за зниження норм працi для осiб iз зниженою працездатнiстю, неповнолiтнiх, осiб передпенсiйного вiку, доплата за додатковi вiдпустки i скорочений робочий час працiвникам, якi поєднують роботу з навчанням, фiнансування платного навчання працiвникiв пiдприємства за рахунок коштiв підприємства, оплата транспортних витрат i витрат на житло працiвникам за рахунок коштiв підприємства, видiлення коштiв профспiлковому комiтету на культурнi, спортивнi i оздоровчi програми, виплата одноразової допомоги працiвнику при виходi на пенсiю, встановлення заводської пенсiї працiвникам підприємства, додатковi виплати сім’ям з дiтьми та iншi виплати.

Колективний договiр не може передбачати умови оплати працi, якi б погiршували становище працiвникiв порiвняно з законодавством i угодами вищого рiвня. У колективному договорi допускається зниження умови оплати працi порiвняно з генеральною, галузевою чи регiональною угодами, але не нижче нiж це передбачено законодавством, на перiод подолання фiнансових труднощiв пiдприємства, i не бiльше нiж на шiсть мiсяцiв [2].

У тих випадках, коли колективний договiр не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити питання заробiтної плати з профспiлковим органом, що представляє iнтереси бiльшостi працiвникiв, у разi його вiдсугностi - з iншим уповноваженим на представництво органом.

Виходячи з наведеного, можна сказати, що оплата працi як економiчна категорiя iнодi трактується досить широко i включає не тiльки оплату працi осiб, якi перебувають у трудових вiдносинах, але й доходи представникiв вiльних професiй, приватних пiдприємцiв та осiб, якi працюють на основi цивiльно-правових договорiв. На вiдмiну вiд економiчної категорiї правове поняття оплати працi є складовою частиною змiсту трудових правовiдносин.

За вiтчизняним законодавством заробiтна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працiвнику за виконану ним роботу. Розрiзняють основну заробiтну плату, додаткову заробiтну плату та iншi заохочувальнi i компенсацiйнi виплати.

Законом України «Про оплату праці» передбачено два види регулювання заробiтної плати: державне та договiрне.

Основним напрямом вдосконалення системи заробiтної плати є досягнення оптимального спiввiдношення мiж цими двома видами.

Мiнiмальна заробiтна плата є державною соцiальною гарантiєю, обов’язковою на всiй територiї України для пiдприємств усiх форм власностi i господарювання. Мiнiмальна заробiтна плата встановлюється у меншому за межу прожиткового рівня розмiрi, що створює соцiальну напругу в суспiльствi та призводить до невиконання законодавства про мiнiмальний розмiр заробiтної плати. На державному рiвнi забезпечується також регулювання заробiтної плати при вiдхиленнi вiд тарифних умов. Держава також регулює порядок обчислення середньої заробiтної плати для рiзноманiтних виплат, зокрема, для оплати вiдпусток, для нарахування гарантiйних i компенсацiйних виплат тощо.

2. Права працівників на оплату праці та їх захист

2.1. Порядок виплати заробітної плати

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.[17]

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору, а також на підставі трудового договору.

Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, роду і характеру занять, місця проживання.

Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків передбачених законодавством.

Заробiтна плата виплачується працiвникам регулярно в робочi днi у строки встановленi колективним договором, але не рiдше двох разiв на мiсяць через промiжок часу, що не перевищує шiстнадцяти календарних днiв. У разi, коли день виплати заробiтної плати збiгається з вихiдним, святковим i неробочим днем, заробiтна плата виплачується напередоднi.

При кожнiй впилатi заробiтної плати власник або уповноважений ним орган повинен повiдомити працiвника про такi данi, що належать до перiоду, за який проводиться оплата працi: загальна сума заробiтної плати з розшифровкою за видами виплат, розмiри i пiдстави вiдрахувань та утримань iз заробiтної плати, сума заробiтної плати, що належить до виплати.

Виплата заробiтної плати здійснюється за мiсцем роботи. За особистою згодою працiвника виплата заробiтної прати може здiйснюватися через установи банкiв, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обовязковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Ісвує двi форми оплати працi: грошова та натуральна.

Основною є грошова форма, оскiльки грошi вiдiграють роль загального еквiвалента. Натуральна форма заробiтної плати використовується переважно як додаткова. Однак в умовах економiчного спаду при вiдсутностi готiвкових грошей на багатьох пiдприємствах з працiвниками розраховуються виробленою продукцiєю. За нормальних умов господарювання натурально-речова оплата працi не застосовується. «Конвенцiєю Мiжнародної Органiзацii Працi №95 про охорону заробiтної плати» (1949 р.), ратифiкованою ще Союзом РСР, передбачається, що заробiтна плата виплачується у грошовому вираженні. Часткова виплата заробiтної плати натурою допуєкасться у тих галузях, де така виплата є звичною чи бажаною з огляду на характер галузi чи професiї. При цьому необхiдно забезпечити, щоб товари, якi видаються, могли бути використанi для особистих потреб працiвника та його сiм’ї, а вартiсть товарiв не була заниженою. За всiх умов не допускається виплата заробiтної плати спиртними напоями з високим вмiстом алкоголю та наркотичними засобами [12].

Стаття 23 Закону України «Про оплату працi» встановлює, що заробiтна плата працiвникiв у межах України виплачується у грошових знаках, що мають законний обiг на її територiї.

За Конституцiєю України, як вiдомо, грошовою одиницею нашої держави є гривня, а тому заробiтна плата повинна виплачуватись у гривнях. Виплата заробiтної плати iншими грошовими знаками, якi не мають законного обiгу на території України, заборонена. Однак законом визначено що виплата заробiтної плати натурою може бути передбачена колективним договором за цiнами не нижче собiвартостi в тих галузях або за тими професiями де така виплата є звичайною або бажаною дпя працiвникiв. А постановою Кабiнету Мiнiстрiв України «Про перелiк товарiв, не дозволених для виплати заробiтної плати натурою» вiд 3 квiтня 1993 р. № 244 визначено товари i послуги, якими забороняється виплата заробiтної плати в натуральнiй формi.

При звiльненнi працiвника виплата всiх сум, що належать йому вiд пiдприємства, установи, органiзацiї, провадиться в день звiльнення. Якщо працiвник в день звiльнення не працював, то зазначенi суми мають бути виплаченi не пiзнiше наступного дня пiсля пред’явлення звiльненим працiвником вимоги про розрахунок.

В разi невиплати з вини роботодавця належних сум звiльненому працiвнику у зазначенi строки, при вiдсутностi спору про їх розмiр роботодавець повинен виплатити працiвниковi його середнiй заробiток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявностi спору про розмiри належних звiльненому працiвниковi сум роботодавець повинен сплатити зазначене вiдшкодування в тому разi, коли спiр вирiшено на користь працiвника. Якщо спiр вирiшено на користь працiвника частково, то розмiр вiдшкодування за час затримки визначає орган, який вивосить рiшення по сутi спору.

В разi, якщо звiльнений працiвник до одержання остаточного розрахунку стане на iншу роботу, розмiр зазначено компенсації зменшується на суму заробiтної плати, одержаної за новим мiсцем роботи.

Законодавством забороняється будь-яким способом обмежувати працiвника вiльно розпоряджатися своєю заробiтною платою.

2.2. Індексація заробітної плати

Забезпечити можливість отримувати гідну зарплату за свою роботу, і що вкрай важливо, вчасно та в повному обсязіє одним із головнох завданьУряду, керевництва держави.

Законодавством встановлені правила проведення індексації зарплати з метою її захисту. Індексація – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, який дає можливість частково або повністю відшкодувати їм дорожчання споживчих товарів і послуг.

Законом України «Про iндексацiю грошових доходiв населення» від 06.02.03 р. № 491- ІV встановлено, що індексації пiдгiягають грошовi доходи громадян, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп, якi не мають разового характеру в тому числі і заробітна плата.

Пiдставою для проведения iндексацiї є перевищення iндексу споживчих цін у розмірі 101% ( величена порога індексації).

Сума індексації грошових доходів громадан визначається як результат добутку доходу, що підлягає індексації, та величини приросту індексу споживчих цін, зменшеного на велечину порога індексації та поділеного на 100%. Для проведення подальшої iндексацiї грошових доходiв населення обчислення iндексу спожинчих цiн починається за мiсяцем, у якому iндекс споживчих цiн перевищив порог iндексацiї, зазначений у ч.1 ст. 4 Закону.

Підвищення грошових доходів населення у зв’зку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Перегляд зазначених у ч.1 ст. 6 Закону, гарантiй здiйснюється у розмiрах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що пiдлягає індексації в межах прожиткового мiнiмуму для вiдповідальних соцiальних i демографiчних груп населення, та величини iндексу споживчих цін.

Протягом останніх років прожитковий мнімум встановлювався окремими законами України в різних розмірах. На 2005 рік розмір пожиткового мінімуму для пенсіоерів встановлений у сумі 322 гривні [11]. Саме в цих межах може бути проведена індексація пенсії.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються з Державного бютжету України, підвищують розміри оплати праці у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бютжету України. Індексація пенсій, інших видів соціальної допомоги – за рахунок Пенсіного фонду України, за рахунок коштів Державного бютжету України, а індексація стипендій – за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

Крім цього, за рішення органів місцевого самоврядування за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету може здійснюватися індексація грошових доходів населення з урахуванням регеонального індексу споживчих цін, якщо він не нижчий, ніж у цілому по Україні, та в межах регеонального прожиткового мінімуму для працездатної особи, затвердженого в розмірі, не нижчому від встановленого.

Доречно зазначити, що механізм індексації, наприклад, заробітної плати практикується в західноєвропецських країнах, США і Японії. Порядок індексації в цих країнах досить різноманітний. Він гарантує підвищення заробітної плати або на переодичній основі, або на умовах порога індексації.

В таких країнах, як Австрія, Норвегія, Швеція формальний механізм індексації, який гарантує автоматичне підвищення заробітної плати із врахуванням росту цін, відсутній. Купівельна спроможність заробітної плати в цих країнах підтримується шляхом прямого перегляду тарифних ставок і окладів в період укладення нових колективних договорів. Важливим моментом в механізмі індексації, який відрізняє одну країну від іншої, є вибір бази для розрахунку підвищення заробітної плати, тобто індексу цін. В більшості країн за базу розрахунку під час індексації беруть національний індекс споживчих цін у загально національних угодах [12, с.4].

Автор курсової роботи підтримує точку зору кандидата економічних наук І. Гнибідина, який вважає, що знявши заборону на підвищення звробітної плати, Уряд тим самим ввів інфляційну спіраль «зарплата – завищення ціни», оскільки приріст оплати праці призначався підприємствами до собівартості продукції, на госпрозрахункових підприємствах стихійна бзконтрольна «індексація». Як вихід із становища було запроваджено переодичну індексацію.

Не притендуючи на остаточність висновку з питань індексації грошових доходів населення, можна з впевненістю сказати, що лише розвиток економіки, зниження середньорічних темпів зростання споживчих цін є основними гарантіями відмови від індексації грошових доходів населення і будуть сприяти соальній більшості та матеріальному добробуту народу України.