84. Види міграції.

а) за характером переміщення населення:

внутрішня, зовнішня, інтеграційна (між державами інтеграційних об’єднань).

б) за часом:

остаточна (ПМЖ), тимчасова, сезонна (характерна для сг), маятникова (щоденний переїзд з 1 країни в іншу – характерно для прикордонних регіонів).

в) за напрямом руху:

еміграція (виїзд населення з країни), імміграція (в’їзд в країну), рееміграція (повернення емігрантів на батьківщину).

г) за організацією:

добровільна (непримусове переміщення), самодіяльна (нелегальне переміщення), організована (переміщення населення відповідно до національного законодавства), примусова (виселення на основі рішень судових органів).

д) за якісним складом:

робоча сила низької кваліфікації, робоча сила високої кваліфікації, відплив інтелекту (вчених).

85. Основні центри міграції робочої сили.

Міжнародна трудова міграція в сучасних умовах набула характеру глобального процесу. Міграцією охоплено більшість країн світу. На кінець XX ст. кількість країн, залучених до міжнародного міграційного процесу, істотно зростає, насамперед, за рахунок Центральної та Східної Європи, а також СНД. За прогнозами експертів, у найближче десятиліття кількість мігрантів, шо приймаються розвинутими країнами, зберігатиметься на високому рівні. Основними країнами виходу мігрантів є Китай (303 тис. чол.), Мексика ( 267 тис. чол.), Індія (222 тис. чол.), Філіппіни (184 тис. чол.) та Індонезія (180 тис. чол.).

Абсолютні розміри міграції звичайно характеризують значення переміщення цього чинника виробництва у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил світового співтовариства. Але не менш важливою характеристикою міждержавного та внутріш-ньокорпоративного перерозподілу робочої сили в межах світового господарства є територіальна концентрація міграції та її специфіка.

Серед найважливіших центрів притягання іноземних працівників, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, звичайно виокремлюють: Північно та- Південно-Американський регіони, Західну Європу, Південно-Східну та Західну Азію. Наприкінці XX ст. щорічний приплив становив пересічно 2,3 млн чол.; з них 1,4 млн чол. прямували до Північної Америки, а 800 млн чол.— до Європи. Найбільшими центрами залучення мігрантів виступають США та Канада (їх готовність приймати іноземців оцінюється відповідно в 1,1 млн чол. та 21 Ітисчол.).

Успішно конкурують з ними країни Західної Європи, де загальна чисельність людей, охоплених міграцією у. повоєнний період, оцінюється в 30 млн чол.

86. Основні причини та соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили.

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Поняття «міжнародна міграція населення» відрізняється від інших понять тим, що його вживають у разі зміни постійного місця проживання за такими первісними мотивами: соціальними, політичними, національними, сімейними, релігійними, особистими.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція(донорів):велика густота населення; масове безробіття, зумовлене науково-технічним прогресом, закриттям добувних галузей внаслідок вичерпності природних ресурсів, недостатньою соціальною політикою деяких держав; низький життєвий рівень і заробітна плата; виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію(реципієнтів): потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі; потреба у додатковій дешевій робочій силі, і мобільній робочій силі, зокрема, завдяки розвитку сфери послуг, що сприяє створенню додаткових робочих місць;;порівняно висока зарплата.

Наслідки: виграють здебільшого самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого становища. Виграють від міграції підприємці, що наймають мігрантів на роботу, оскільки їхні вимоги щодо заробітної плати нижчі.

Країна — експортер трудових ресурсів виграє, оскільки:

експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів ).Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі самі за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а іноді й більші.: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина;

ослаблюється проблема безробіття; ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів; Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників. Країна — імпортер трудових ресурсів виграє, оскільки:Зростає конкурентоспроможність продукції; Заповнюються вакансії в непрестижних сферах і галузях економіки; Покращується демографічна ситуація в “старіючих” країнах; Зменшується бюджетне навантаження завдяки економії коштів по пенсіям та соціальним пільгам.

Негативні наслідки для експортерів: (“втрата розумів”) в більш привабливі країни; Знижується загальна конкурентоспроможність на власному ринку праці в результаті відтоку кваліфікованих, молодих кадрів; Зменшуються надходження до бюджету як слідство скорочення кількості потенційних платників податків.

Для імпортерів: Зростають витрати на соціальний захист іммігрантів; Здійснюється відтік за кордон валютних коштів у вигляді переказів іммігрантів; Збільшується загроза загострення міжнаціональних, міжетнічних, міжконфесійних та інших соціальних проблем. Погіршується криміногенна ситуація в країні.