12.Політика лейбористської націоналізації промисловості в англії (40ві- 50ті роки 20го століття) її наслідки. Діяльність кабінетів м. Тетчера та дж. Мейджора

Наприкінці війни й у перші повоєнні роки відбулося посилення впливу лівих сил. На виборах 5 липня 1945 р. консерватори зазнали повної поразки. Лідер Лейбористської партії Клемент Еттлі став главою уряду й одразу ж вирушив на Потсдамську конференцію як прем'єр-міністр Великої Британії.

Лейбористський уряд К. Еттлі (1945-1951 рр.) почав здійснювати політику "демократичного соціалізму". Було проведено націоналізацію Англійського банку, вугільної й газової' промисловості, частини сталеливарних заводів, електростанцій, внутрішнього транспорту, цивільної авіації, телеграфного і радіозв'язку. У цих галузях було зайнято 20% робітників країни. Лейбористи, проводячи націоналізацію, прагнули посилити роль держави у відновленні і реконструкції насамперед важкої промисловості. При цьому враховувались права колишніх власників. Компенсація за націоналізовану власність перевищувала її дійсну вартість і становила 2,5 млрд ф. ст- Було проведено й інші заходи для посилення державного регулювання економіки: відбувалося фінансування наукових досліджень, створювались економічні програми, здійснювалося регулювання зайнятості, збільшувалися військові замовлення корпораціям і інше. Суттєвою допомогою для відродження економіки стала участь Великої Британії в "плані Маршалла". Країна одержала від США 2,8 млрд дол. у вигляді позик і поставок продукції.

Консервативні уряди М. Тегчер і Дж. Мейджора, соціально-економічиа стратегія. "Тетчеризм" До 1979 р., коли при владі перебував лейбористський кабінет Дж. Каллагена, Британіїо називали "хворою людиною Європи". Інфляція і безробіття зростали, продуктивність праці падала. Сотні тисяч англійців жили нижче встановленої в країні межі бідності. Вплив Великої Британії у світі зменшувався- На парламентських виборах 1979 р. консерватори одержали 13,7 млн голосів, а лейбористи — 11,5 млн. Главою уряду вперше стала жінка — новий лідер консерваторів (із 1975 р.) Маргарет Тетчер.

Життєвий шлях М. Тетчер — це досить звичний для більшості представників теперішньої політичної еліти Британії шлях людини, яка пробилася "нагору" не завдяки зв'язкам або належності до "обраного" стану, а винятково або майже винятково завдяки власним зусиллям.

Маргарет Хільда Тетчер (дівоче прізвище Робертс) народилася 13 жовтня 1925 р. у містечку Грантем у Північній Англії. її батько був власником бакалійної лавки. Жили вони небагато, і діти допомагали батькам у лавці. Маргарет з молоком матері усмоктала дух вікторианської Англії, що зберігся в провінційних містах, глибоку повагу до власності, ощадливості, тривкого сімейного вогнища, релігійності й інших цінностей традиційної англійської моралі. Проте вже ученицею гімназії вона відчула вузькість, провінційність цього маленького світу. З дівочих років до її життя ввійшли не тільки повага до провінційного устрою, але й прагнення вирватися з нього, вийти до "великого життя". Тоді ж зароджується у неї інтерес до політики, чому значною мірою сприяв, певне, батько, який відігравав помітну роль у політичному житті свого містечка як один із провідних консервативних членів місцевої ради. 1943 р. Маргарет вступає на хімічний факультет Оксфордського університету й активно включається в роботу студентської консервативної асоціації, згодом ставши її президентом. З того часу політика являє головний інтерес у її житті, а професія хіміка задовольняє все менше.

Відпрацювавши біля чотирьох років без особливих успіхів на цьому поприщі, вона виходить 1951 р. заміж за заможного бізнесмена Деніса Тетчера. Це заміжжя, звільнивши від піклувань про хліб насущний, дозволяє їй швидко закінчити другий, юридичний факультет того ж університету з явним прицілом на політичну кар'єру. Цьому навіть не перешкоджало народження в 1953 р. близнюків — дочки й сина. Після п'яти років адвокатури, затвердивши за собою репутацію активного і цілеспрямованого консерватора, вона 1959 р. обирається до парламенту. Молоду, активну й енергійну жінку швидко помічають, вона недовго затримується на задніх лавках палати громад. З 1967 р. вона входить до числа провідних "тіньових міністрів". З 1970 р. Тетчер обіймає посаду міністра з питань науки й освіти в уряді Е. Хіта. 1975 р. на 50-му році життя вона обирається лідером Консервативної партії й активно включається до виборчої компанії. М. Тетчер виявила себе переконаною прихильницею консервативних поглядів, людиною з твердим і непохитним характером, за який англійці прозвали її "залізною леді". Вона прийшла до влади, маючи чітку програму дій, і стала наполегливо провадити її в життя. М. Тетчер мала великий авторитет у Великій Британії й у світі. Рональд Рейган називав її "великою жінкою — державним діячем світу". Під керівництвом Тетчер Консервативна партія здобула перемоги на виборах 1983 і 1987 рр., а "залізна леді" очолювала уряд одинадцять із половиною років підряд. Деякі біографи називають її правління "ерою Тетчер".

На першій сесії парламенту після виборів 1979 р. королева Єлизавета II виступила з тронною промовою, що, за традицією, готується прем'єр-міністром і відбиває основні програмні положення уряду. Ця програма не мала великої різниці зі звичними концепціями консерваторів. Вона, з огляду на реальності часу, максимально пристосовувала погляди консерваторів до нових умов. Основні положення неокон-сервативної програми прем'єра називають "тетчеризмом".

Маргарет Тетчер виходила з того, що рушійною силою будь-якої розквітаючої економіки є приватне підприємництво. У її промовах, які завжди з увагою незалежно від політичних пристрастей слухали англійці, найчастіше лунали заклики до ощадливості, працьовитості, економного ведення господарства, приватного підприємництва. Поступово неоконсерватизм у вигляді "тетчеризму" ставав "релігією" дуже великої кількості англійців.

В основу політичного курсу М. Тетчер поставила цінності свободи й демократії, проголосила політику рівних можливостей для усіх, підтримку підприємницького духу. На думку прем'єр-міністра, втручання держави в економіку повинно бути зведене до мінімуму й діяльність державного апарату не повинна перешкоджати розвиткові приватного підприємництва. Принциповим положенням соціальної частини програми М. Тетчер було її прагнення донести усім англійцям думку про те, що всі працездатні громадяни повинні дбати про себе самі. Держава й добродійні організації мають взяти на себе піклування про тих, хто не може забезпечити себе сам. Звідси випливало, що від соціальних програм держава або відмовляється взагалі, або зводить їх до мінімуму.

Найважливіше місце в діяльності нового кабінету посідала податкова політика, яка повинна була сприяти і створенню бездефіцитного бюджету, й, одночасно, заохочувати приватне підприємництво. З цією метою податки на прибутки скорочувалися майже на 12 млрд дол. Податкові ставки на найбільші прибутки знижувалися особливо помітно, уряд прагнув, щоб ці гроші підприємці вкладали у найбільш перспективні галузі економіки. Вони ніби говорили: якщо ти вмієш заробляти гроші, то роби це на свою користь та на благо інших. Зате було обкладено підвищеними податками сигарети, спиртні напої та бензин.

Враховуючи збитковість більшості підприємств державного сектора, уряд у великих масштабах провадив денаціоналізацію. Приватні власники одержали більшість підприємств нафтової й авіакосмічної промисловості, а також повітряного транспорту. Приватизація розвивалася швидко. За декілька років правління неоконсерваторів більш 2/3 підприємств державного сектора перейшли до приватних власників або колективів приватизованих підприємств. Держава залишила за собою роль значного вкладника капіталів у переоснащенні промисловості на основі новітніх досягнень НТР. Особливі пільги надавалися тим підприємцям, які інтенсивно запроваджували новітні технології. З 1983 р. розпочалося стале піднесення економіки країни. Проте воно не супроводжувалося позитивними змінами в соціальній сфері. Прем'єр-міністр вважала, що кабінет повинен лише створювати умови для розвитку кожного індивідуума. Але чим менше держава втручатиметься в ці проблеми, тим краще. Тетчер, наприклад, вважала, що краща охорона здоров'я — приватна, а тому нема чого витрачатися на національну. Кращі школи — приватні, а тому нема необхідності особливо розвивати державні школи, університети тощо. Погіршилося становище на суспільному транспорті, подорожчали комунальні послуги.

Економічному зростанню і стабільності сприяла жорстка внутрішня політика консерваторів, спрямована проти профспілок і на дотримання громадського порядку. 1982 р. консерватори прийняли закон про зайнятість, який обмежив право на страйк. Уряд став суворо поводитися зі страйкарями. Відповідно до закону "Про охорону суспільного спокою і порядку" поліція одержувала право заарештовувати будь-яку людину в районі масових заворушень. Новий страйк шахтарів скінчився їхньою поразкою. Оскільки страйк був не санкціонований, проти лідерів профспілок порушили кримінальну справу. Суд наклав арешт на майно спілки гірників і присудив його до штрафу в 200 тис. фунтів стерлінгів. Зростання безробіття, поразка страйків, пропаганда, спрямована проти "егоїзму профспілок", у поєднанні з загальним підвищенням життєвого рівня й ростом середніх верств привели до послаблення профспілкового руху.

Діяльність консервативного уряду Тетчер не могла не викликати протидії опозиції лівого напрямку. Тетчер дорікали в "антинародній" політиці, проте опозиціонери, у свою чергу, не змогли представити більш-менш конструктивної програми, крім традиційних лейбористських лозунгів про поліпшення умов праці, скорочення безробіття і т.д. Тим часом наростали проблеми в правлячій партії. З 1987 р. стали набирати силу інфляційні процеси, що зачіпало інтереси споживачів. Дедалі серйозніше невдоволення викликав стан освіти й охорони здоров'я, загострилися розбіжності в кабінеті міністрів. Посилився потік іммігрантів до Великої Британії з країн Азії й Африки, що різко загострило расову проблему, особливо в період зростання безробіття. Уряд Тетчер не виступив проти расистів, які підводили голову, а провів через парламент закони, що обмежили квоту на в'їзд іноземців до країни.

На стику 80-90-х років економічна кон'юнктура стала погіршуватися, повернулися старі "хвороби" — бюджетний дефіцит, інфляція. Напруженою залишалася ситуація в Ольстері. У стані консерваторів спалахнула суперечка про європейську інтеграцію, і Тетчер виступала проти її прискорення всупереч позиції Франції І ФРН. Консерватори стояли перед загрозою поразки на виборах. У листопаді 1990 р. М. Тетчер приймає рішення про відставку.

Через 45 хвилин після прийняття відставки М. Тетчер до королівського палацу прибув Джон Мейджор, який став новим прем'єр-міністром Великої Британії.

Джон Мейджор народився 1943 р. у родині колишнього циркового акробата, дитинство і юність провів у бідності, якийсь час був безробітним. Природний глибокий розум і здатність до політичного аналізу допомогли йому зробити політичну кар'єру. Закінчивши університет, він став фахівцем в області фінансів і банківської справи. Тривалий час входив до найближчого оточення М. Тетчер, в останні роки перебування її при владі обіймав посаду міністра фінансів.

Прийшовши до влади в роки економічного спаду (1990-1992 рр.), новий прем'єр обіцяв "здійснити поворот у бік кращого задоволення соціально-економічних вимог британців". Головну увагу він зосередив на зміцненні права власності, продовженні процесу приватизації державних підприємств, збільшенні податкових пільг для підприємців.

1992 р. тривалий і найглибший за повоєнні роки економічний спад змінився пожвавленням, а потім і піднесенням. Найбільш помітною рисою підйому у 90-ті роки у Великій Британії є те. що в ході його темпи економічного зростання перевищили темпи росту цін. Друга його особливість — у піднесенні промислового сектора, чого не спостерігалося з середини 70-х рокш. Підвищується конкурентоздатність британської продукції, збільшується її експорт, у тому числі й продукції таких галузей, як машинобудування й автомобілебудування, які були раніш найелабкішою ланкою англійської промисловості.