Особливості впливу на величину прибутку змінних і постійних витрат.
Маржинальний прибуток (іноді його називають покриттям або внеском у прибуток) обчислюється за формулою ПМ = В – СЗ , де ПМ — величина маржинального прибутку за певний період; В — виручка від продажу продукції; СЗ — змінні витрати за цей же період. Отже, маржинальний прибуток дорівнює постійним витратам та операційному прибутку, тобто прибутку від продажу продукції.
Маржинальний прибуток є верхньою межею прибутку за зміни величини постійних витрат СП, а саме: коли постійні витрати прямують до нуля (СП → 0), прибуток прямує до маржинального прибутку (П → ПМ).
Ці закономірності цінні для аналізу впливу динаміки обсягу виробництва на прибуток. Коли змінюється обсяг виробництва, постійні витрати залишаються на попередньому рівні, тому прибуток змінюється на величину маржинального прибутку.
Прибуток підприємства залежить від його операційної активності, яка на виробничих підприємствах визначається передусім обсягом вироблення і продажу продукції. Якщо йдеться про динаміку активності, тобто темп її зміни, то на величину прибутку істотно впливає й структура витрат, а саме їх поділ на змінні та постійні.
Звернемося до відносної реакції прибутку на зміну обсягу виробництва. Цей аспект аналізу називають також операційною залежністю. Вона визначається за допомогою такого показника, як операційний ліверидж (важіль). Він обчислюється за формулою
тобто операційний ліверидж є відношенням маржинального прибутку до операційного прибутку.
Величина L — операційний ліверидж — показує, на скільки відсотків зміниться прибуток за зміни обсягу продукції (операційної активності) на 1 %.
Ієрархічна структура місць витрат на підприємстві
Під місцем витрат слід розуміти територіально-організаційну одиницю підприємства, в якій виконується робота, споживаються ресурси і, відповідно, здійснюються витрати. Сукупність місць витрат утворює ієрархію, згідно з організаційною структурою підприємства, і деталізується від окремого робочого місця до підприємства в цілому.
За ознакою виконуваних функцій та завдань виокремлюються центри відповідальності, в яких реалізуються функції матеріально-технічного постачання, досліджень і розробок, виробництва, маркетингу та збуту, загального адміністрування (управління). При цьому центри відповідальності у сфері виробництва, у свою чергу, поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі, залежно від характеру їх зв’язку з процесом виготовлення продукції, що становить предмет діяльності підприємства.
За рівнями управління побудова центрів відповідальності відбувається згідно з виробничою та управлінською структурою підприємства: робоче місце, бригада, виробнича дільниця, цех, окремі види виробництва, відділи і служби, підприємство в цілому.
Центри відповідальності за витрати /центри витрат/ і центри прибутку.
Центром відповідальності є сегмент діяльності підприємства, який очолює певна особа, що несе персональну відповідальність за встановлені показники роботи за даним сегментом.
Розрізняють:
центри витрат (контроль зорієнтований на рівень витрат);
центри прибутку (керівник такого центру відповідає за витрати, дохід і, відповідно, прибуток);
центри інвестицій (у цьому випадку відповідальність охоплює витрати, надходження та ефективність з погляду здійснених капіталовкладень).
Центри витрат утворюються за місцем витрат або за організаційно поєднаними сукупностями місць витрат. Як первинне місце витрат виступає робоче місце. Наступна структуризація центрів відповідальності за витрати підпорядковується організаційній структурі підприємства.
Склад підрозділів центру прибутку утворюють такі два їх різновиди:
— підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
— підрозділи-центри реального прибутку.
У перших виготовляється проміжна продукція внутрішнього-операційного призначення, яка передається за внутрішніми планово-розрахунковими цінами іншим підрозділам, і, таким чином, виникає розрахунковий умовний прибуток як частина загального прибутку підприємства.
Підрозділи-центри реального прибутку виробляють кінцеву продукцію, котру реалізують на ринку.