Завдання для самостійного опрацювання:

Завдання 1. Законспектувати працю митрополита Іларіона “Дохристиянські вірування українського народу”, давши відповіді на наступні запитання:

• в чому полягає натуралістичність язичницьких вірувань;

• чому дохристиянська віра отримує назву “поганська”;

• яким найголовнішим богам (силам природи) поклонялись наші предки? Чому?

• що собою являє пантеон слов’янських богів. В чому полягають їх функції;

• в чому ви бачите прогресивність прийняття християнства;

• в чому полягає характер Українського православ’я?

Наші початкові вірування

Початкові вірування були найтісніше пов’язані з життям, з природою довкілля, бо це вимагалося господарським побутом, - це були вірування натуралістичні, на природі побудовані. Людина хотіла бути зі своєю природою в найкращих стосунках, бо ясно бачила, що в усьому залежить від неї, і тому початкова релігія заснована була на боротьбі з своїм довкіллям за своє існування, на певному ставленні до цього довкілля, - до сонця, води, землі, дерев і т. ін., а особливо до звірини. Первісна віра була практична, домова, господарська, необхідна людині на кожному кроці, бо була міцно пов’язана з її працею. Це була релігія реального життя, пізніше хліборобська, як частина життя людини, коли її віра і життя були нерозривно пов’язані сотнями ниток.

Давня віра була вірою анімістичною (лат. Animus-душа, живе), цебто, людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота, а тому до природи первісна людина ставилась, як до істоти живої. Культ природи стояв в основі первісного релігійного світогляду, релігія була одухотворенням усього довкілля.

Звичайно, стародавня поганська віра не мала послідовної глибокої системи, не мала якихось своїх непохитних догматів, а тому з бігом часу легко змінювалася, як змінювалась і географічно, в різних місцевостях. Але основне в ній трималося незмінно: природа жива, нею керують різні боги, що шкодять або допомагають людині, але шкідливих богів можна вмилостивити.

Ця давня дохристиянська віра звичайно зветься поганством. Слово “поганий” латинське (paganus) спочатку визначало тільки мешканець пага – pagus села, “селянин”. Бо християнство ширилось найперше по великих містах, а села, паги, позоставалися при своїй старій вірі, тому скоро слово “селянин – paganus” стало одночасно визначати й нехрещеного, цебто, нехристиянина, а ще пізніше – кепський, недобрий. Слово “поганий” часто вживається вже в наших найперших писаних пам’ятках ХІ ст., і завжди визначає нехристиянина, нехриста, якої б віри він не був. Кожен, чи грек, чи римлянин, що говорив іншою мовою, звався варваром, наше старе “язичник”, а що варвари звичайно були нехрещені, тому скоро “язичник” стало визначати нехристиянина.

Небесні світила

Первісна людина рано зрозуміла, що сонце було головним двигуном і джерелом усього життя на землі, - воно давало тепло і світло, а без сонця на землю приходить ніч та зима, а з ними і смерть.

Людина і природа усім своїм життям залежала від сонця: без нього нема на землі життя. Ось чому в усіх народів сонце з найдавнішого часу обожнюється, пізніше перетворюється на окремого бога.

СОНЦЕ – то тепло і світло, а його проміння вогненні, цебто, вогонь походить від сонця. Вогонь, вірили, був виявом сонячного бога землі, послом неба на землю. У деяких народів вогонь став окремим, ясно означеним богом, але в нас він таким не став, хоч стародавні пам’ятки часто звуть його Сварожичем, цебто, сином бога Неба Сварога.

Не вільно плювати на вогонь, бо він Святий, а то на язиці висипле “вогник”. При вогні не прийнято говорити непристойного, бо вогонь Святий. Не прийнято вимітати піч нечистим віником. Запалюючи вогонь у печі, господиня хрестить його і ставить горщик води, - жертва вогню. Як засвітять лампу, хрестяться всі.

ЗЕМЛЯ – наша мати, вона родить нам усе, що потрібне для життя, тому й шанування й обожнювання її (наприклад, у греків Гея) пішло з дуже давнього часу.

Земля здавна має епітети шани: Божа, праведна, Свята. Наші єретики, так звані стригольники (стрижі), в ХІУ ст. навчали, щоб люди каялися Святій землі, а не священикові. Земля буває найвірнішим свідком, тому в Україні ще й тепер при найвищій клятві, на доказ правди, їдять землю або цілують її: земля Свята, і не подарує тому, хто не дотримає слова.

ВОДА – як окрема стихія, плодюча й родюча, вода була, як море, озеро, річка, копанка, джерело, криничка, колодязь і т. ін ,- у нас це звалося “дунаєм”, бо “дунай” – вода взагалі (dhuni, don). У “Слові о полку Ігоревім” слово дунай – це річка взагалі, вода: “На дунай Ярославнин голос слишится”, “Дівиці поють на дунаї”.

ВІТЕР - звертав на себе завжди велику увагу, особливо людей приморських, впливав на життя людини, чому й постало в нас окреме божество, – Стрибог, бог вітру.

Релігійна термінологія

Слово БОГ формою зосталося в нас незмінним, і не було замінено новим грецьким theos. Слово бог було в нашій мові з дуже давнього часу, а дісталося до нас десь із південного Сходу, із персько-іранського світу.

Стародавні назви богів

Для більшості назв богів були в нас свої імена, але старші і головніші боги мають назви стародавні, тепер для нас не завжди зрозумілі, наприклад Сварог, Хорс.

Володимирові боги

У всій розлогій Руській Державі за історичного часу головні боги були однакові, як у Києві, так і по всіх інших містах: у Ростові, Новгороді, Володимирі та ін. Боги ці ввійшли і в прадержавне життя, і, наприклад, у разі потреби у Києві присягали Перунові. “Володимирові боги” мали ціль політичного об’єднання племен Русі. Це були виключно княжо-дружинні військові боги, а на чолі їх стояв божок Перун. Перше Перун не був богом повселюдним, але, ставши самовладцем, князь Володимир вивів своїх богів із укриття і поставив їх у Києві на холмі, “вне Двора Теремного”. На чолі цих богів був Перун як головний Володимирів бог, і його він оточив іншими богами подібних народів: як князь стоїть на чолі всіх племен, так і його бог має бути головним богом для всіх підвладних племен. Під 980р. Початковий Літопис розповідає, що князь Київський Володимир, почавши княжити, поставив у Києві на холмі поза своєю палатою ідоли богів: “Перуна і Хорса, Даждьбога і Стрибога, Симарегла і Мокоші”, – це вже Київський Олімп.

ГОЛОВНІ ДОХРИСТИЯНСЬКІ БОГИ

Сварог

У науці остаточно не встановлено, чи слов’яни мали розуміння Єдиного Бога, бо всі свідчення говорять про них як про многобожників.

Можливо, що на початку єдиним головним богом був у нас Сварог, бог Неба. Він був основою всього, це прабог, владика світу. Сварог – бог сонця і вогню, і вже від нього пішли всі інші боги, Сварожичі. Даждьбог, бог сонця, був його сином. Сам Сварог спочиває, світом правлять його діти, Сварожичі. Слово “Сварог” зв’язують з індійським svar, svarga – небо, сонце, сонячне, світло (правда, В. Ягич виводив його від слов’янського “варити” ).

У науковій літературі Сварог – це бог вогню, тому він опікун ковальства і ковалів, а також опікун ремесла, шлюбу і родинного щастя. У грецькій міфології йому відповідні боги Гефест і Прометей.

Щодо ковальства, то в християнстві покровителем ковальства замість Сварога, стали Святі Кузьма і Дем’ян (пам’ять 1-14листопада).

Перун

В Х ст. у нашій українській міфології перше місце займає вже не Сварог, а Перун, відомий і іншим слов’янським народам, а також литовцям (у них Perkunas). Перун – головний бог грому і блискавки, володар Неба. Він творча сила, що оживляє все, податель дощу. Пізніше це бог-воїн, покровитель війська. Військо, на доказ вірності договору, клянеться завжди Перуном у Києві. День Перуна – четвер.

Даждьбог

Богом сонця у нас був Даждьбог, син Сварогів, син Неба. Походження назви Даждьбог – своє, народне; це слово складне, зложене з приказкового способу даждь цебто дай, і бог, багатство, разом – податель добра, багатства, бог – подавець, дарівник.

Друга назва для бога сонця була Хорс. Назва бога походить від кореня “хоро”, що означає коло, солярний знак сонця. Богу сонця Хорсу присвячені два великі свята язичників. Це день літнього і зимового сонцестояння.

Велес чи Волос

Одним з важливіших богів був у нас і бог Велес, “скотій бог”, цебто, бог достатку, як пояснює його наш Початковий Літопис. Слово “скот” в давнину означало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес – це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби латинський Меркурій.

Стрибог

Стрибог був богом вітру.

Мокоша

Богиня серед головних богів, якій Володимир поставив у Києві ідола для прилюдних жертвоприношень. “Ма” означає мати, кош – кошик. Богиня – мати хорошого врожаю. Атрибутом її є ріг достатку. В Україні Мокоша вважалася ще й покровителькою пологів та породіль.

Лада й Ладо

Зате ясніша друга богиня нашого Олімпу Лада, яка відома і в чоловічій формі Лад або Ладо. Це були боги вірного подружжя, боги любові і веселощів, богиня щастя і весни. Слово “лада” означає вірна дружина, любка, полюбовниця, а “лад” чи “ладо” – вірний чоловік.

Лель – Полель

Лель – Полель, син Лади – дохристиянський бог любові взагалі і бог побрання.

Ярило

З дуже давнього часу відомий і бог Ярило, бог любові і пристрасті, сили та хоробрості. Божка цього звичайно вважають богом літнього розцвіту творчих сил природи, весінньої плодючості.

Купайло

Широко знаний був і божок Купайло, що в літі мав гучне Свято. Це був бог плодючості, земних плодів, радості, згоди та любові, чому він і в’яжеться з Ярилом.

Характер Українського Православ’я

Така була вдача і суспільне життя наших предків ще в дохристиянські часи. Як бачимо, наші предки стояли на досить високому на той час ступені культурного розвитку, мали власну культуру – культуру українську. А тому легко сталося, що християнство, коли воно було рано занесене в Україну й офіційно запроваджене 988 (чи 990) року, дало тут глибоку християнізацію народу.

Ця глибока християнізація народу вилилася тут, як про це свідчать навіть чужинці в своїх писаннях, у великій побожності та моральності цих основних підвладних духові християнської культури.

Усе це ясно свідчить, що Нова Наука, Християнство, впала в Україні на добрий попередній грунт і дала щедрий врожай: створила окрему українську, головно культуру народну. І все вищеподане ясно свідчить теж, що Християнство на землях України – Русі появилося дуже і дуже рано, коли вже в 1X-X ст., як свідчать і араби, і греки, український народ стояв на такому високому ступені свого морального чеснотного життя. Оповідання про побут і проповідь Апостола Андрея Первозванного в середині 1 ст. десь там на Дніпрі, де був закладений Київ, держалося і держиться в Україні сильно і глибоко, завжди свіже і рідне, а тому вважаємо, що Християнство дуже рано почало розвиватися в нас; власне багато найдавніших рис з характеру українців свідчать, що Християнство старе в Україні, і дуже рано прищепилося в ній, творячи власну окрему культуру.

Характер українського двовір’я сильно допоміг, щоб легше приходило й сприймалося Християнство, - у Християнстві було багато такого, що не відкидало цілком попереднього, але доповнювало та освячувало його. Християнство принесло найважливіше: розуміння єдинобожжя, Віру в Єдиного Бога, Творця і Опікуне людства і всесвіту. Дохристиянські руси – українці сприйняли це легко ще задовго до свого офіційного Охрещення, і воно – основа нашої народної української культури.

Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1994. – 424с.

САМОСТІЙНА АУДИТОРНА РОБОТА

1. Демоністичні та міфологічні уявлення в Україні.

2. Пантеон слов’янських богів.

3. Сучасні прояви дохристиянських вірувань в релігії

запитання для контролю і самоконтролю

1. Як демоністичний тип вірування у надприродне виявляється на слов’янському ґрунті?

2. Які основні боги слов’янського пантеону?

3. Як проявляються дохристиянські вірування українського народу в обрядовості православної і греко-католицької церкви України?

Література

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. проф.А.Колодного. – К., 2000. – С.441-455.

2. Аляєв Г.Є. Лекції з релігієзнавства. – К.,1996. – С.108-110.

3. Історія релігії в Україні: Навч. посібн. / проф. А.Колодний, П.Л.Яроцький, Б.О.Лобовик. – К., 1999. – C54-102.

4. Калінін Ю.А.,Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К.,1995. – С.116-144.

5. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навч. посібн. - К., 2004. – С. 376-398.

6. Гудима Р.А. Релігієзнавство. Навч.-метод. посібн. – Тернопіль, 2000. – С.155-160.

7. Кость П. Історія української церкви. – Львів, 1992. – С.15-19.

8. Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка. – К., 2000. – С.255-264.

9. Нарис історії церкви в Україні. – Рим, 1990. – С.1-30.

10. Огієнко І.І. Українська церква. – К., 1993. – С.24-67.