Основи геронтології та геріатрії, І рівень

Лекція 2.3. Особливості захворювань сечової та статевої систем у похилому та старечому віці

План

ВІКОВІ ЗМІНИ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАХВОРЮВАНЬ СЕЧОВОЇ ТА СТАТЕВОЇ СИСТЕМ, ЇХ ПЕРЕБІГ У ПОХИЛОМУ ТА СТАРЕЧОМУ ВІЦІ. 1

ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ НИРОК. 2

ІНФЕКЦІЯ СЕЧОВИВІДНХ ШЛЯХІВ. 3

УРОЛОГІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ У ПАЦІЄНТІВ ПОХИЛОГО ВІКУ. 6

ОСОБЛИВОСТІ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ ЗА ПАЦІЄНТАМИ ПОХИЛОГО ВІКУ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ НИРОК І СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ. 11

Вікові зміни, особливості захворювань сечової та статевої систем, їх перебіг у похилому та старечому віці.

В усіх органах сечової системи з віком відбуваються структурні і функціональні зміни. Ця обставина має велике практичне значення: більшість медикаментів виділяється нирками, тому навіть невеликі дози деяких препаратів можуть виявитися високими для старих людей.

Вікові фізіологічні зміни нирок і сечовивідних шляхів

Органи	Зміни
нирки	з віком втрачається 1/3 – 1/2 нефронів, а ті клітини, що лишилися, гіпертрофуються компенсаторно; розростається сполучна тканина, формується віковий нефросклероз; знижується потреба в кисні; зменшується кількість мітохондрій у клітинах; знижується загальна АТФазна активність, що в цілому вказує на зменшення інтенсивності енергетичного обміну в нирці; знижується фізіологічний рівень ниркового кровотоку, клубочкової фільтрації; знижується екскреторна (азото-, водо-, електролітновидіьна) функція нирок; формується вікова ниркова гіпофункція; зменшується роль ниркової іннервації, збільшується значення гуморального впливу; ниркові чашечки, миски, сечоводи ущільнюються, втрачають еластичність; збільшується частота рефлюксів.
сечовий міхур	стінка потовщується, ущільнюється; ємність його зменшується, що сприяє почастішанню сечовипускання; послаблюється функція сфінктерного апарату, що зумовлює нетримання сечі.

Запальні захворювання нирок.

До запальних захворювань належать гломерулонефрити та пієлонефрити.

Класична картина ниркової патології в старості – явище дуже рідкісне. Захворювання нирок у ППВ в силу зниження загальної фізіологічної реактивності організму перебігають латентно, мало-, або навіть безсимптомно. Часто першими клінічними ознаками бувають прояви ранньої ниркової недостатності. Незважаючи на малосимптомність, захворювання у ППВ перебігає дуже тяжко. У більшості випадків вони швидко ускладнюються декомпенсацією серцево-судинної системи, ЦНС тощо, що часто маскує справжній їхній характер.

Гострий гломерулонефрит. (На нього ППВ хворіють рідко)

Причини:

• стрептококова інфекція верхніх дихальних шляхів;

• грип;

• зубні гранульоми;

• гнійничкові ураження шкіри тощо.

Ангіни як етіологічний чинник втрачають свою значимість через атрофію лімфоїдної тканини мигдаликів.

Перебіг – стертий, під маскою інших патологічних станів. Для ППВ характерним є ураження інших функціональних систем (нервової, дихальної, ССС, травної), що маскує захворювання і утруднює його діагностику. Набряки виникають рідше.

Лікування – традиційне. Необхідно суворо дотримуватись геріатричного принципу малих доз (1/2 – 1/3 загальноприйнятої дози) щодо кортикостероїдів, гіпотензивних, серцевих глюкозидів тощо. Антибактеріальна терапія проводиться загальноприйнятими дозами антибіотиків. Сульфаніламідні препарати краще не застосовувати.

Хронічний гломерулонефрит. На нього ППВ хворіють частіше. Характерні латентний і гіпертензивний варіанти перебігу. ХГ перебігає монотонно, без змін періодів ремісії і рецидивів, тому часто розпізнається на етапі виникнення ускладнень – артеріальної гіпертензії, анемії, ниркової недостатності. Відмінною ознакою старечих гломерулонефритів є ранній розвиток ниркової недостатності.

Лікування в період загострень необхідно проводити згідно загальних геріатричних принципів лікування гострого гломерулонефриту. Добове споживання рідини не повинно бути меншим за 800 – 1000 мл, білка – 0,8 – 1 г на кг маси тіла.

Нефротичний синдром

Це клініко-лабораторний симптомокомплекс, який включає масивну протеїнурію (більше 3,5 г на добу), порушення білкового, ліпідного, водно-електролітного обміну з гіпопротеїемією, диспротеїнемією, гіперхолестеринемією і набряками. У ППВ зустрічається рідко.

Особливості клініки у ППВ:

• масивні набряки з водянкою в серозних порожнинах зустрічаються відносно рідко;

• переважають сечові симптоми і зміни хімічного складу крові;

• характерні порушення білкового і ліпідного обміну;

• амілоїдоз нирок серед інших причин нефротичного синдрому трапляється частіше.

Лікування:

• лікувальний режим;

• етіологічне (санація джерел інфекції, видалення пухлини, припинення інтоксикації ліками тощо);

• лікувальне харчування (стіл № 7);

• патогенетичне (гепарин, антиагреганти, НПЗП, делагіл, плаквеніл, плазмофорез, гемосорбція);

• корекція порушеного білкового обміну (в/в альбумін);

• діуретична терапія.