2.1. Сутність і класифікація методів керівництва

Методи керівництва — це способи впливу менеджера на підлеглих праців­ників для виконання мети і завдань організації.

Слід відрізняти методи керівництва менеджера від методів управління організацією.

Методи управління організацією — це способи впливу керуючої системи на підлеглу систему для досягнення мети управління. Тут об'єктом управління виступає виробнича діяльність організації, коли здійснюється вплив одних ланок системи управління на інші.

Коли ж мова йде про способи впливу самого керівника на підлеглих працівників для виконання конкретного завдання, то маються на увазі не методи управління, а методи керівництва.

Методи управління і методи керівництва менеджера взаємопов'язані, вони мають загальну основу, реалізують спільні мету та завдання. Одночасно між ними є специфічні особливості.

Класифікація методів керівництва менеджера наведена на схемі:

У системі методів управління організацією провідна роль належить економічним методам, а серед методів керівництва менеджера основними є орга­нізаційні методи. Звичайно, для успішного використання цих методів слід по­єднувати їх з методами матеріального і морального стимулювання з методами переконання.

Методи організаційного впливу спираються насамперед на владу, формаль­ний авторитет, посаду і повноваження менеджера, а стимулювання та переко­нання — на використанні матеріальних і духовних інтересів працівників.

Тому методи управління організацією — більш ґрунтовні по відношенню до методів керівництва менеджера. Але ж, з іншого боку, використання методів управління організацією здебільшого здійснюється через діяльність головного керівника, і відповідно, через методи керівництва. Тому мистецтво керів­ництва містить у собі три завдання:

• володіти методами управління;

• володіти методами керівництва;

• володіти умінням реалізувати методи управління як безпосередньо, так і в процесі використання методів керівництва.

2.2. Адміністративний вплив

Методи адміністративного впливу—це методи, які базуються на владі керівника, на його правах, дисципліні та відповідальності. Наукове управління стверджує, що розумне адміністрування неможливе без використання заходів стимулювання, переконання, виховання та розвитку ініціативи. Всі ці заходи призначені підкріпити, підсилити адміністрування.

Методи адміністрування є необхідними для будь-якої організації і не треба її ототожнювати з їх антиподом — волюнтаризмом, бюрократизмом, тому що перше підриває роботу системи управління організацій, а без другого процес управління стає неможливим. Тому використання методів адміністратив­ного впливу та їх удосконалення є постійним завданням менеджера органі­зації.

Успішне адміністрування передбачає насамперед наявність чіткої структури організації, визначення функцій, прав та обов'язків працівників. Без цьо­го адміністративна діяльність менеджера буде недосконалою тому, що вказівки керівника повинні бути адресними у визначенні завдань і строків їх виконання для кожного працівника. Якщо менеджер кожен раз буде встановлювати кому, що і як робити, то обсяг його роботи буде дуже зростати.

Адміністративна діяльність буде полегшена, якщо є загальний план роботи організації і схеми виконання основних робіт, розроблені процедури прий­няття та реалізації основних видів рішень, що закріплені у відповідних інструк­ціях та стандартах організації.

Для успішного адміністрування необхідна чітка трудова дисципліна і висока відповідальність працівників за своєчасне та якісне виконання завдання.

Здійснюючи керівництво, менеджер може бути в одній із трьох ситуацій:

• перша — коли конкретний процес адміністрування регулюється тією чи іншою чинною правовою нормою. У цьому випадку дії менеджера закріплені правовим актом, а порушення його призведе до юридичної відповідальності.

• друга — коли діяльність менеджера правовою нормою не передбачена, але визначена моральною, етичною нормою.

• третя — коли адміністративний вплив здійснюється у рамках практи­ки, що склалася у даній організації.

У всіх цих випадках вирішальне значення має правовий аспект. Тому менеджер повинен знати закони і володіти необхідною правовою культурою.

Багато адміністративних рішень менеджера обов'язково повинні приймати ту чи іншу конкретну юридичну форму:

• наказу;

• розпорядження;

• положення;

• інструкції;

• інструктивного листа.

Це забезпечує їм дієвість і тягне відповідальність за невиконання цих актів.

Значна частина поточної адміністративної діяльності має оперативний характер і не приймає форму правового акта.

Менеджер не повинен ігнорувати юридичного аспекту прийнятих рішень, щоб не створювати у майбутньому складнощі у роботі. Для цього він повинен систематично підвищувати свою правову культуру, приймати поради юрисконсульта.

Правові норми допомагають формувати волю менеджера шляхом визначення, що дозволено, а що ні, з точки зору законності.

Правові норми діляться на:

• забороняючі;

• установочні;

• альтернативні.

Це дозволяє менеджеру гнучко діяти при прийнятті та виконанні рішень.

До правових актів відносяться:

• Конституція;

• Закони;

• Укази;

• Кодекси;

• Постанови;

• Правила (внутрішнього трудового розпорядку тощо).

У роботі менеджера важливу роль мають всі галузі права, а особливо необхідні знання адміністративного, трудового права, господарського законодав­ства.

У правовому порядку вирішуються багато проблем, з якими має справу менеджер у процесі адміністративного керівництва. Це стосується вимог до працівників, добору і розстановки персоналу, правил заміщення посад і порядку звільнення, оцінки працівників і регулювання службової діяльності, право­вого положення молодих працівників, праці жінок, інвалідів тощо.

Для правильної організації адміністративного впливу особливе значення має чітке уявлення про компетенції, юридичне закріплених правах та обов'яз­ках менеджера.

Діяльність менеджера проходить у рамках компетенції органу, від якого він виступає носієм цих прав та обов'язків. Тому компетенція менеджера регламентується положенням про орган, який він очолює. Але менеджер сам не реалізує всю компетенцію очолюваного органу. Він передає багато прав своїм заступникам, а якщо необхідно — окремим працівникам.

Таким чином, повноваження менеджера — це його право на владно-розпорядчу діяльність, видання актів управління.

До повноважень менеджера відносяться також встановлення дисциплінар­ної та адміністративної відповідальності, прийняття заходів з недопущення порушень дисципліни тощо.

Серед прав менеджера є право відміняти, призупиняти, змінювати свої раніше прийняті рішення, а також рішення нижчих керівників або органів.

Права та повноваження менеджера повинні бути визначені дуже чітко. Не треба допускати неясності у питанні про те, хто повинен і зобов'язаний приймати те чи інше рішення і які повноваження надаються при виконанні того чи іншого доручення. Тут важливо звернути увагу на Обов'язок діяти, тому що ухи­лення від необхідних дій зустрічається значно частіше, чим ті або інші пору­шення компетенції.

Неприйняття рішень, ухилення від використання наданих прав — це також порушення законності.

Менеджер має право давати працівникам завдання і покладати на них відповідальність. Є кілька видів відповідальності менеджера:

• адміністративна;

• дисциплінарна;

• матеріальна;

• кримінальна.

Ними треба вміло користуватись.