1.2 Політична кар’єра Маргарет Тетчер до прем’єрства

Хто ж така ця жінка? "Меґґі для друзів і ця бісова баба для ворогів?" [5:171].

На протязі чотирьох десятиріч її постійними супутниками були слова "перша", "ніколи до неї". Перша жінка - голова консервативної асоціації студентів Оксфорду. Перша жінка - член тіньового кабінету консерваторів. І, насамкінець, за всю історію Великобританії - перша жінка - прем’єр-міністр. Вона обиралася на цю посаду три рази підряд (12 років), тому часто її називають "дуаєном корпусу політичних керівників на Заході"[9:125].

Маргарет Хілда Робертc (за чоловіком Тетчер) народилася 13 жовтня 1925 року в крихітному містечку Грентем у графстві Лінкольншир у Центральній Англії. Вона стала другою й останньою дитиною (сестра Мюріел була на чотири роки старшою) в родині Беатріс та Елфріда Робертсів. На час народження Меґґі, син чоботаря Елфрід був уже власником невеликої бакалійної лавки, а Беатріс працювала швачкою.

У 1943 році Маргарет Тетчер стала студенткою Оксфорду і навчалася на хімічному факультеті. Так вона починала політичну кар’єру. В 1950 році Маргарет познайомилась з досить впливовим і перспективним бізнесменом середньої руки Денисом Тетчером. Одружившись з ним, вона не приховувала, що цьому сприяло не лише кохання, а й розрахунок.

Закінчивши університет, вона ще трохи попрацювала в хімічній лабораторії в Ессексі, паралельно здобуваючи другу вищу освіту - юридичну.

В 1948 і 1951 роках Маргарет Тетчер висунула свою кандидатуру в парламент, але успіху не отримала. Нарешті, в 1959 році виборчим штабом партії Маргарет, як перспективному кандидату з досвідом трьох передвиборчих баталій було запропоновано висунути свою кандидатуру в надійному консервативному окрузі Фінчлі, де вона й перемогла з великою перевагою.

Її призначення в 1961 році на посаду парламентського секретаря (заступника міністра) у справах пенсій та страхування збентежило багатьох торі, близьких до керівництва партії. Сам шеф відомства назвав це призначення своєрідним політичним трюком прем’єр-міністра, що вже кілька років перебував при владі і ввів до уряду молоду симпатичну жінку для того, щоб "трохи підновити свій імідж"[46:68].

Очевидно, що її вміння майстерно вести дебати, виголошувати логічно і юридично обґрунтовані промови, звернули на неї увагу вищого ешелону торі.

Вона нагромаджувала політичний досвід і стрімко наближалася до крісла лідера партії, змушуючи найближче оточення прем’єра побоюватися її.

Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства, вплив якого взагалі багато в чому базується саме на цьому аспекті. Якщо говорити про особистісні характеристики Тетчер, то, як відомо, за нею закріпився титул «залізної леді». Самій їй більше подобалося називати себе «політиком переконання», що ґрунтувалося на тому, що у своїй політиці вона, зазвичай, керувалася обставинами, але при цьому послідовно дотримувалась «генерального» неоліберального підходу. Взагалі їй притаманна цілеспрямованість, твердість. Опитування суспільної думки показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки тільки через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б пробачили це. Як приклад можна навести вирішення силовими методами Фолклендської кризи, чи її стиль ведення засідань кабінету міністрів, де вона звичайно брала ініціативу на себе. Якщо їй треба було домогтися проведення якого-небудь рішення без особливих ускладнень, вона просто викладала на самому початку свої позиції, чим забезпечувала потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією (хоча і до того прем'єр у консерваторів відігравав авторитарну роль) і країною. Це може підтвердити приклад її відносин з кабінетом міністрів, де вона тримала тільки тих, хто був їй потрібний у даний момент і часто усувала міністрів навіть без пояснення причин, результатом чого з'явилася найбільша кількість перестановок у кабінеті, який вона очолювала. У своїх промовах та інтерв'ю вона знову ж займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити у таких притаманних жінкам характеристиках, як гнучкість, інтуїція; часто кажуть, вона інстинктивно відчувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично працювало на неї, чим вона вміла користуватись. Попри те, що Тетчер віддавала перевагу, щоб у ній бачили не жінку, а політика, вигідною була хоча б та обставина, що міністри — чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися із жінкою, тим більше привселюдно.