місу щодо трьох питань: оцінки недавнього минулого країни, головної мети стра­тегічного курсу країни та напряму розвитку суспільства надалі, — а також сфор­мулювати чіткі домовленості щодо процедури прийняття державних рішень.

Отже, два основні етапи демократичного переходу — лібералізація та де­мократизація — відрізняються за своїм змістом та цілями. Водночас ці про­цеси тісно взаємопов’язані, й завершеність або незавершеність кожного з них обумовлює подальший розвиток демократії в країні. Тому лібералізацію й де­мократизацію можна також розглядати як два тісно переплетені аспекти пере­ходу до демократії, без завершення яких не може утвердитися повноцінний, консолідований ліберально-демократичний режим. Без гарантованої свободи індивідів і соціальних груп, яку вони отримують у процесі лібералізації, демо­кратизація може мати лише формальний характер. А без повноцінних демо­кратичних процедур, які створюють ситуацію змінюваності правлячих еліт та їхньої відповідальності перед народом, вона може перетворитися в щось мані- пулятивне, вигідне лише тим групам еліти, які були обрані до вищих органів державної влади⁹³. Політичний розвиток різних країн дає чимало прикладів, коли лібералізація та демократизація здійснювалися незалежно одна від одної або принаймні їх впровадження відбувалося з геть неоднаковим успіхом.

Тільки поєднання демократизації з лібералізацією може призвести до утво­рення ліберальних демократій («вільних країн», за класифікацією Дому сво­боди). Якщо ж демократизація здійснюється без лібералізації та утвердження верховенства права, результатом є феномен «електоральних демократій»— по­літичних систем з виборними урядами, але без гарантії політичних прав і гро­мадянських свобод. Поділ політичних режимів, що утворилися внаслідок спроб демократизувати ті чи інші системи недемократичного типу, на «ліберальні» та «електоральні» демократії є найпростішим відображенням їх складної мозаїки. Є ще такі різновиди демократій з означеннями: «делегативна», «адміністрована» (або «керована»), «суверенна», «дефектна», навіть — «авторитарна». Усі вони мають значну частку авторитарних рис, і принаймні частина з них може бути перейменована в «авторитаризми з означеннями», як, наприклад, «змагальний авторитаризм». Ці назви лише маскують невдачі демократичних переходів у ба­гатьох країнах та підтверджують, що небезпека зворотного руху, або певного «замороження» процесів демократизації, завжди існує.

3. Теорія консолідованої демократії

Модель успішного переходу до демократії відображена на рис. 43. Вона показує, що кінцевою метою і очікуваним результатом реформування усіх еле-

⁹³ Наприклад, здійснюючи часткову лібералізацію і віддаючи якусь частку влади на користь опозиції, правлячі еліти послаблюють соціальну напругу та створюють напівконкурентний авторитаризм. Жорстке авторитарне правління може бути свідомо замінене політикою «де­компресії», коли владна еліта йде на діалог з опозицією, щоб керувати невдоволенням і неза- доволеними, а потім знову звернутися до ще жорсткіших методів правління. Можлива також так звана тупикова лібералізація, коли фундаментальні права й свободи можуть бути надані в обмін на пасивність громадян під час виборчих кампаній, їхнє мовчання і невимогливість стосовно правлячих еліт.

ментів політичної системи внаслідок демократичного переходу має стати стій­ка, консолідована демократія.

Рис. 4.3. Модель успішного переходу від недемократичних режимів до ліберальної демократії.

Терміни «консолідація», «консолідований» походять від латинського слова сотоШаНо, що означає «зміцнювати», «підсилювати». Процес консолідації де­мократичного режиму містить два важливі компоненти: ціннісний та інститу- ційний. Окрім зміцнення демократичних інститутів усередині країни, він перед­бачає також посилення міждержавного співробітництва демократичних країн.

Консолідація демократії — це процес перетворення випадкових домовле­ностей та умовних рішень, що виникають між політичними елітами у період демократичного переходу, у стійкі норми відносин суперництва і співробітни­цтва між головними дійовими особами політичного процесу⁹⁴.

Демократія консолідується, коли вона сама себе зміцнює, коли всі задіяні політичні сили вважають за необхідне підпорядкувати свої інтереси й цінності новоствореним демократичним інституціям, навіть якщо це й не гарантувати­ме їм особистого чи корпоративного успіху.

Американські політологи X. Лінц і А. Степан визначили консолідовану де­мократію як політичний режим, у якому:

• на рівні поведінки жоден зі значних суб’єктів національних, соціальних, економічних, політичних відносин не використовує вагомі ресурси за­для утворення,недемократичного режиму і не вдається до насильства чи іноземного втручання задля розколу держави;

• на рівні суспільних орієнтацій (громадської думки) більшість громадян упевнена, що демократичні інститути та процедури є найбільш при­йнятним способом управління суспільством, а підтримка антидемокра­тичних сил у суспільстві незначна або вони більш-менш ізольовані від демократичного процесу;

• на конституційному рівні державні та недержавні політичні сили, що ді­ють у рамках певної державної території, у процесі практичної діяльно­

94 Шмиттер ф. Размышления о гражданском обществе и консолидации демократии // Полис. — 1996. — № 5. — с. 18.