Лекція 1 „Теоретичні основи державного регулювання економіки та механізми реалізації соціально-економічної політики держави”

План

1. Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки

2. Функції держави в сучасній ринковій економіці

3. Об’єкти та суб’єкти державного регулювання економіки

4. Вади ринку. Вади держави.

5. Альтернативні концепції теорії макроекономічного регулювання економіки

6. Моделі державного регулювання економіки в зарубіжних країнах

Необхідність вивчення дисципліни „Державне регулювання економіки“ є досить актуальною, оскільки практика державного регулювання національної економіки розвинутих країн за останні десятиліття засвідчує, що найкращих результатів можна досягти за ринкових умов у поєднанні з ефективною регулятивною функцією держави. Держава забезпечує економічне, політичне і соціальне життя суспільства. Роль держави особливо важлива у гарантуванні соціального захисту найбідніших верств населення. Для України, яка лише перейшла до ринкових умов господарювання, важливо не допустити помилок на цьому шляху, використавши досвід інших країн. Ось чому вивчення дисципліни характеризує принцип політики України як держави, яка прагне створити цілісну систему державного регулювання економіки з використанням як ринкових, так і адміністративних методів. Для цього необхідно керувати державним сектором через державне прогнозування і планування , виробити пріоритети у формуванні територіальних, міжгалузевих пропорцій, які б забезпечували високу ефективність суспільного виробництва й оптимальну збалансованість національного ринку.

За допомогою державного регулювання визначають напрями розвитку економіки на всіх рівнях (від країни в цілому до первинної ланки підприємства, об’єднання), поєднують усі функції управління в ході реалізації економічної стратегії.

Таким чином, основним завданням вивчення дисципліни „Державне регулювання економіки“ є розкриття форм та механізмів державного регулювання економіки, організація і методологія прогнозування, макроекономічного планування, особливості державного регулювання окремих сфер економічної діяльності, регіональної економіки для ефективного впливу на функціонування національної економіки .

Метою вивчення дисципліни є розкриття методології, методики та організаційних основ державного регулювання.

1. Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки

- механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, тобто не забезпечує автоматичного виходу із кризи;

- економічно ефективною держава буде тоді, коли вона забезпечує національну економічну безпеку в умовах міжнародної конкуренції;

- формування внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки;

- визначення ролі регіонів обласного рангу у формуванні національної економіки;

- проведення структурної та інвестиційної політики;

- стимулювання НТП;

- соціальна політика

- запровадження партнерських відносин між державою і сферою бізнесу

2. Функції держави в сучасній економіці

Сутність держави розкривається і реалізується в її взаємодії з суспільством. Що і як держава робить для впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної та приватної життєдіяльності людей характеризується поняттям «функції держави». Слово «функція» походить від лат. «fипсtiо» й означає: виконання, обов'язок, коло діяльності.

Основні функції держави

Сучасні держави світу виконують політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції.

Необхідність політичної функції держави випливає із самої сутності держави як політичної форми організації суспільства. Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, у створенні умов для спокійного та гармонійного його розвитку. Якщо держава не підтримує такого стану, ігнорує суспільні потреби, діє не на користь національним інтересам, то вона не виправдовує свого існування. Ігнорування політичної функції здатне породжувати політичну нестабільність, соціальні конфлікти та хаос в економічній сфері. За таких умов про будь-яке державне управління та державне регулювання еко­номіки не може бути й мови.

Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій території країни прав і свобод кожної людини і громадянина. Свобода людини реалізується в суспільстві, у спілкуванні та співпраці людей. Окремі особи використовують те саме середовище для досягнення різних цілей, у тому числі й злочинних. За таких обставин тільки державна влада здатна бути гарантом захисту праві свобод. Виконання соціальної функції передбачає: створення державою умов для відтворення й розвитку людини (демографічна політика, освіта, виховання тощо); формування соціокультурного простору, сприятливого для самореалізації кожної людини; стимулювання творчого зростання людини; втілення в жити принципів соціальної справедливості тощо.

Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає у підтримуванні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства. Якщо людина реалізується у своєму народові (нації), то народ у цілому — у взаємодії з іншими народами. Зовнішня політика має враховувати геополітичні обставини, які визначають долю народів, а також одвічні національні інтереси. Держава повинна здійснювати міжнародну функцію в стратегічних параметрах, налагоджувати нормальні відносини з іншими країнами вздовж своїх кордонів, зберігати й зміцнювати співробітництво з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій. Сприятливе міжнародне становище створює умови для конструктивного розвитку будь-якої країни.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Усі функції держави тісно взаємопов'язані. Але, на думку економістів, економічна функція є найважливішою, оскільки брак належного економічного потенціалу або низька ефективність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Економічні функції держави

Держава як суб'єкт макроекономічного регулювання виконує багато функцій. їх можна згрупувати за такими п'ятьма напрямами.

1. Емісійна функція. її сутність полягає у забезпеченні економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками і покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов'язки підприємств перед державою і т. д. Спираючись на економічне законодавство, держава виконує роль арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринкового саморегулювання забезпечити ефективний за Парето розподіл ресурсів компенсується державним регулюванням економіки. З цією метою держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспільними товарами, реагує на можливість виникнення негативних екстерналій, бере участь у розв'язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабілізаційну політику.

3.1. Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенденцій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства, яке дає правову оцінку таких явищ, як-от: зловживання монопольним становищем на ринку; неправомірність деяких угод між підприємцями; дискримінація підприємців органами влади й управління; недобросовісна конкуренція. Нормативно-правовими актами також регламентуються засоби державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, відповідальність за його порушення і т. д.

Іншим є ставлення держави до природних монополій. Природна монополія існує, коли ефект масштабу є настільки великим, що одна фірма здатна забезпечити весь ринок товарами, маючи нижчі витрати на одиницю продукції, ніж мали б конкуруючі фірми. За таких умов конкуренція стає нерентабельною. Якщо б ринок був поділений між багатьма виробниками, ефект масштабу не можна було б реалізувати, а отже, витрати на одиницю продукції стали б занадто високими. Відповідно зростали б і ціни.

Можливим засобом забезпечення суспільно прийнятної поведінки природних монополій є альтернатива: державна власність - державне регулювання.

3.2. Однією з найважливіших функцій держави є продукування чистих і змішаних суспільних товарів. Чітко розмежувати суспільні, змішані та приватні товари — складне завдання, розв'язання якого залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, економічних, демографічних, ідеологічних і т. п. Однак таке розмежування є необхідним з двох причин. По-перше, сфера виробництва чистих суспільних товарів приблизно відповідає мінімально можливим межам суспільного сектору. По-друге, сфера виробництва змішаних суспільних товарів є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб'єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткування. Саме податки і є джерелом фінансування виробництва суспільних товарів. Отже, відшкодування витрат на виробництво суспільних товарів здійснюється за рахунок платників податків.

У сучасному світі держава як суб'єкт економічних відносній забезпечує надання таких суспільних послуг (товарів): державне управління (у тому числі державне регулювання економіки), оборона, безпека (людини, держави, суспільства), соціальний захист, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, освіта, фундаментальні наукові дослідження, культура, мистецтво, охорона навколишнього природного середовища і т. ін.

3.3. Держава реагує на можливість виникнення негативних екстерналій у різні способи. У деяких випадках вона регламентує права та обов'язки суб'єктів ринку. На практиці це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої активності держави. Так, держава встановлює норми вмісту шкідливих речовин у вихлопних газах, а також обмеження щодо забруднення повітря, води тощо. Крім того, держава може використовувати різні форми і методи регулювання цін, якими передбачаються стягнення штрафів з підприємств, які створюють негативні екстерналії, і винагорода тих підприємців, які створюють позитивні екстерналії. Держава не може залишатися байдужою до негативних зовнішніх ефектів, але вибір оптимальних форм впливу також не може бути шаблонним - він визначається специфікою конкретної ситуації і доцільністю.

3.4. Держава бере активну участь у розв'язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найбільш поширеними формами такої координації є макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми, державні закупівлі товарів (послуг) тощо.

3.5. Звичайною практикою для індустріально розвинених країн є участь держави у формуванні інформаційної інфраструктури ринку. Інформація здебільшого є суспільним товаром. Надання інформації будь-якій особі не зменшує її кількості для інших. Ефективність потребує безкоштовного поширення інформації або, точніше, плата за інформацію має покривати витрати на її надання. Якщо через інформаційну асиметрію споживач неспроможний захистити свої інтереси за допомогою ринкових механізмів як покупець, він може спробувати це зробити через механізм управління суспільним сектором як виборець.

3.6. Держава здійснює стабілізаційну політику. В основу стабілізаційної функції держави покладається та обставина, що рівень виробництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути або недостатніми для досягнення повної зайнятості, або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому - інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулювальну політику, у другому — стримувальну. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.

4. Перерозподіл доходів. Економіка, що оптимальна за Парето, констатує стан, за яким економічні ресурси суспільства розподілено найбільш ефективно. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає ефективного розподілу доходів між членами суспільства. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів. Крім того, держава може регулювати індивідуальні доходи через вплив на процес формування первинних доходів (установлення мінімальної заробітної плати, запровадження прогресивно-пропорційної форми оподаткування, індексація доходів з урахуванням інфляції, регулювання цін на товари та послуги першої необхідності і т. д.).

5. Забезпечення людей обов'язковими товарами. Товари (правила поведінки), які держава зобов'язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов'язковими товарами. Важливим аргументом на користь державного втручання в економіку є відома істина, що людина здатна діяти всупереч власним інтересам (наприклад, люди курять, уживають надмірну кількість алкоголю, порушують правила дорожнього руху, споживають шкідливі для здоров'я продукти тощо). Погляди, згідно з якими державне регулювання необхідне, оскільки державі найліпше відомо, що саме є корисним для людини, називаються патерналістськими. Прихильники патерналізму вважають, що «залишені напризволяще» люди здатні шкодити не тільки собі, а й іншим членам суспільства.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структур­ної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямів соціально-економічної політики.1.3. Сутність державного регулювання економіки

З'ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Для визначення її ролі в економічній літерату­рі використовуються різні терміни: «державне втручання в еко­номіку», «державна економічна політика», «державне управління економікою» та ін.

Найменш відповідає сутності явища такий поширений термін, як «державне втручання в економіку». Він породжує уявлення про насильницьке втручання, навіть з добрими намірами, однієї самостійної системи (держави) в іншу (економіку), як хірургічне втручання в організм людини. Насправді ж держава є не зовнішньою системою щодо економіки, а її складовою.

Економічна політика держави є елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, екологічний та інші напрями. Якою б не була державна політика за своїми напрямами, характеристиками та пріоритетами, вона має бути комплексною, охоплювати всі сфери суспільного життя. Навіть ті, хто визнає базисний характер економіки, не заперечують великого впливу на неї політичних, соціальних, моральних, духовних, психологічних та інших факторів. Забувати це - значить позбавляти себе можливості ефективно впливати на еконо­мічні процеси.

У правовому суспільстві утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Кожна людина вільна у виборі економічних, політичних, соціальних інтересів і засобів їх задоволення в межах існуючого законодавства. На відміну від громадянського суспільства, де скільки людей, стільки й інтересів, держава — одна. У державі не може бути «багато політик», шарахання в різні боки, служіння то тим, то тим інтересам. Засадною основою державної економічної політики мають бути стратегічні орієнтири. У державі важливим є момент загального (інтегрованого) інтересу й волі більшості громадян. Для цього державна політика має бути відомою й зрозумілою суспільству, закріпленою законодавчо та організаційно.

Існує багато визначень поняття «державна економічна політика». Беручи загалом - це є цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. У деяких економічних дослідженнях поняття «державна економічна політика» та «державне регулювання економіки» ототожнюються. Однак ближчим до істини буде твердження, що економічна політика є тією засадною основою, що на ній базується державне регулювання економіки.

Державне управління економікою — це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.

Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як певний об'єкт. Для впливу на нього з метою реалізації потрібних цілей створюється відповідна органі­зація. Організація здійснює планування заходів, спрямованих на досягнення цілей. Коли створено організацію та визначено плани її діяльності, виникає необхідність регулювання. Останнє здійснюється через встановлення правил поведінки кожного члена організації в межах планових заходів. Добирається персонал, здатний здійснити намічене. Виникає динаміка управління, яка потребує постійного контролю.

Отже, регулювання є однією з функцій управління. Однак у наведеному ланцюжку є кілька слабких місць. По-перше, створення спеціальних організацій (державних органів) для керування соціально-економічними процесами негативно впливає на державні фінанси. По-друге, за змішаної економіки вплив на соціально-економічні процеси здійснюється, як правило, за допомогою непрямих (опосередкованих) методів.

Останнім часом в Україні набув поширення термін «державна регуляторна політика». Його поява пов'язана з утворенням Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва України. Цей термін означає урядову політику у сфері державного регулювання економіки.