82. Соціалістичні правові системи.

Соціалістична правова родина (чи соціалістичні правові системи) складає, чи точніше багато в чому складала, ще одну велику правову родину. На соціалістичні правові системи Європи, Азії і Латинської Америки, що складали "соціалістичний табір" істотний вплив зробила перша соціалістична правова система - радянська. Національні правові системи закордонних соціалістичних країн були і є (Китай, Куба) різновидами радянського права. Соціалістичне право виявляє відома подібність з романо-германською правовою системою. Виходячи з цього, багато західних авторів, особливо англійці й американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, і поміщають її в романо-германські правові системи. Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право - це надбудова, відображення визначеної економічної структури. Соціалістичне право обумовлене яскраво вираженим класовим характером. Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистсько-ленінської доктрини.

Радянська система права по зовнішньому вигляді залишається такою ж, що і система романо-германського типу. Існують і істотні відмінності: сімейне право відділене від цивільного, зникло торгове право, з'явилося колгоспне і житлове право. Конституційне право найвищою мірою відрізняється від конституційного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичною партією, і здійснення влади і керування радами всіх рівнів. Оригінальність радянського права не зводиться лише до характеристики конституційного права, теж можна сказати і про інші галузі: адміністративному праві, карному, трудовому, цивільному і т.д. Для юристів соціалістичних країн основним була державна політика будівництва комунізму: ідея судового контролю вони замінили новим видом контролю, здійснюваним представниками народу й суспільними організаціями. Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є заперечення радянськими юристами приватного права. Права на думку теоретиків марксизму-ленінізму - це не більш ніж аспект політики, інструмент у руках пануючого класу. У цій концепції не залишається місця для приватного права, що претендувало б на незалежність від яких би то ні було упереджених думок і політичних обставин. Для радянської правової системи залишилися далекими ідея панування права і думка про те, що треба вишукувати право, відповідне почуттю справедливості, заснованому на примиренні, узгодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було найтіснішим образом зв'язано з державною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних (каральних) органів. У теорії виключалася можливість для судової практики виступати в ролі творця норм права. Їй приділялася лише роль строгого тлумача права. Це принципова позиція якоюсь мірою підкріплювалася і відсутністю в країні судової "касти", що претендувала б на те, щоб стати незалежної від державної влади, якщо не суперничає з нею. Незважаючи на конституційний принцип незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, суд залишався інструментом у руках пануючого класу (групи),