VII. Підведення підсумків заняття

І. Відповіді до тестів початкового рівня знань:

1. г; 2. а, б; 3. а; 4. б; 5. а; 6. а, в; 7. г; 8. в; 9. в; 10. б.

2. Відповіді до тестів кінцевого рівня знань:

1. Третій період характеризується зниженням температури. Криз — це зниження температури протягом 1 год. Криз характеризується розширенням периферійних судин, що призводить до різкого зниження AT, пульс стає нитко­ подібним, з'являється загальна слабкість, значне пото­ виділення, шкіра блідне, кінцівки холоднішають. Сестринські втручання:

а) викликати лікаря;

б) підняти ножний кінець ліжка на 30 — 40 см, забрати по­ душку з-під голови;

в) обкласти пацієнта грілками, вкрити його, дати теплого солодкого чаю;

г) у разі вираженого потовиділення пацієнта витерти на­ сухо, поміняти спідню і постільну білизну.

2. У разі сухого кашлю використовують інгаляції розчину нат­ рію гідрокарбонату, гарячої пари, гаряче питво; як відволі- кальні засоби — банки, гірчичники, ножні гірчичні ванни.

3. Зволоження кисню.

4. Променева, скронева, стегнова, підколінна артерії.

5. Прискорення серцевих скорочень понад 80 за 1 хв.

6. Другий період — це період відносно стабільної температури тіла. Сестринські втручання:

а) не укутувати пацієнта;

б) необхідно часто давати вітамінізовані напої, годувати рідкою або напіврідкою їжею, що легко засвоюється, 6 — 7 разів на добу невеликими порціями;

в) у разі сухості слизової оболонки рота — протирати ротову порожнину вологим тампоном або зрошувати водою;

г) у разі утворення тріщин губи — змащувати вазеліном, дитячим кремом;

д) пацієнту з маренням і галюцинаціями потрібен індиві­ дуальний медсестринський пост;

є) проводити туалет шкіри пацієнта, часто міняти спідню і постільну білизну в разі надмірного потовиділення; є) у випадку вираженого головного болю прикласти до голо­ви через рушник міхур із льодом.

7. Викликати лікаря, звільнити груди пацієнта від тісного одягу, надати йому положення напівсидячи, почати оксигено­ терапію або забезпечити надходження свіжого повітря, у разі необхідності — використовувати аерозольний інга­ лятор.

8. Кисень вибухонебезпечний, тому під час роботи з ним необхідно встановити балон у металеве гніздо і закріпити пасками; установити на відстані не менше ніж 1 м від опалю­ вальних приладів і 5 м від відкритих джерел вогню; захис­ тити балон від прямого потрапляння сонячного проміння; запобігти потраплянню масла на штуцер балона; випускати газ із балона в іншу ємкість тільки через редуктор, на якому встановлено манометр; вихідний отвір штуцера має бути направлений убік від працівника.

9. Підвищення артеріального тиску вище норми (понад 140 мм рт. ст.).

10. Дихання Біота.

Тема

З адоволення потреби пацієнта в нормальному диханні. Оксигенотерапія

1. Медична сестра терапевтичного відділення в нічний час, про­ ходячи коридором, почула шумне, рідке дихання в одного з пацієн­ тів. Наблизившись до пацієнта, медична сестра відчула запах ацето­ ну із ротової порожнини. Який патологічний тип дихання у пацієн­ та? Які подальші дії медичної сестри?

2. За призначенням лікаря медична сестра повинна відпустити пацієнту кисень із централізованої системи. Але апарат Боброва для зволожування кисню відсутній. Яким чином можна зволожити ки­ сень при подачі його пацієнту?

Тема Пульс. Артеріальний тиск

1. Медична сестра під час вимірювання AT пацієнту за допомо­гою мембранного сфігмоманометра приклала фонендоскоп на 1 см латеральніше ямки ліктьового згину, але не почула аускультативно тони і не змогла визначити AT. Чому так сталося?

2. Лікар призначив пацієнту, маса тіла якого становить 1 ЗО кг визначити AT. Плече пацієнта виявилось настільки об'ємним, що не вистачило манжетки. Як визначити AT такому пацієнту?

3. Під час визначення властивостей пульсу в пацієнта медична сестра виявила між двома черговими скороченнями серця додаткову систолу, що періодично повторюється. Який вид аритмії виявила медична сестра? Яка тактика медичної сестри?

4. Медична сестра в кабінеті долікарського огляду визначила у пацієнта віком 40 років AT 180/105 мм рт. ст. Пацієнту раніше AT не визначали. Яка подальша тактика медичної сестри?

5. Медична сестра під час визначення властивостей пульсу у па­ цієнта виявила відсутність закономірності ритму і наповнення пуль­ су. Який вид аритмії виявила в пацієнта медична сестра?

6. Пацієнту віком 68 років, який страждає на хронічну деком­ пенсовану серцево-судинну недостатність II ступеня, лікар призна­ чив сечогінний препарат. При визначенні водного балансу виявило­ ся, що пацієнт виділив сечі більше ніж спожив рідини. Як нази­ вається такий діурез?

ВІДПОВІДІ

Тема

Задоволення потреб пацієнта в нормальному диханні. Оксигенотерапія

1. Медична сестра визначила в пацієнта патологічний тип ди­хання (дихання Куссмауля). Слід запідозрити гіперглікемічний стан. Потрібно терміново викликати лікаря, визначити AT і приготувати все необхідне для введення інсуліну.

2. Необхідно взяти порожній герметично закритий флакон з-під ізотонічного розчину натрію хлориду, увести через корок голку, за­повнити за допомогою шприца флакон на 1/3 водою, потім ввести через корок довгу голку, через яку пропустити кисень. Таким чи­ном, зволожений кисень буде надходити через коротку голку, а далі через носовий катетер пацієнтові.

Тема Пульс. Артеріальний тиск

1. Перед вимірюванням AT необхідно пальпаторно визначити ліктьову артерію (на 1 см медіальніше ямки ліктьового згину) і до цієї ділянки прикласти фонендоскоп.

2. Необхідно накласти манжетку на передпліччя пацієнта і виз­ начити за допомогою фонендоскопа AT на променевій артерії.

3. Медична сестра виявила у пацієнта екстрасистолічну аритмію, про що вона повинна поінформувати лікаря.

4. Медична сестра повинна зорієнтуватись і врахувати загальний стан пацієнта. Повідомити пацієнта про те, що у нього підвищений AT, але заспокоїти і запропонувати йому виміряти AT повторно че­ рез 5—7 хв. Потім дані AT передати лікареві.

5. Медична сестра виявила у пацієнта миготливу аритмію, про що вона повинна поінформувати лікаря.

6. Позитивний діурез.

Тема

Задоволення потреби пацієнта в нормальному диханні. Оксигенотерапія

Проблеми пацієнта, пов'язані з порушенням функцій органів дихання

Навчальна мета: вміти спостерігати за частотою, глибиною і рит­мом дихання, надати допомогу хворому при виникненні ядухи.

Виховна мета: навчити відволікати увагу пацієнта під час обсте­ження дихання.

Початковий обсяг знань: знати фізіологічні параметри дихання, від чого залежить зміна темпу дихання, причини зміни глибини ди­хання, що таке задишка інспіраторна, експіраторна, змішана, пато­логічні типи ядухи.

Фізіологічні параметри дихання. Нормальне дихання в людини беззвучне і непомітне для оточуючих. Людина зазвичай дихає через ніс із закритим ротом. У дорослої людини у стані спокою частота дихання коливається від 16 до 20 за 1 хв, причому вдих у 2 рази ко­ротший за видих. Під час сну і в стані спокою дихання стає повіль­нішим. У положенні лежачи людина здійснює 12—14 дихань за 1 хв, стоячи — 18—20. У жінок частота дихання дещо більша, ніж у чо­ловіків. У спортсменів частота дихання становить навіть 8—10 за 1 хв. Швидке дихання (тахіпное) виникає при посиленій фізичній праці, нервовому збудженні, високій температурі повітря.

Зміна темпу дихання залежить від захворювань органів дихання і дихальних шляхів, від хвороб серця, нирок, мозку, гострих і хроніч­них інфекційних захворювань.

Зміна глибини дихання. Поверхневе дихання спостерігається в стані спокою, а також при захворюванні легенів, плеври, пригнічен­ні дихального центру. Глибоке дихання виникає при фізичній ро­боті, емоційному збудженні, а також при діабетичній комі, уремії.

Задишка експіраторна, інспіраторна, змішана. Розлад частоти, глибини і ритму дихання'спостерігається при задишці, що характе­ризується відчуттям нестачі повітря і утрудненням дихання. За своїм характером задишка поділяється на експіраторну, інспіраторну і змішану.

При експіраторній (на видиху) задишці вдих короткий, а видих утруднений і тривалий; хворий не встигає зробити повний видих, як настає вже наступний вдих. Така форма задишки спостерігається при бронхіальній астмі. Дихання в цьому випадку може бути свис­тячим.

При інспіраторній (на вдиху) задишці утруднений вдих унаслідок наявності перешкоди для проходження повітря у верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв'язок, пухлина, стороннє тіло, запальні процеси в горлі, трахеї). Дихання при такій задишці глибоке і сповільнене, супроводжується шумом, свистом і хрипінням.

Найчастіше спостерігається змішана задишка. Вона виникає внаслідок зменшення дихальної поверхні легенів при пневмонії, ту­беркульозі легенів.

Патологічні типи ядухи. Різко виражена задишка називається ядухою. Якщо ядуха має характер нападу, вона називається ас­тмою.

Унаслідок порушення діяльності дихального центру виникають патологічні типи ядухи: дихання Куссмауля, Чейна — Стокса, Біота.

Дуже сповільнене і глибоке дихання називають диханням Кус­смауля. Воно супроводжується звучним шумним вдихом і посиле­ним видихом, після якого настає пауза. Таке дихання характерне для азотемічної уремії і діабетичної коми.

При диханні Чейна — Стокса спостерігається зміна ритму ди­хання. При цьому хвилеподібно збільшується і зменшується амп­літуда дихання з паузами між хвилями 40—50 с Після паузи виника­ють рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а потім глибші і частіші. Надалі дихальні рухи знову стають поверхневими і рідкими аж до нової паузи. Таке дихання свідчить про тяжке захворювання мозку, розлад мозкового кровообігу і має погане прогностичне зна­чення.

Дихання Біота характеризується рівномірним за глибиною ди­ханням із періодичним виникненням періодичних пауз (до 30 с). Такий тип дихання часто спостерігається в агональному стані.

У разі появи у хворого патологічного дихання сестра повинна негайно повідомити лікаря.

Надання допомоги хворому під час виникнення ядухи.

У всіх випадках виникнення ядухи:

1. надайте хворому положення напівсидячи;

2. звільніть грудну клітку від тісного одягу;

3. забезпечте подачу свіжого повітря і кисню;

4. прикладіть грілки до нижніх кінцівок.

Подальші дії залежать від того, з якої причини виникла ядуха. Надання допомоги хворому узгодьте з лікарем.

Спостереження за диханням

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР

Оснащення: годинник із секундною стрілкою або секувдОмір, температурний листок

1. Вимийте і висушіть руки.

2. Підготуйте годинник із секундною стрілкою або секундомір.

3. Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або лягти у ліжко.

4. Пам'ятайте, що пацієнт може мимоволі затримувати або прискорювати дихання, тому під час обстеження відволікайте його увагу або ведіть підрахунок непомітно для нього.

5. Можете рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу, не відводячи руки від променевої артерії, тоді па­ цієнт упевнений, що в нього рахують пульс.

6. Ураховуйте вдих і видих як один дихальний рух. Підрахунок проводьте протягом ЗО с, результат підрахунку помножте на 2, у разі потреби підрахунок проводьте протягом 1 хв.

7. Якщо дихання поверхневе і рухи грудної клітки або живота важко визначити, то зробіть вигляд, що рахуєте пульс, непомітно покладіть свою руку з рукою пацієнта йому на груди (при грудному типі дихання) або на живіт (при черевному типі дихання) і протягом ЗО с або 1 хв рахуйте кількість вдихів.

8. Можете також рахувати дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки і передньої черевної стінки.

9. Вимийте і висушіть руки.

10. Одержані дані занесіть у відповідну медичну документацію.

Догляд за пацієнтом під час задишки

Оснащення: стерильне: серветки, розчин фурациліну 1:5000, тон­кий катетер, 96 % розчин етилового спирту, шприци з голками, бронхолітичні засоби (адреналін, еуфілін, ефедрин), серцево-судин­ні засоби (нітрогліцерин, строфантин, корглікон); інше: апарат Боб­рова, вода, функціональне ліжко, централізована система подачі кисню або заповнена киснева подушка, гумова грілка з водою (тем­ператури 60-70 °С), рушник.

1. Заспокойте пацієнта (хвилювання може посилити задишку).

2. Надайте пацієнту в ліжку положення напівсидячи, підніміть головний кінець функціонального ліжка, застосуйте підголівник або використайте додаткові подушки.

3. Звільніть грудну клітку пацієнта від одягу, що стискає її. Забезпечте доступ свіжого повітря.

4. Забезпечте подачу зволоженого водою кисню від централізо­ ваної системи або кисневої подушки.

5. Прикладіть грілку до нижніх кінцівок пацієнта.

6. За призначенням лікаря надайте невідкладну допомогу, засто­ совуючи медикаментозні препарати.

Примітка. Якщо задишка виникла внаслідок набряку легенів, то кисень зволожують 96 % розчином етилового спирту.

Допомога пацієнту під час кашлю

Оснащення: тепле молоко, натрію гідрокарбонат, інгалятор, нир­коподібний лоток, гірчичники, вода температури 40—45 °С, банки медичні 10—15 шт., вата, 96 % розчин етилового спирту, металевий зонд з нарізками на кінці, протикашльові засоби, відхаркувальні за­соби, плювальниця.

1. Надайте пацієнту в ліжку положення напівсидячи, при якому зменшується кашель.

2. Забезпечте доступ свіжого повітря (без протягів).

3. Дайте пацієнту тепле молоко з додаванням натрію гідрокарбо­ нату з розрахунку 1/2 чайної ложки на склянку молока.

4. Зробіть пацієнту інгаляцію, враховуючи показання і протипо­ казання.

5. Накладіть пацієнту на грудну клітку гірчичники або медичні банки, враховуючи показання і протипоказання.

6. За призначенням лікаря застосуйте при сухому кашлю проти­ кашльові засоби (бромгексин, лібексин).

7. За призначенням лікаря при вологому кашлю застосуйте від­ харкувальні засоби.

8. При вологому кашлю забезпечте пацієнта плювальницею або банкою з кришкою, на дно якої налийте дезінфекційний розчин, навчіть його правильно користуватися плювальницею.

9. За наявності у пацієнта мокротиння визначте його характер і добову кількість, щоденно результат записуйте у відповідну медичну документацію. Своєчасно інформуйте лікаря.

Примітка. Якщо кашель супроводжується виділенням значної кількості мокротиння, його не слід пригнічувати, щоб не виникло закупорення ди­хальних шляхів. Такому пацієнту рекомендується по декілька годин на добу перебувати в положенні, яке сприяє кращому відходженню мокротиння (дренажне положення).

Невідкладна допомога і догляд за пацієнтом при кровохарканні і легеневій кровотечі

Оснащення: стерильне: 70 % розчин етилового спирту, пінцет, ватні тампони, марлеві серветки, шприци, голки, система для вве­дення інфузійних розчинів, коагулянти, ниркоподібний лоток, гу­мові рукавички; інше: ниркоподібний лоток, лейкопластир, ножиці, маска, фартух, штатив-підставка, посудина для збирання крові.

1. Надайте пацієнту підвищеного положення і поверніть його на уражений бік, щоб кров не потрапила в бронхи.

1. Заспокойте пацієнта і забороніть йому розмовляти.

2. Дайте пацієнту шматочки льоду або холодне питво невелики­ ми порціями.

3. Негайно викличте лікаря і за його призначенням уведіть коа­ гулянти:

— внутрішньовенно: 10 % розчин кальцію хлориду 10 мл або 1 % розчин 100 мл, 5 % розчин амінокапронової кислоти 100 мл, 5 % розчин аскорбінової кислоти 5—10 мл, 12,5 % розчин етамзилату (можна ввести внутрішньом'язово);

— внутрішньом'язово: 1 % розчин вікасолу 1—2 мл. Примітки. 1. Легеневу кровотечу треба відрізняти від стравохідної та

шлункової. При легеневій кровотечі кров виділяється при кашлю, змішана з мокротинням, яскраво червоного кольору, піниста. 2. Пацієнту з легене­вою кровотечею призначається ліжковий режим, питво і їжа, за дозволом лікаря, тільки холодні.

Оксигенотерапія

Навчальна мета: вміти використати інгаляційний спосіб оксиге­нотерапії, застосовуючи централізовану систему, використати інга­ляційний спосіб оксигенотерапії, застосовуючи кисневі подушки, дезінфікувати носові катетери.

Виховна мета: усвідомити необхідність суворого дотримання правил безпеки під час експлуатації кисневих установок.

Початковий обсяг знань: знати фізіологічну дію кисню, показан­ня до оксигенотерапії, правила техніки безпеки під час експлуатації кисневих установок.

Фізіологічна дія кисню: при збільшенні вмісту кисню в тканинах знижується метаболічний ацидоз завдяки видаленню недоокислених продуктів обміну речовин, що призводить до усунення або змен­шення гіпоксії, нормалізації дихання, поліпшення роботи серця, нормалізації сну..

Показанням до оксигенотерапії є гіпоксемія (низький рівень кис­ню в артеріальній крові). Причиною гіпоксемії може бути порушен­ня вентиляції легень при паралічі дихальних м'язів, передозуванні ліків, що пригнічують дихальний центр, набряку легенів, тяжких інфекційних захворюваннях, захворюваннях серця.

Техніка безпеки при експлуатації кисневих установок. Медичний кисень міститься в металевих балонах синього кольору ємкістю 1; 2; 5; 16; 40 л у газоподібному стані під тиском до 150 атм. Такий висо­кий тиск небезпечний, тому кисневі балони зберігають у спеціаль­них нежилих приміщеннях або металевих шафах, розміщених поза лікарняними відділеннями.

Балони зберігають у вертикальному положенні і фіксують їх ме­талевими поясами. Кисень до відділень стаціонару потрапляє по га­зопроводу. Тиск кисню в газопроводі до 3 атм, він регулюється за допомогою редуктора, до якого приладнаний манометр.

Оскільки в кисневому середовищі різко прискорюється процес горіння, неприпустимо в приміщенні палити, користуватися відкри­тим вогнем або електроприладами.

Заборонено нагрівати балони, зберігати їх у горизонтальному положенні.

Спалахи в кисневому середовищі ефіру, спирту, бензину, ма­шинного масла призводять до вибуху. У зв'язку з цим категорично заборонено використання цих речовин у приміщеннях кисневої служби.

Заборонено змащувати руки жирним кремом під час експлуата­ції кисневих установок.

При перевірці наявності кисню в балоні в жодному разі не можна направляти струмінь газу в обличчя, оскільки стиснений кисень — це сухий і холодний газ, який під час контакту зі слизовими оболонка­ми може призвести до їх ушкодження.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР ЗАПОВНЕННЯ КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ КИСНЕМ

Оснащення: балон, заповнений медичним киснем, редуктор, кис­нева подушка, затискач.

1. Простежте, щоб у вас на руках не було залишків жиру, крему, олії.

2. Візуально оцініть стан кисневої подушки, звертаючи увагу на

її цілість.

3. З гумової трубки кисневої подушки зніміть затискач і мунд­ штук.

4. Надягніть лямку від кисневої подушки на передпліччя лівої руки.

4. Приєднайте гумову трубку подушки до штуцера редуктора.

4. Зверніть увагу на манометри редуктора. Один із них показує тиск кисню у балоні, інший — тиск, під яким кисень випускається із балона.

5. Користуючись вентилем редуктора, наповніть подушку кис­ нем під тиском 1—2 атм. (вентиль редуктора слід крутити за годин­ никовою стрілкою, стежачи за стрілкою манометра низького тис­ ку).

6. Побачивши наповнення подушки (вона стала твердою, розп­ равились поперечні складки), вентиль редуктора закрутіть проти го­ динникової стрілки.

7. Гумову трубку кисневої подушки перетисніть затискачем, щоб кисень не виходив в атмосферу.

10. Від'єднайте гумову трубку подушки від вихідного штуцера редуктора.

11. Надіньте на гумову трубку кисневої подушки мундштук з краном (кран має бути закритий).

12. Надіньте на подушку бавовняний чохол.

ІНГАЛЯЦІЙНИЙ СПОСІБ ОКСИГЕНОТЕРАПІЇ '' З КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ

Оснащення: заповнена киснем подушка, чиста марлева серветка, стерильний носовий катетер, апарат Боброва, вода, розчин фура-циліну 1:5000, бинт.

1. Психологічно підготуйте пацієнта і надайте йому зручного по­ ложення напівсидячи.

2. Вимийте і висушіть руки.

3. Марлеву серветку складіть у чотири шари, змочіть водою, ви­ даліть надлишок рідини, обгорніть мундштук серветкою і закріпіть її до основи мундштука бинтом.

4. Кисневу подушку покладіть збоку від пацієнта.

5. Притисніть до рота пацієнта мундштук кисневої подушки; по­ передьте пацієнта, щоб він вдихав ротом, а видихав носом.

6. Зніміть затискач з гумової трубки подушки, відкрийте кран мундштука і регулюйте ним подачу кисню.

7. По мірі зменшення кисню в подушці спочатку повільно на­ тискайте, а потім скручуйте з протилежного боку, щоб максимально використати кисень.

8. Спостерігайте за станом пацієнта і допомагайте йому притри­ мувати мундштук.

9. По закінченні процедури від'єднайте і продезінфікуйте мунд­ штук та зніміть бавовняний чохол для прання.

10. Вимийте і висушіть руки.

11. Зробіть позначку у відповідному медичному документі. Примітка. Можна підвищити ефективність кисневої подушки, якщо

мундштук замінити катетером, а зволоження кисню здійснити водою через апарат Боброва. Для цього до довгої скляної трубки приєднайте подушку, до короткої — стерильний носовий катетер. Катетер змочіть розчином фу-рациліну 1:5000 або стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду і введіть його в один із носових ходів на глибину 15 см.

ІНГАЛЯЦІЙНИЙ СПОСІБ ОКСИГЕНОТЕРАПІЇ З ЦЕНТРАЛІЗОВАНОЇ СИСТЕМИ

Оснащення: вентиль централізованої подачі кисню, апарат Боб­рова з водою, стерильний носовий катетер, ізотонічний розчин на­трію хлориду, бинт.

1. Психологічно підготуйте пацієнта і надайте йому зручного по­ ложення напівсидячи.

2. Вимийте і висушіть руки.

3. Заповніть водою апарат Боброва так, щоб нижній кінець дов­ гої скляної трубки занурився у воду.

4. Приєднайте апарат Боброва до централізованої кисневої сис­ теми.

5. До зовнішнього кінця короткої скляної трубки апарата приєд­ найте стерильний носовий катетер. Перевірте еластичність катетера, відсутність у ньому тріщин.

6. Зафіксуйте апарат Боброва біля голови пацієнта до спинки ліжка за допомогою бинта.

7. Переконайтесь у прохідності верхніх дихальних шляхів. За на­ явності виділень очистіть носові ходи за допомогою електровідсмок-

тувача.

8. Змочіть катетер стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду і введіть його через носовий хід на глибину 15 см (відстань від кінчика носа до вушної часточки).

9. Відрегулюйте оптимальну дозу кисню (4—6 л/хв), що забезпе­ чує концентрацію кисню в повітрі до 30—40 %. Не допускайте пере­ насичення організму киснем, оскільки у високих концентраціях він погано впливає на серцево-судинну і дихальну систему.

10. Зовнішню частину носового катетера в разі потреби зафік­ суйте до шкіри обличчя лейкопластиром.

11. Кожні 30—40 хв змінюйте положення катетера (з правого но­ сового ходу переставте в лівий і навпаки) для запобігання пролеж­ ням і висиханню слизової оболонки носових ходів.

12. Після закінчення оксигенотерапії закрийте вентиль централі­ зованої системи, вийміть носовий катетер із носового ходу.

13. Продезінфікуйте використане оснащення. Вимийте і ви­ сушіть руки.

14. Зробіть позначку у відповідній медичній документації.

L Запам'ятайте! При поверхневому розміщенні катетера ки-ш сень спричинює подразнення слизової оболонки носа, а також більша його частина витрачається марно. При введенні катетера нижче носової частини глотки можливе потрапляння його в стра­вохід з подальшим роздуванням шлунка.

Примітки. 1. Якщо виникло першіння в носі та носовій частині глотки, тимчасово припиніть подачу кисню і закрапайте в ніс краплі на олійній ос­нові. 2. При набряку легенів для зволоження кисню використовують 96 % етиловий спирт. Інгаляцію здійснюють протягом 20—30 хв з перервою на 10— 15 хв, під час перерви пацієнту дають вдихати кисень, зволожений водою.

УВЕДЕННЯ КИСНЕВОГО "КОКТЕЙЛЮ" ЧЕРЕЗ РОТ

Оснащення: централізована система подачі кисню, емалева каст­рюля, відвар лікарських рослин, солодкий сироп, курячі яйця (бі­лок), кварта, ложка.

1. Рослинну сировину (за призначенням лікаря) залийте водою кімнатної температури, закрийте кришкою і прокип'ятіть на водяній бані протягом 15 хв.

2. Відвар охолодіть, процідіть, додайте солодкий сироп і збиті яєчні білки.

3. Психологічно підготуйте пацієнта.

4. Пропустіть через цей відвар кисень.

5. Наберіть кисневу пінку у кварту.

6. Запропонуйте пацієнтові якомога швидше з'їсти пінкіу

7. Продезінфікуйте використаний посуд.

8. Вимийте і висушіть руки.

9. Зробіть позначку про виконання процедури.

5. Охарактеризуйте інспіраторну задишку.

6. Назвіть патологічні типи ядухи.

7. Охарактеризуйте дихання Куссмауля.

8. Охарактеризуйте дихання Чейна — Стокса.

9. Охарактеризуйте дихання Біота.

10. Яку допомогу слід надати в усіх випадках виникнення ядухи?

11. Назвіть показання до оксигенотерапії.

12. У чому полягає техніка безпеки при експлуатації кисневих установок?

Практичні завдання

1. Здійсніть спостереження за диханням у пацієнта.

2. Здійсніть догляд за пацієнтом при виникненні задишки.

3. Надайте допомогу пацієнту під час кашлю.

4. Надайте невідкладну допомогу пацієнту при легеневій кровотечі.

5. Заповніть із балона кисневу подушку киснем.

6. Здійсніть пацієнту інгаляційну оксигенотерапію з кисневої подушки.

1. Здійсніть пацієнту інгаляційну оксигенотерапію з централізованої сис­ теми.

7. Здійсніть пацієнту оксигенотерапію у вигляді перорального приймання

кисневого "коктейлю".

9. Продезінфікуйте використані носові катетери.

В Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте фізіологічні параметри дихання.

2. Від чого залежить зміна темпу дихання?

3. Що таке задишка ?

4. Охарактеризуйте експіраторну задишку.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4

Засоби впливу на кровообіг

Тема Пульс. Артеріальний тиск

Дослідження пульсу

Характеристика основних параметрів пульсу. Пульс — це періо­дичні коливання стінок артерій унаслідок руху крові та зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. За характером пульсу можна визначити стан серцево-судинної системи і загальний стан пацієнта.

Частота пульсу у здорової людини становить 60—80 за 1 хв і від­повідає кількості серцевих скорочень. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серцевих скоро­чень менше ніж 60 за 1 хв — брадикардією. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох чинників: віку (найбільша час­тота пульсу в перші роки життя); фізичного навантаження, під час якого пульс прискорюється; фізіологічного стану (під час сну пульс сповільнюється); статі (у жінок пульс на 5—10 ударів частіший, ніж у чоловіків); психічного стану (від страху, гніву, болю пульс приско­рюється). Підвищення температури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є зниження темпера­тури тіла з тахікардією, що наростає.

Наповнення пульсу визначають за кількістю крові, яка утворює пульсову хвилю і залежить від систолічного об'єму серця. При за­довільному наповненні відчуваються під пальцями високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі. Частий, ледве відчутний пульс називають ниткоподібним.

Напруженням пульсу називають ступінь опору артерій натиску пальця. Його визначають силою, з якою необхідно притиснути стін­ку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, зумовленого діяльністю серця і тонусом судин­ної стінки. Так, у разі гіпертонічної хвороби судину стиснути важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, при різкому зниженні артеріального тиску, наприклад при колапсі, навіть легке натискання на артерії призводить до того, що пульс зникає. Такий пульс називають м 'яким.

У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однаковими інтервалами між пульсовими хвилями.

При захворюванні серцево-судинної системи часто виникають

аритмії.

Найважливішими для оцінювання стану здоров'я людини є такі

види аритмії:

1) екстрасистолічна — між двома черговими скороченнями сер­ ця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що настає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної. Екстрасистоли можуть бути поодинокими і груповими. При деяких захворюваннях виникають напади екстра­ систолічної тахікардії, які можуть тривати від декількох секунд до

кількох діб;

2) миготлива аритмія відзначається відсутністю закономірності ритму і наповнення пульсу. Вона характерна для тяжкого ураження

міокарда.

Дуже часто при миготливій аритмії розвивається дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достат­ню кількість крові. Іноді пульсова хвиля не досягає периферійних артерій і не визначається під час пальпації. У цьому випадку недо­статньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба порахувати кількість серцевих скорочень, скориставшись допомо­гою колеги. Різниця цих показників і є дефіцитом пульсу.

СУДИНИ, ЩО НАЙЧАСТІШЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ПАЛЬПАЦІЇ ПУЛЬСУ

Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні передпліччя біля основи великого пальця).

Визначають пульс на сонній артерії, яка розташована на шиї — по передньому краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, приблизно на його середині.

На скроневій артерії пульс досліджують на рівні брів, відступив­ши від зовнішнього кута ока на 1—1,5 пальця в бік вуха.

Пульсацію стегнової артерії визначають нижче від пахвинної складки, приблизно на її середині.

Пульс на ліктьовій артерії визначають на 1 см медіальніше від

ямки ліктьового згину.

Дослідження пульсу на тильній артерії стопи проводять у прок­симальній частині першого міжплесневого простору.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ДОСЛІДЖЕННЯ ПУЛЬСУ

Оснащення: годинник із секундною стрілкою або секундомір, стетофонендоскоп.

1. Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або зручно лягти у ліжку, психологічно підготуйте його.

2. Вимийте і висушіть руки.

3. Для дослідження пульсу на променевій артерії руку пацієнта розмістіть на столі або у ліжку ребром у положенні, середньому між супінацією і пронацією.

4. Розташуйте II, III і IV пальці обох рук на долонній поверхні правого і лівого передпліччя. Відчувши пульсуючу артерію в зазна­ ченому місці, з помірною силою притисніть її до внутрішньої повер­ хні променевої кістки.

5. У разі однакових властивостей пульсу на обох руках дослід­ ження продовжуйте на одній руці.

6. Відчувши пульсову хвилю, насамперед зверніть увагу на часто­ ту пульсу, його ритм, наповнення і напруженість.

7. Для визначення частоти пульсу за 1 хв підрахунок проводьте протягом ЗО с і одержане число помножте на 2. Якщо пульс арит­ мічний або частота його більша чи менша від звичайної, то, щоб не помилитися, повторно підрахуйте пульс протягом 1 хв.

ЗАПИС ПОКАЗНИКІВ ЧАСТОТИ ПУЛЬСУ В ТЕМПЕРАТУРНИЙ ЛИСТОК

• Пам'ятайте, що на шкалі "П" (пульс) у температурному лист­ ку є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хв.

При значеннях частоти пульсу від 50 до 100 одна поділка означає 2 удари, а при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хв — 4 удари.

• Частоту пульсу позначте червоним кольором з наступним зоб­ раженням у вигляді кривої лінії.

Визначення артеріального тиску

Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Розрізняють систолічний (максимальний) тиск, що виникає в момент систоли сер­ця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня, діастолічний (міні­мальний) тиск, що виникає в кінці діастоли серця, а також пульсовий тиск (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).

У нормі систолічний артеріальний тиск коливається від 100 до 140 мм рт. ст., мінімальний — від 60 до 90 мм рт. ст. залежно від віку, фізичного навантаження і психічного стану людини. Добові коливання — в межах 10—20 мм рт. ст. Уранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збудження, споживання їжі) рівень артеріального тиску може змінюва­тися. З віком артеріальний тиск дещо підвищується.

Вимірювання артеріального тиску служить незамінним діагнос­тичним методом під час обстеження пацієнтів і є важливим об'єктивним показником функції серцево-судинної системи. Керу­ючись показниками артеріального тиску, можна визначити ступінь тяжкості шоку або колапсу, величину крововтрати. Під контролем артеріального тиску проводиться введення крові, деяких ліків. По­казники артеріального тиску можуть відображати ступінь захворю­вання різних органів (нирок, ендокринних залоз).

Підвищення артеріального тиску понад норму називають ар­теріальною гіпертензією, а зниження — артеріальною гіпотензією.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР

ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ЗА ДОПОМОГОЮ СФІГМОМАНОМЕТРА СЛУХОВИМ МЕТОДОМ КОРОТКОВА

Оснащення: сфігмоманометр мембранний, стетофонендоскоп, температурний листок.

1. Психологічно підготуйте пацієнта, вимийте і висушіть руки.

2. Запропонуйте пацієнту лягти в ліжко або сісти біля стола з оголеною рукою.

3. Розмістіть його руку на рівні серця в розслабленому положен­ ні, а для кращого розгинання руки під лікоть покладіть валик або попросіть пацієнта підкласти стиснену в кулак кисть вільної руки.

4. Накладіть манжетку на нижню третину плеча (на 3—5 см вище ліктьового згину) так, щоб між нею і шкірою плеча проходив тільки один палець. Одяг не повинен стискати руку вище від манжетки.

5. З'єднайте манометр із манжеткою. Перевірте положення стріл­ ки манометра відносно нульової поділки шкали і встановіть його на одному рівні з плечем.

6. Пальпаторно визначте в ліктьовому згині місце пульсації ар­ терії і без особливого натискування прикладіть фонендоскоп.

7. Візьміть у долоню балончик тонометра, закрийте його вентиль за годинниковою стрілкою і нагнітайте повітря в манжетку.

8. Зафіксуйте момент, коли зникає звук пульсових ударів, після чого продовжуйте нагнітати повітря ще 20—30 мм рт. ст.

9. Трохи відкрийте вентиль на балоні проти годинникової стріл­ ки і поступово знижуйте тиск у манжетці. Одночасно за допомогою фонендоскопа вислуховуйте тони на плечовій артерії і стежте за по­ казником шкали манометра.

10. Зафіксуйте на шкалі манометра відмітку, на якій з'являється перший пульсовий удар, що характеризує величину максимального (систолічного) артеріального тиску.

11. Деякий час ці тони будуть прослуховуватися, потім зникнуть. Момент зникнення тонів на ліктьовій артерії зафіксуйте на шкалі ма­ нометра. Цей показник відповідає мінімальному (діастолічному) тиску.

12. Після визначення артеріального тиску відкрийте повністю вентиль балона, випустіть повітря з манжетки, роз'єднайте апарат із манжеткою, зніміть манжетку з руки.

13. Запишіть результат вимірювання артеріального тиску цифро­ вим методом (наприклад, 125/80 мм рт. ст.) або позначте графічно на температурному листку у вигляді стовпчика. Максимальний тиск зображають червоним олівцем, а мінімальний — синім. Ціна однієї поділки шкали AT відповідає 5 мм рт. ст.

14. У разі потреби визначайте артеріальний тиск тричі з інтерва­ лом 3-5 хв. У цьому разі зареєструйте найнижчий показник.

15. Продезінфікуйте манжетку апарата і фонендоскоп.

Запам'ятайте! Не можна накладати манжетку поверх одягу, а також стискати плече щільно закатаним рукавом, тому що може бути порушена точність вимірювання артеріального тиску. Треба бути особливо уважним під час вимірювання артеріального тиску пацієнтам, у яких спостерігається брадикардія або аритмія. Дотримуйтесь основного правила вимірювання артеріального тиску: манжетка і тонометр повинні бути на рівні серця. При ожирінні пацієнта, коли для плеча не вистачає манжетки, можна накласти її на передпліччя і визначити артеріальний тиск, вислуховуючи тони на променевій артерії.

ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЕЛЕКТРОННОГО СФІГМОМАНОМЕТРА

Оснащення: електронний сфігмоманометр, температурний листок.

1. З тильного боку апарата поставте в гніздо елементи живлення.

2. Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або лягти у ліжку на спину.

3. На оголену руку пацієнта накладіть манжетку так, щоб датчик розмістився на 1 см медіальніше від ямки ліктьового згину.

4. З'єднайте манжетку з блоком живлення.

5. У манжетку нагнітайте повітря доти, доки не зникнуть звуко­ вий і світловий сигнали.

6. Поступово випускайте повітря з манжетки.

7. Поява перших звукового і світлового сигналів відповідає на манометрі величині систолічного тиску. Останні звуковий і світло­ вий сигнали відповідають на манометрі величині діастолічного тис­ ку. На манометрі реєструється цифрами показання артеріального систолічного і діастолічного тиску.

8. Крім того, одночасно на манометрі реєструється частота пульсу.

9. Зніміть і продезінфікуйте манжетку.

10. Відключіть елементи живлення по закінченні роботи.

11. Дані показники зареєструйте у відповідній медичній доку­ ментації.

Примітка. Цей метод дає змогу пацієнту самому легко вимірювати ар­теріальний тиск, не потребує вислуховування стетофонендоскопом.

ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ОСЦИЛЯТОРНИМ МЕТОДОМ (БЕЗ ФОНЕНДОСКОПА)

Оснащення: мембранний сфігмоманометр.

1. У манжетку нагнітайте повітря до повного стискання плечової артерії (відсутність пульсу на променевій артерії).

1. Відкрийте вентиль апарата і поступово випускайте повітря.

2. Момент появи перших осциляцій (коливання стрілки пружин­ ного манометра) позначте на стрілці манометра — це величина сис­ толічного тиску.

4. Зникнення коливань стрілки відповідає діастолічному тиску. Примітка. Осциляторний метод визначення артеріального тиску не дає

максимально точних результатів.

Вимірювання центрального венозного тиску (флеботонометрія)

Навчальна мета: вміти виміряти тяжкохворому центральний ве­нозний тиск (ЦВТ).

Виховна мета: вміти оцінити нормальний ЦВТ і відхилення від

норми.

Початковий обсяг знань: визначення терміна "флеботонометрія", знати значення вимірювання ЦВТ, показників ЦВТ у нормі і при

патологічних станах.

Флеботонометрія - метод дослідження регіонарної гемодинамі-ки шляхом реєстрації периферійного венозного тиску. При вивченні загальної гемодинаміки вимірюють ЦВТ, а при спеціальних дослід­женнях — тиск у системі ворітної вени.

ЦВТ необхідно вимірювати для контролю за станом гемодинамі­ки і серцевої діяльності при захворюваннях серцево-судинної систе­ми, шоку, колапсі, травмі для оцінки проведення інтенсивної ін-

фузійної терапії.

Контроль за ЦВТ дає змогу виявити серцеву недостатність у ран­ній стадії, а також порушення водного обміну (дегідратація, гіпер-гідратація).

Показники ЦВТ у нормі і при патологічних станах. У нормі ЦВТ становить 30—60 мм вод. ст. Зниження ЦВТ спостерігається при гі-поволемії (зниженні кількості води в організмі, наприклад, при де­гідратації).

Підвищення ЦВТ може бути зумовлене гіперволемією (підвищен­ня кількості рідини в організмі, наприклад, при надмірних об'ємах внутрішньовенних інфузій) або серцево-судинною недостатністю.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИМІРЮВАННЯ ЦВТ

Оснащення: стерильне: апарат Вальдмана (такі частини, як резервуар, гумові трубки, крапельниця, триходовий кран, манометрична трубка, голка); гумові рукавички, марлеві серветки і ватні кульки; інше: такі час­тини апарата Вальдмана, як штатив, гвинт, нівелір, шкала манометра.

1. Резервуар, гумові трубки, крапельницю, триходовий кран, ма­ нометричну трубку, голку простерилізуйте за загальноприйнятими правилами.

2. В асептичних умовах безпосередньо перед здійсненням мані­ пуляції складіть деталі флеботонометра.

3. Прилад розмістіть поряд із пацієнтом, який лежить.

4. Відрегулюйте нульову лінію приладу на рівні правого перед­ сердя (місце пересікання верхнього краю IV ребра з передньою м'язовою лінією).

5. Заповнену манометричну трубку апарата приєднайте до веноз­ ного катетера і триходовий кран установіть так, щоб потік рідини міг вільно спрямовуватися від вимірювальної системи до катетера.

6. Висота стовпа рідини відповідає рівню тиску в центральній венозній системі. Правильність підключення приладу визначають за синхронними з диханням коливаннями стовпчика рідини у вимірю­ вальній манометричній трубці.

Найчастіше під час вимірювання ЦВТ помилки бувають пов'язані з такими причинами:

а) відсутність зворотного току рідини по венозному катетеру;

б) неправильне положення тіла хворого — точка нуля не збі­ гається з рівнем передсердя;

в) кашель або напруження хворого під час вимірювання ЦВТ;

г) підвищення внутрішньогрудного тиску при штучній вентиля­ ції легень;

ґ) потрапляння у вимірювальну систему бульбашок повітря.

Визначення добового діурезу і водного балансу

Навчальна мета: вміти визначити добовий діурез і водний баланс хворого.

Виховна мета: вміти правильно оцінювати швидке збільшення маси тіла і зменшення виділення сечі під час догляду за тяжкохворими.

Початковий обсяг знань: знати, яким чином визначають добовий діурез і водний баланс і їх діагностичне і прогностичне значення.

Здійснюючи догляд за хворими з хронічною недостатністю кро­вообігу, слід пам'ятати, що серцеві набряки на початкових стадіях захворювання можуть бути прихованими. У таких випадках затрим­ка рідини в організмі проявляється швидким збільшенням маси тіла і зменшенням виділення сечі. Дуже важливо хворим із хронічною недостатністю кровообігу щоденно визначати кількість виділеної за добу сечі (добовий діурез), порівнюючи її з кількістю випитої і введе­ної парентерально рідини (водний баланс). Під час підрахування кількості випитої рідини враховують також фрукти і овочі, маса яких повністю зараховується до загальної кількості отриманої рідини.

Добовий діурез повинен становити не менше як 60—70 % від усієї отриманої хворим за добу рідини.

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі набагато менше, ніж вживає рідини (негативний діурез), це означає, що частина рідини затримується в організмі, збільшуються набряки і накопичується рі­дина в порожнинах (водянка порожнин).

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі більше, ніж вживає ріди­ни, то це позитивний діурез. Він спостерігається у хворих у період ліквідації набряків під час вживання сечогінних препаратів.

Стан водного балансу організму можна контролювати також шляхом щоденного визначення маси тіла хворого вранці одразу піс­ля відвідування туалету. Збільшення маси тіла свідчить про затримку рідини і навпаки. При підвищенні температури тіла понад 37 °С втрата води через легені і шляхом випаровування з поверхні шкіри на кожен градус становить близько 200 мл за добу.

У здорової людини сечовипускання відбувається 5—6 разів на добу, причому переважно вдень. У разі серцевої та ниркової недостатності кількість сечі, що виділяється вночі, може перевищувати кількість сечі, що виділяється вдень. Цей симптом називається ніктурією.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИЗНАЧЕННЯ ДОБОВОГО ДІУРЕЗУ І ВОДНОГО БАЛАНСУ

Оснащення: градуйований посуд, температурний листок.

1. Сечу, виділену хворим о 6-й годині ранку, вилийте в унітаз

(вона не враховується).

2. За допомогою градуйованої посудини визначте кількість виділе­ ної хворим протягом доби сечі (до 6-ї години ранку наступного дня).

3. Протягом доби фіксуйте кількість вживаної рідини, включаю­ чи овочі і фрукти, і кількість уведених парентерально розчинів.

4. Дані, отримані при визначенні добового діурезу і водного ба­лансу, запишіть у температурний листок.

Примітка. Дотримуйтесь усіх правил безпеки при контакті з біологічни­ми рідинами.

36