47. Випадок (казус). Його відмінність від злочинної недбалості

Від злочинної недбалості треба відрізняти поняття “випадок” (“казус”). Особливо поширений “випадок” у справах із заподіяння шкоди життю та здоров’ю людини, виробничого травматизму, порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту.

“Випадок” – це такий психічний стан особи, за якого вона не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, не повинна була чи (і) не могла їх передбачити. Випадок виключає вину в поведінці особи.

При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов’язку та можливості особи передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов’язок або повинність передбачити наслідки (“повинна була”) в теорії кримінального права називають об’єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення (“могла”) – суб’єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідно сполучення об’єктивного та суб’єктивного критеріїв.

Обов’язок бути уважним і обачливим під час здійснення певних дій, передбачити настання їхніх небезпечних наслідків може випливати із вимог законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), які регулюють певну службову чи професійну діяльність, а також із загальновизначених норм людського спілкування. Вирішальне значення має встановлення фактичної можливості особи передбачити вказані в законі наслідки. Ця можливість пов’язується: по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта, ступінь підготовленості та кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан здоров’я тощо); по-друге, з тією конкретною ситуацією, в якій діяла ця особа.

На відміну від необережності, “випадок” характеризується відсутністю об’єктивного чи суб’єктивного критеріїв, які визначають необережність як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.

Так, поняттям “випадок” охоплюється ситуація, коли, незважаючи на наявність у особи обов’язку передбачити суспільно небезпечні наслідки (об’єктивного критерію), вона, внаслідок певних обставин, не має реальної можливості їх передбачити (відсутній суб’єктивний критерій). Випадкове спричинення суспільно небезпечних наслідків може бути зумовлено також відсутністю тільки об’єктивного критерію необережності – обов’язку передбачити суспільно небезпечні наслідки.

Наприклад, завідувачку магазину Н. було віддано під суд за службову недбалість, яка полягала в тому, що вона не перевірила якість ремонту печі, внаслідок чого виникла пожежа. Судова колегія з кримінальних справ ВС України закрила справу стосовно Н. за відсутністю складу злочину, вказавши, що Н. не зобов’язана була передбачити можливість неякісного ремонту печі, оскільки вирішення цього питання не входило до її службових обов’язків.

Отже, “випадок” виключає кримінальну відповідальність саме за відсутністю ознак суб’єктивної сторони складу злочину.

48 Злочини зі складною виною

Кримінальне право знає дві форми вини: умисел і необережність. Отже, можемо сказати, що злочини можуть бути вчинені умисно (наприклад, крадіжка, хуліганство), через необережність (наприклад, недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів, службова недбалість), або як умисно, так і через необережність (наприклад, вбивство, тяжке тілесне ушкодження).

Водночас ряд злочинів з матеріальним складом сконструйовано таким чином, що окремі ознаки об'єктивної сторони складу злочину характеризуються різними формами вини. Таке сполучення в одному і тому ж складі злочину різних форм вини (умислу і необережності) в теорії кримінального права зветься складною (подвійною, змішаною) виною.

Отже, йдеться не про якусь форму вини, якої законодавство не знає, а про сполучення існуючих форм, оскільки умисел і необережність поміж собою не змішуються, а існують самостійно, хоча і в одному злочині, характеризуючи ставлення винного до різних ознак об'єктивної сторони складу злочину: діянню і наслідку (або наслідкам).

У теорії кримінального права виділяються два різновиди складної вини. У першому різновиді сутність складної вини полягає в тому, що у суб'єкта злочину наявне різне психічне ставлення до вчиненого ним суспільно небезпечного діяння і до його наслідків. Така ситуація може спостерігатись у злочинах, пов'язаних із порушенням певних спеціальних правил (охорони надр, охорони вод, ветеринарних правил, правил ядерної або радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху тощо), що тягне за собою певні шкідливі наслідки або створює реальну загрозу завдання останніх.

У таких злочинах психічне ставлення до діяння, яке не вважається злочином без настання наслідків, може бути як умисним, так і необережним, що ж до наслідків - лише необережним. За наявності умислу до порушення правил (діяння) і необережності до завданої шкоди (створення загрози її завдання) мова має йти про складну вину. За наявності необережності і до діяння і до наслідків - складна вина відсутня. Загалом за такого різновиду складної вини злочин вважається необережним.

У другому різновиді складної вини йдеться про різне психічне ставлення до двох різнорідних і неоднакових за тяжкістю наслідків, які є результатом одного суспільно небезпечного діяння. Психічне ставлення особи до діяння у злочинах цієї групи є лише умисним, умислом характеризується й ставлення до першого, менш тяжкого, наслідку. Ставлення до другого, більш тяжкого, наслідку характеризується необережною виною. Загалом злочин розглядається як умисний.

Наприклад, у злочині - проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, якщо це спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК України), діяння характеризується умисною формою вини, до першого наслідку

- позбавлення вагітності - винувата особа ставиться умисно, до настання тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої

- необережно. У злочині - умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), саме діяння й перший наслідок - тяжке тілесне ушкодження - характеризуються умисною формою вини, а ставлення злочинця до смерті потерпілого характеризується необережністю. Аналогічна ситуація при умисному знищенні або пошкодженні майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК України) та в інших аналогічних юридичних конструкціях.

Точне встановлення складної вини дає можливість для розмежування суміжних складів злочину, правильної кваліфікації вчиненого діяння, індивідуалізації покарання, своєчасного розгляду питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміни не-відбутої частини покарання більш м'яким тощо. Наприклад, наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження й необережності до смерті, що настала внаслідок цього, дає підстави кваліфікувати діяння за ч. 2 ст. 121 КК України.

Якщо ж внаслідок тяжкої шкоди здоров'ю, завданої умисно, настала смерть потерпілого, яка також охоплювалась умислом винуватого (хоча б і непрямим), діяння характеризується єдиною формою вини і кваліфікується як умисне вбивство. І навпаки, якщо не встановлено спрямованість умислу на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, яка потягла за собою смерть потерпілого, складна вина відсутня. Може йтися лише про вбивство через необережність (ст. 119 КК України) .