8.8. Камеральні роботи при тахеометричному зніманні

У процесі камеральних робіт здійснюють:

• перевірку польових журналів і складання детальної схеми зні­мальної основи;

• обчислення координат і висот станцій тахеометричного ходу;

• обчислення висот рейкових точок на кожній станції;

• складання топографічного плану місцевості.

Перевірку записів і обчислень у польових журналах рекоменду­ється проводити "в дві руки" - двома особами. При цьому перевіряють обчислення горизонтальних і вертикальних кутів, горизонтальних проек­цій ліній, прямих, зворотних і середніх перевищень точок тахеометрич­них ходів. Виявлені помилки виправляють.

Обчислення й ув'язку планових координат (X, У) точок тахеомет­ричних ходів проводять так само, як і в теодолітних ходах. Хід обробки відомості тахеометричного ходу та обчислення висот його станцій на­ведено в підрозділі 8.6.

По завершенню обчислювальних робіт переходять до складання плану. З цією метою на аркуші ватманського паперу будують коорди­натну сітку зі сторонами 10x10 см. За координатами на план наносять тахеометричні станції, контролюючи правильність їх нанесення за від­станями між ними.

Рейкові точки наносять на план за допомогою транс­портира та масштабної лінійки або тахеографа. ;

Тахеограф (рис. 8.8) пред­ставляє собою виготовлений із оргскла (плексигласу) кру­говий транспортир, по колу якого нанесено поділки через ЗО'. Оцифровка поділок ви­конана проти ходу годинни­кової стрілки. Вздовж нульо­вого радіуса транспортира розташована лінійка з мілі­метровою шкалою, початком якої є отвір у центрі круга, в який при роботі вставляють голку.

Висота перерізу рельефу 1 м

Рис. 8.9. Топографічний план ділянки місцевості

Для нанесення рейкової точки голку тахеографа закріплюють у точ­ці, яка позначає на плані дану станцію, а нульовий діаметр наводять на попередню станцію тахеометричного ходу (станцію орієнтування). Лінійку тахеометра повертають на величину горизонтального кута, вказаного в польовому журналі, і за масштабом відкладають по ній

відстань до рейкової точки, яку позначають уколом голки й обводять кру­жальцем. Біля точки вказують її номер (у чисельнику) та висоту (в зна­меннику).

За абрисом і даними польового журналу на план наносять контури і предмети місцевості. За висотами рейкових точок і тахеометричних станцій проводять горизонталі. Інтерполяцію горизонталей виконують за позначеними на абрисах стрілками - напрямами стоку води. Як пра­вило, цю роботу проводять "на око". Горизонталі не ведуть через зобра­ження будівель (споруд), кар'єрів, ярів, водних об'єктів, доріг тощо.

У ряді випадків для зображення дрібних, але важливих подробиць рельєфу проводять напівгоризонталі. Деякі з горизонталей роблять потовщеними і в розривах указують їх висоту. Крім того, на плані пока­зують висоти характерних точок рельєфу (вершини горба, дна котло­вини, точки сідла сідловини, урізи води тощо). Для полегшення читання рельєфу в деяких місцях плану на горизонталях ставлять бергштрихи.

Накреслений в олівці план старанно коректують і перевіряють, по­рівнюючи зображені на ньому рельєф і ситуацію з місцевістю. Точність знімання перевіряють у полі інструментально. Відкоректований план оформляють тушшю (рис. 8.6).

За результатами тахеометричного знімання здають:

• абриси до відповідних планшетів;

• журнали тахеометричного знімання або роздруковані результа­ти з терміналу електронних тахеометрів;

• план тахеометричного знімання;

• схему знімальної основи;

• відомості обчислення координат і висот знімальної основи;

• акти контролю і приймання робіт.