1.5. Форми держави

Форма держави характеризує державу, визначає організацію державної влади і має відповідне правове закріплення. Усі її елементи фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Існують форми правління, державного устрою та державно-правового режиму.

Форма правління — це організація верховної державної влади, порядок її утворення і діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також їх взаємовідносини з народом.

Розрізняють дві форми державного правління: монархія і республіка (рис. 1.2).

Монархія — це форма правління, при якій джерелом влади є одна особа, яка отримує владу у спадок (фараон, шах, цар, імператор). Існують дві форми монархії:

• абсолютна монархія (історичний тип монархії, якому властива належність монарху необмеженої влади (Саудівська Аравія, Оман);

• обмежена монархія (форма правління, що передбачає чітке обмеження влади монарха конституцією чи парламентом). І Серед обмежених монархій розрізняють: дуалістичну (в руках і монарха зосереджена виконавча і, частково, законодавча влада (Йорданія, Марокко); конституційну (парламентську), яка характеризується певним співвідношенням повноважень монарха й парламенту (Англія, Данія, Швеція, Японія); виборну; теократичну (монархія, у якій релігійний лідер є одночасно і главою держави); принципат (форма рабовласницької монархії, за якої зберігаються республіканські установи, але влада фактично належить одній особі — принцепсові (першому у списку сенаторів).

Республіка — це форма правління, при якій джерелом влади є народна більшість, а вищі органи влади обираються громадянами. Залежно від особливостей повноважень глави держави та їх І співвідношення із повноваженнями парламенту розрізняють республіки:

• парламентські (характерне верховенство влади парламенту (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія, ФРН);

• президентські (характеризуються наявністю глави держави — президента, який поєднує повноваження глави держави та уряду (СІЛА, Російська Федерація, Аргентина, Мексика, Бразилія);

• змішані (характеризуються сильною президентською владою та контролем парламенту за діяльністю уряду (Франція);

• надпрезидентські (характеризуються зосередженням усієї повноти влади в руках президента (латиноамериканські країни, Білорусь, Туркменистан, Узбекистан та ін).

Форма державного устрою — це спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.

За формою державного устрою держави поділяються на прості і складні (див. рис. 1.3).

Простою, або унітарною є держава, яка не містить у собі відокремлених державних утворень, які користуються певною державною самостійністю (Україна, Франція, Китай, Японія, Польща). Вони, зокрема, характеризуються:

• цілковитою політичною єдністю;

• єдиною системою державних органів;

• єдиною системою законодавства;

• єдиним громадянством;

• можуть мати автономні утворення.

Складні держави формуються з окремих адміністративно-територіальних одиниць, які володіють певною державною самостійністю.

Федерація — це союзна держава, що складається з територій-суб'єктів, які мають обмежений суверенітет (США, Мексика, Росія, Канада). Для федерації характерні:

• наявність двох рівнів державного апарату;

• наявність двопалатного парламенту;

• наявність дворівневої системи законодавства;

• можливе подвійне громадянство та ін.

Конфедерація — це договірний союз держав, які об'єдналися для досягнення спільних цілей і зберігають свій суверенітет. Конфедерація характеризується:

• відсутністю єдиного громадянства;

• добровільним об'єднанням необхідних коштів для вирішення спільних справ;

• створенням спільних органів шляхом рівного представництва;

• має здебільшого лише історичний характер (Північна Америка XVIII ст., Німеччина XIX ст.).

Імперія — це складна держава, яка включає суверенну державу—метрополію — і підвладні їй несуверенні держави-колонії (російська імперія, Османська імперія та ін.).

Політичний режим — це сукупність методів і засобів здійснення державної влади, її взаємодії з населенням.

Залежно від наявності демократичних інститутів політичні режими поділяють на демократичні й антидемократичні (рис. 1.4).

Демократичні режими засновані на визнанні принципу рівності та свободи людей. Вони характеризуються:

• наявністю прямої та представницької демократії;

гарантованістю проголошених прав і свобод громадян;

• політичним плюралізмом;

• законністю і правопорядком;

• існуванням і рівноправністю всіх форм власності;

• незалежністю правосуддя;

• багатопартійністю та ін.

Для антидемократичних режимів характерні:

• існування тільки однієї офіційної ідеології;

• зведення до мінімуму політичних прав та свобод громадян;

• однопартійність;

• агресивність у зовнішній політиці;

• перевага однієї форми власності;

• культ особи вождя;

• месіанство;

• тотальний контроль з боку держави над усіма сферами суспільного життя.