Особливості догляду за хворими на гіпертонічну хворобу

Гіпертонічна хвороба — це захворювання, яке характеризується підвищенням артеріального тиску внаслідок порушення нервово-функціональної регуляції судинного тонусу. Хворі скаржаться на головний біль у ділянці потилиці, запаморочення, біль у ділянці серця, порушення сну, загальну слабкість.

Для гіпертонічної хвороби характерне короткочасне підвищення артеріального тиску, яке виникає періодично, — гіпертонічний криз, що супроводжується різким головним болем, запамороченням, відчуттям жару, пітливістю, серцебиттям, іноді порушенням зору, нудотою, блюванням.

У разі виникнення гіпертонічного кризу необхідно терміново вжити лікувальних заходів, щоб не допустити ускладнень захворювання. Хворих із гіпертонічним кризом кладуть у ліжко. На потилицю накладають гірчичники, до ніг — теплу грілку або роблять ножну гірчичну ванну. Негайно викликають лікаря.

Якщо тиск занадто високий, хворі повинні додержуватись ліжкового режиму. Коли тиск починає знижуватись, хворому дозволяють відвідувати санвузол.

Хворим на гіпертонічну хворобу обмежують рідину і кухонну сіль. Дають переважно молочно-рослинну їжу, багату на солі калію. Хворим зі збільшеною масою тіла обмежують вживання хліба, інших борошняних виробів, картоплі, цукру.

Створюють умови для повноцінного сну. Для контролю ефективності лікування двічі на день вимірюють артеріальний тиск, кількість випитої рідини та виділеної сечі. Показники записують у температурний листок.

Характеристика пульсу (ритм, частота, наповнення, напруження). Пульс

Визначення пульсу на

скроневій та сонній артеріях.

Визначення пульсу

на обох руках.

Пульс — це поштовхоподібні коливання стінок артерій внаслідок руху крові і зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. Він змінюється також при психічному збудженні, фізичній роботі, коливаннях навколишньої температури, при дії введених в організм речовин (лікарські препарати, алкоголь та ін.).

Найпростішим методом дослідження пульсу є його пальпація, яку проводять там, де артерії розміщені поверхнево. Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні передпліччя хворого біля основи великого пальця). Визначення пульсу проводять одночасно на двох руках. Руки пацієнта повинні знаходитись на рівні серця в положенні, середнім між супінацією і про-нацією. Пульс на правій руці досліджують лівою рукою, на лівій — правою. Захоплюють руку досліджуваного в ділянці променево-зап'ястного суглобу великим пальцем ззовні та знизу, а пучками четвертого, середнього та вказівного пальців — зверху і, відчувши пульсуючу артерію у зазначеному місці, з помірною силою притискають її до внутрішньої поверхні променевої кістки. При однакових властивостях пульсу на обох руках дослідження продовжують на одній руці. Відчувши пульсову хвилю, насамперед звертають увагу на частоту пульсу, його ритм, наповнення і напруження.

Частота пульсу — це кількість пульсових коливань (хвиль) за 1 хв. У здорової людини кількість пульсових хвиль відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 60—80 за 1 хв. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серцевих скорочень менше ніж 60 за 1 хв — брадикардією. Щоб визначити частоту пульсу за 1 хв, підрахунок проводять протягом 30 с і одержане число множать на 2. Якщо пульс аритмічний або частота більша чи менша звичайної, то, щоб не помилитися, повторно рахують пульс протягом 1 хв. Частоту, ритм, наповнення і напруження пульсу записують щоденно в історії хвороби, а на температурному листку частоту пульсу позначають червоним кольором з наступним зображенням у вигляді кривої лінії, аналогічно температурі тіла. Необхідно пам'ятати, що на шкалі «П» (пульс) є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хв. При значеннях частоти пульсу від 50 до 100 «ціна» однієї поділки дорівнює 2, а при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хв «ціна» однієї поділки дорівнює 4.

У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох факторів: віку — найбільша частота пульсу в перші роки життя; фізичної роботи, під час якої пульс прискорюється; фізіологічного стану — під час сну пульс сповільнюється; статі — у жінок пульс на 5—10 частіший, ніж у чоловіків; від психічного стану — при страху, гніву, болю пульс прискорюється. Причиною тривалої тахікардії може бути підвищення температури тіла. Підвищення температури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є падіння температури з наростаючою тахікардією. Сповільнення пульсу, при якому кількість пульсових хвиль зменшується до 40 за 1 хв та нижче, також повинно насторожити медичного працівника. Брадикардія спостерігається у пацієнтів, які одужують після важких інфекційних захворювань, захворювань мозку, а також при ушкодженні провідникової системи серця.

Наповненням пульсу називають ступінь наповнення кров'ю артерії під час систоли серця. Воно залежить від величини серцевого викиду, тобто від кількості крові, яку викидає серце в судини під час свого скорочення. При доброму наповненні відчуваємо під пальцями високу пульсову хвилю, а при поганому — малі пульсові хвилі. Частий, ледве відчутний пульс називається ниткоподібним.

Напруженням пульсу називають ступінь опору артерії натиску пальця. Його визначає сила, з якою необхідно притиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, що зумовлено діяльністю серця і тонусом судинної стінки. При захворюваннях, що супроводжуються підвищенням тонусу артерії, наприклад при гіпертонічній хворобі, судину здавити важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, при різкому падінні артеріального тонусу, наприклад, при колапсі, достатньо легко натиснути на артерію, як пульс зникає. Такий пульс називають м'яким.