Топографічна локалізація болю

Локалізація болю	Можливе ураження органів
Права верхня ділянка живота	Печінка, жовчний міхур, права кривизна товстої кишки, права нирка, правобічний діафрагмальний плеврит, захворювання воротарного відділу шлунка (виразка, рак)
Права нижня ділянка живота	Сліпа кишка, права нирка, статеві органи
Ліва верхня ділянка живота	Шлунок, підшлункова залоза, селезінка, ліва кривизна товстої кишки, ліва нирка
Ліва нижня ділянка живота	Сигмоподібна кишка, статеві органи

Шлунковий біль має свої особливості: у пацієнтів з гастритом і диспепсією він виникає після їди, але для нього не характерна періодичність, тобто ці періоди не чергуються з так званими світлими проміжками, які можуть тривати місяцями. При виразковій хворобі (виразці шлунка і дванадцятипалої кишки) біль має періодичність, сезонність, зв'язок зі споживанням їжі і локалізацію в надчеревній ділянці. Для виразки дванадцятипалої кишки характерне виникнення його в нічний час і натще, для хвороб кишок — відсутність суворої залежності від часу споживання їжі і зв'язок з актом дефекації. Такий біль зменшується після випорожнення кишок або відходження газів. Біль при хворобах печінки і жовчовивідних шляхів в основному локалізується в ділянці правого підребер'я, часто з іррадіацією в праве плече або міжлопатковий простір. Часто виникає після споживання великої кількості їжі, особливо після жирних і гострих страв, посилюється при рухах. При ураженні підшлункової залози біль має оперізувальний характер, іррадіює в ліву половину тіла (ліве підребер'я, ліву лопатку, ліве плече, іноді в поперек).

Біль у животі може бути важливим симптомом гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини. Тому, навіть якщо біль дуже сильний, медична сестра без призначення лікаря не повинна давати пацієнтові знеболювальні засоби. Зменшення або послаблення болю після застосування знеболювальних засобів може затруднити діагностику, унаслідок чого хірургічне втручання буде зроблено із запізненням. Потрібно заспокоїти пацієнта і негайно повідомити лікаря про виникнення болю.

Проблема — нудота і блювання. Це часті симптоми шлунково- кишкових захворювань, а також з уражень інших органів і систем. В їх основі — складний нервово-рефлекторний механізм. Вони характерні для хвороб шлунка (гастрити, виразкова хвроба, рак), кишок (ентерити і коліти), печінки і жовчовивідних шляхів (гепатити, холецистити, жовчнокам'яна хвороба), гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини, які супроводжуються подразненням очеревини (гострий апендицит, проривна виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, перитоніт і т.д.), загальних інтоксикацій (отруєння, інфекційні захворювання, туберкульоз легень, уремія тощо), ураження головного мозку і його оболонок (менінгіт, пухлини, крововиливи в мозок). Перелічені вище захворювання не вичерпують причини цих симптомів. Нудота і блювання виникають також унаслідок подразнення кореня язика, зіва, глотки і надгортанника, також умовно рефлекторного походження і може виникати при неприємних запахах їжі або вигляді предмета, що викликає відразу.

Для діагностики велике значення мають час появи, зв'язок блювання зі споживанням їжі, вигляд і кількість блювотних мас, наявність і характер домішок (слиз, кров, жовч, гній). Усі ці дані разом з іншими ознаками допомагають лікареві та медичній сестрі розібратися у складній картині захворювання.

Шлункова нудота і блювання виникають після їди. Блювання в цьому разі приносить полегшення. Але розглядати ці симптоми як прояви шлункової патології можна тільки тоді, коли наявні інші ознаки, типові для захворювань шлунка. Необхідно також знати, що нудота при шлункових захворюваннях передує блюванню. Винятком є мозкове блювання, яке настає без попередньої нудоти. Для нього характерне також поєднання з головним болем іноді з підвищенням артеріального тиску. Необхідно також пам'ятати, що блювання часто є ознакою гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини, які поєднуються при цьому з симптомами подразнення очеревини. Блювання кров'ю — ознака масивної шлункової кровотечі з судин стінки шлунка або варикозно-розширених вен стравоходу. Причинами значного кривавого блювання найчастіше є виразкова хвороба і рак шлунка, іноді цироз печінки. Якщо блювання виникає відразу за кровотечею, блювотні маси складаються з червоної крові, а коли кров якийсь час перебуває в шлунку, вони мають вигляд кавової гущі. Масивне блювання брудно-коричневого кольору з неприємним запахом є важливим симптомом кишкової непрохідності або шлунково-ободовокишкової нориці.

Правильно розібратися в особливостях і характері блювання може тільки лікар. Тому медична сестра зобов'язана показати йому блювотні маси, які необхідно зберігати до його приходу закритими в прохолодному місці. У деяких випадках вони підлягають лабораторному дослідженню. У випадках отруєння невідомою отрутою вся кількість блювотних мас направляється в судово-медичну лабораторію.

Медична сестра повинна вміти надавати допомогу під час акту блювання: голову і плечі пацієнта по можливості потрібно трохи підняти і надати сидячого або напівсидячого положення, поставити таз. Якщо блювання виникло в пацієнта ослабленого або непритомного, голову повернути набік і трохи опустити вниз, забрати подушку, до підборіддя підставити лоток, застелити груди клейонкою, ватним тампоном або серветкою видалити з рота блювотні маси, слину і слиз, щоб вони не потрапили в дихальні шляхи, можна видалити за допомогою електровідсмоктувача або гумового грушоподібного балона і промити ротову порожнину, після закінчення блювання дати воду, щоб пацієнт прополоскав рот, губи і обличчя витерти рушником. Подальша допомога залежить від причини блювання: якщо йдеться про харчове отруєння або потрапляння шкідливої речовини в шлунок, то шлунок промивають, якщо ж блювання пов'язане з ураженням головного мозку, інфарктом міокарда або будь-яким іншим станом, при якому показаний спокій, необхідно вжити заходів для припинення або хоча б зменшення блювання (з цією метою можна дати м'ятні краплі, валідол, крижану воду, 0,25% або 0,5% розчин новокаїну по 1 столовій ложці кілька разів на день).

При значному блюванні за призначенням лікаря застосовують препарати з протиблювотною дією, зокрема аміназин. При кривавому блюванні пацієнтові потрібно створити спокій, покласти на ділянку шлунка міхур з льодом і за призначенням лікаря провести комплекс заходів для зупинення шлункової кровотечі. Необхідно пам'ятати, що спеціального лікування блювання немає, тому що воно є симптомом багатьох захворювань. Тому лікують основне захворювання.

Проблема — розлади функцій кишок і зміна характеру випорожнень. Такі розлади найчастіше проявляються закрепами і проносами і супроводжуються змінами форми, консистенції, кольору, запаху випорожнень. їх характер може змінюватись і за відсутності порушення його частоти. Проноси виникають унаслідок порушення моторної і секреторної функцій кишок, що спостерігається при запальних процесах у слизовій оболонці (ентерити, коліти), механічному подразненні її грубою їжею, яка містить багато клітковини, подразненні слизової оболонки хімічними речовинами (отруєння ртуттю, арсеном тощо), ендогенними отрутами, які утворюються в організмі (виділення в просвіт кишок азотистих продуктів білкового обміну при уремії), і продуктами гниття або бродіння. Можуть бути й інші причини проносів. В окремих випадках проноси виникають при хвилюванні, страху внаслідок неврогенного прискорення перистальтики. У ППВ проноси зазвичай небезпечні, тому що призводять до зневоднення організму. Правильно розібратися в характері і причинах проносу може тільки лікар. Медична сестра повинна негайно повідомити лікаря про появу у пацієнта рідких і частих випорожнень. Варто також пам'ятати: стани, що супроводжуються проносом, вимагають надання пацієнтові невідкладної допомоги. Терапевтичні заходи повинні бути спрямовані на лікування основного захворювання.У план догляду за таким пацієнтом потрібно включити сестринські втручання: підтримувати чистоту тіла, натільної і постільної білизни. Пацієнтові виділяють індивідуальний посуд; після кожної дефекації ділянку відхідника обмивають теплою водою або слабким дезінфекційним розчином. Крім того, виділяють пацієнтові судно і забороняють користуватися унітазом; випорожнення засипають сухим хлорним вапном у співвідношенні 1:2 і залишають на 1 год, після цього їх можна спустити в каналізацію. Так само знезаражують і залишки їжі; брудну білизну збирають окремо у закритий бак. Якщо в таких пацієнтів є інтоксикація, показане введення рідин, електролітів і судинних засобів за призначенням лікаря; проводять узяття біологічних рідин на відповідні дослідження (кров, кал, промивні води тощо). У приміщенні, де перебуває такий пацієнт, необхідно проводити поточну дезінфекцію, включаючи миття і знезаражування предметів догляду, вологе прибирання. Якщо ж у пацієнта виявляється інфекційне захворювання, то після його переведення в інфекційну лікарню проводять заключну дезінфекцію. На відміну від поточної її здійснюють працівники санітарно-епідеміологічної станції.

Причиною закрепів є уповільнене пересування кишкового вмісту і тривале його перебування в кишках. У зв'язку з цим в кишках відбувається підвищене всмоктування рідкої частини випорожнень, і вони набувають ненормально щільної консистенції.

Велике діагностичне значення має зміна кольору випорожнень:

• виділення знебарвлених випорожнень, які мають вигляд білувато-сірої глини, свідчать про закупорення жовчних проток (загальної жовчної і печінкової), внаслідок чого в кишки не надходить жовч;

• чорний дьогтеподібний кал спостерігається при кровотечах з виразок шлунка або дванадцятипалої кишки, а також при раку цих органів. Потрібно пам'ятати, що чорного кольору випорожнення бувають у пацієнтів, які вживають препарати заліза, вікалін, активоване вугілля;

• звертати увагу на наявність різних домішок у випорожненнях.

Наприклад, велика кількість плівок сполучної тканини в калі свідчить про знижену кислотність шлункового соку і може вказувати на повну відсутність у ньому хлоридної кислоти, неперетравлене м'ясо — на порушення зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, велика кількість жиру спостерігається при тяжких захворюваннях підшлункової залози і недостатньому надходженні жовчі в кишки внаслідок закупорення загальної печінкової або загальної жовчної протоки (патологічними домішками у випорожненнях є також слиз, гній, кров, частинки пухлин і паразити).

Проблема — жовтяниця. Проявляється пожовтінням шкірних покривів і слизових оболонок унаслідок відкладання в них жовчного пігменту білірубіну. Жовтяниця є одним з найважливіших симптомів захворювань печінки і жовчовивідних шляхів, хоча деякі з них можуть перебігати без жовтяниці (ехінокок, рак і деякі інші хвороби печінки). При покращенні стану призначають газовану воду кімнатної температури 18—20⁰С 200—250 мл на одну порцію. Пити воду швидкими ковтками тричі на день за 20—30 хв до їди Тривалість лікування 30—40 днів, не менше двох разів на рік. Рекомендують води айдарську, айвазовську, акву, бронничанку, біловодську, білу скелю, миргородську, сакську тощо.

При захворюваннях шлунка з підвищеним кислотоутворенням традиційно призначають гідрокарбонатні води за 1,5 год до їди по 150—200 мл на одну порцію не менше трьох разів на день. За наявності у таких пацієнтів пілороспазму призначають води, які містять сульфати, іони магнію, кальцію і брому за 2 год до їди. У всіх випадках застосовують теплу дегазовану воду, пити повільно, невеликими ковтками. Тривалість лікування — 30—40 днів, не менше двох разів на рік. Рекомендують води астахівську, буркут, бішули, знаменівську, лісову поляну, поляну квасову, сваляву тощо.

При виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки вживати воду так, як при гастритах з підвищеною секреторною функцією, але розпочинати вживання зі 100 мл з поступовим збільшенням при переносимості до 150—200 мл 5—6 разів на день протягом 30—40 днів, 2—3 рази на рік. Рекомендують води астахівську, буковинську, дану, луганську, поляну квасову тощо.

При захворюваннях кишок з переважним ураженням тонкої у фазі нестійкої ремісії за наявності частих випорожнень призначають полегшену методику лікування: гідрокарбонатні або хлоридні мінеральні води малої мінералізації з іонами кальцію, кремнію двічі на день (виключають ранкове вживання) через 20—30 хв після їди 100—150 мл. П'ють теплу дегазовану воду, малими ковтками, повільно.

При відновленні роботи кишок і нормалізації випорожнень кількість води на одну порцію збільшують до 200 мл тричі на день. П'ють теплу дегазовану воду за 40—60 хв до їди протягом 3—4 тиж 1—2 рази на рік. Рекомендують води буковинську, карпатську, сині потоки, лужанську, сваляву, попелюшку, должанську, астахівську, ужгородську тощо.

При захворюваннях товстої кишки, які перебігають із закрепами, призначають сульфатні, хлоридні або гідрокарбонатні води середньої і високої мінералізації. П'ють їх прохолодними, газованими по 250—300 мл тричі на день, великими швидкими ковтками, за 40—60 хв до їди 3—5 разів на день, протягом 4—6 тиж, до чотирьох курсів на рік. Крім того, показані методи ректального введення мінеральної води за відсутності протипоказань. Рекомендують води авдотинську, акву, багачанську, буркут, миколаївську, маківську, миргородську тощо.

При патології печінки призначають головним чином гідрокарбонатні, сульфатні води, рідше — хлоридні малої мінералізації. П'ють теплу дегазовану воду 150—250 мл на одне вживання за 40—60 хв до їди тричі на день протягом місяця, двічі на рік. Рекомендують води андріївську, буковинську, гуту, дану, збручанську, шаянську, шкло тощо.

При патології біліарної системи (холецистити, холангіти ) призначення води залежить від наявності дискінезії жовчовивідних шляхів, стану моторно-евакуаторної функції жовчного міхура.

При підвищеному тонусі жовчного міхура призначають гідрокарбонатні води малої мінералізації з йонами кальцію, брому, в теплому вигляді (42—45 °С), дегазовані, 150—200 мл за 40— 60 хв до їди, малими ковтками, тричі на день, протягом 4 — 6 тиж, не менше 2 разів на рік.

При гіпотонії жовчного міхура призначають сульфатні, хлоридні або гідрокарбонатні води середньої і високої мінералізації, прохолодні, газовані, 200 — 250 мл на одне приймання. За 60 — 90 хв до їди, великими ковтками, тричі на день упродовж місяця, 2 — 3 рази на рік. Рекомендують води айдахську, аквамарин, анну, броварську, буркут, дану, діану, голубинську, миргородську тощо.

14