Стимули збільшення заробітку

Економічний стимул. Він є найважливішим, коли людині, сім'ї, господарству не вистачає грошей для фізичного виживання згідно стандартів свого суспільного прошарку.

Люди вимушені шукати додатковий заробіток, хоча винуватцем в цьому випадку являється недосконала система розподілу прибутків і соціальна політика в країні.

Психологічні стимули. Вони безпосередньо не пов'язані з прибутками (рівень домагань) – побутові і соціальні запити різних суспільних прошарків відрізняються.

Одних влаштовує заміська вілла, інших влаштовує міська квартира. Потреби в просторі, споживанні, колі спілкування, дозвіллі є індивідуальними і залежать не лише від соціального середовища, але і від психіки людини.

Статусні стимули. Гроші допомагають людині зайняти нішу, відповідну її статусу. Люди певного рівня прибутків і положення повинні користуватися відповідними магазинами, оселятися у відповідних районах і т. д. Людина починає перейматися категорією престижу, значні витрати робляться для того, щоб показати навколишнім свою вагомість.

Заради заняття «своєї» ніші люди стають заручниками грошей, прагнуть якомога більше заробляти, стають скупими, у них псується характер, псується здоров’я. Доходи витрачаються на зовнішні атрибути приналежності до певному соціального класу. Все це робиться часто коштом погіршення сімейних стосунків, відчуження від дітей тощо.

Особливості ставлення до сплати податків та інших відрахувань

Загальновідомо, що люди не люблять платити податки, оскільки віддавати доводиться своє. Держава запроваджує достатньо жорсткі системи вилучення податків, несплата яких жорстко карається. Відношення до податків розрізняється серед різних груп населення.

• У осіб найманої праці на державних підприємствах податок із зарплати знімається автоматично і невидимо для одержувача грошей. Ставлення до податків працівників бюджетної сфери та осіб, що отримують пенсію та іншу державну підтримку є здебільшого позитивним або принаймні не негативним.

• У приватних підприємців ставлення до сплати податків швидше негативне, оскільки їх світогляд – це світогляд одинака. Їх робоче місце створене ними самими, їм держава при цьому нічим не допомогла, тому немає стимулу підтримувати державу (як категорію чиновників) своїми грошовими відрахуваннями.

У керівників середніх та великих приватних підприємств ставлення до податків здебільшого реалістичне: вони розуміють, що працюючи легально ухилитись від їх сплати немає можливості, однак їх не влаштовує надмірно високий розмір податків. Тому нерідко вони намагаються зменшити податкові відрахування шляхом приховання частини свого бізнесу в «тіні».

Проблема зберігання і накопичення грошей

З соціальної точки зору зберігання грошей пов'язане із створенням моральної і матеріальної підмоги на випадок «чорного дня» (як от хвороби, природні катастрофи, економічні кризи і т. п. ).

Психологічні причини зберігання грошей лежать значно глибше, оскільки схильність до накопичення проявляється значно раніше, ніж людина усвідомлює можливість нещасних випадків у своєму житті.

Психоаналіз тлумачив потяг до грошей як наслідок підсвідомих хапальних рефлексів та бажань володіти (материнськими грудьми, іграшками і т.п.), що беруть початок у ранньому дитинстві.

Психоаналітики інтерпретували анальну стадію розвитку дитини (що може проявитись в затримках дитиною дефекації, дитина сприймає при цьому власні фекалії як об’єкт, яким вона володіє.

Такого типу прояви дитячої поведінки згодом трансформуються у відповідні риси характеру (бережливість), економічну поведінку. В протилежному випадку розвивається риса характеру - марнотратство.

У біхевіористських теоріях гроші розглядаються як умовне підкріплення в процесі навчання. Експерименти довели, що і люди, і тварини швидко засвоюють значення винагороди, яку можна з'їсти, обміняти або певним чином розпорядитися. Б. Скіннер стверджував, що гроші це засіб умовного підкріплення, пов’язаний з різноманітними стимулами (товарами, послугами які задовольняють певні мотивації). Прагнення накопичувати гроші пов'язане переважно із забезпеченням власної безпеки.

Прагнучи до неї, люди неминуче відчужуються від інших. Страх бути знехтуваним або відкинутим переростає в фобії перед пограбуванням. У економічній поведінці це виражається в накопиченні грошей (майна, цінностей).

Схильність до зберігання грошей може бути психологічною рисою людини, вона також може підкріплюватись обставинами життя, розвитком банківської інфраструктури, стійкістю розвитку країни.

Історично перший вид зберігання грошей – таємні клади у формі золотих і срібних монет і злитків, а також недорогоцінних металів, які ховали з метою накопичення, збереження від небезпеки, або з ритуальною метою.

Клади дорогоцінностей як засобу зберігання багатства характерна для країн, в яких пізно стала розвиватися банківська система, існувала недовіра до державної економічної політики, часто відбувалися воєнні і політичні конфлікти, що докорінно змінювали владу, ієрархію, границі.

Сьогодні клади зазнали істотних трансформацій: гроші не закопують і не замуровують, їх зберігають вдома у, як кажуть, в «панчосі», чи власному сейфі.

Люди не тримають грошей в банках з багатьох причин: не уміє змусити гроші «працювати», недовіряють банківським структурам, не вірять в ефективність вкладень грошей у цінні папери (акції, облігації) через великі ризики банкрутства банків, відсутність гарантій отримувати прибутки від подібних вкладів.

Ще одним сучасним засобом збереження грошей – є вкладення коштів у зарубіжні банки.

Своєрідним засобом збереження є також придбання власності або в своїй країні, або за кордоном.

До ховання грошей психологічно більше схильні інтроверти, обережні, недовірливі люди, що важко переносять втрати. Згідно з Н. Форманом, в клад швидше за все гроші ховатиме «скнара», який сприймає гроші як символ захисту, безпеки, душевної розради.