Соціальні типи підприємців

Суспільство ніколи не буває абсолютно однорідним. Чим більш складною є соціальна структура, тим більше соціальних і психо­логічних типів особистості в ньому формується. На відміну від психологічного типу особистості, соціальний тип характеризу­ється, зазвичай, такими характеристиками як позиція, статус, соціальна роль, що є притаманними певній соціальній групі інди­відів.

Відповідно, соціальний тип— це узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що належать до певної соціальної групи чи спільноти.

На підставі вираженості підприєм­ницького духу в господарській діяльності В. Зомбарт виділяє основні типи капіталістичних підприємців: розбійники, фео­дали і бюрократи.

• Розбійники — це люди, в яких фантазія авантюриста з'єдна­лася з надзвичайною енергією. Вони ставлять свої військові здіб­ності і військову організацію безпосередньо на службу ідеї наживи: наземний і морський розбій, подорожі з метою відкриття нових колоній, шляхів великої торгівлі.

• Феодали — це землевласники (дворяни), які створюють на своїх землях підприємства, використовуючи для власної користі свою владу у державі: розпорядження людьми, продуктами і над­рами землі безпосередньо або шляхом купівлі привілей, концесій. Таким чином, землевласницьке дворянство, утворюючи влас­ний тип підприємця, долучалося до побудови капіталізму.

• Бюрократи (державні чиновники) — це монархи і чинов­ники, які заснували підприємства внаслідок меркантильно-дер­жавної політики. Їх ініціатива досить часто давала поштовх роз­квіту капіталістичного підприємництва: розробка надр, протекціонізм у розвитку мануфактур та фабрик. Крім того, в сис­темі управління державою виявлялися таланти, народжувалися творчі ідеї.

Усе це, за В. Зомбартом, зумовлювало позитивне зна­чення державницьких людей і чиновників у ранній період побудови капіталізму. Разом з тим, «виразка гонитви за посадами» свідчила про те, що державні чиновники перетворювали свої посади у доходні для себе місця.

Теоретичні спроби описати підприємницьку верству відповідно до тих умов, в яких вона формувалася, зробив Й. Шумпетер (1928 р.). На його думку, підприємницький прошарок формують такі економічні суб'єкти господарської діяльності, як фабрикант і комерсант, промисловий керівник, директор і засновник.

• Фабрикант і комерсант. Виявляють старанність і ретельність до бізнесу, прагнуть до благополуччя і певного способу життя. Вони стоять на сторожі сімейних традицій і водночас є автокра­тами у своєму підприємстві, заперечуючи або вважаючи за недо­цільне будь-яке законодавче втручання в процес управління.

• Промисловий керівник. Його статус підприємця визначається, як правило, наданим правом розпоряджатися контрольним пакетом акцій. Підприємець такого типу не обов'язково має стосунок до конкретного заводу чи фабрики. Він визначає лише загальні напрями ділової політики, приймає важливі рішення у небезпечних ситуаціях. Його власний інтерес спря­мований не на досягнення прибутку як такого, а на владу, результат, прагнення до перемоги.

• Директор (або в сучасному розумінні менеджер). Приходить у підприємництво в результаті укладення угоди з найму. Такий підприємець поряд із прагненням отримати достатній дохід скеровує свої зусилля на досягнення високих професійних результатів, особистого авторитету, схвалення з боку колег, компаньйонів і суспільства. Він не розглядає прибуток як вирі­шальний чинних своєї діяльності.

• Засновник. Зосереджений на пошуках і реалізації нових можливостей у бізнесі.

У розширеному вигляді запропонована структура бізнес-прошарку охоплює: менеджерів-співвласників, найманих менеджерів, підприемців-власників, самостійних працівників, бізнес-менеджерів, напівпідприсмців.

Менеджери-співвласники - це господарські керівники дріб­них та середніх акціонованих підприємств, які працюють за наймом, але володіють чималими пакетами акцій цих же під­приємств.

Наймані менеджери - господарські керівники, які керують державними, рідше приватними підприємствами або фірмами «за зарплату».

Підприємці — власники переважно дрібних підприємств та фірм, які особисто керують останніми, не поєднуючи дану діяль­ність з будь-якою іншою за наймом.

Самозайияті — особи, зайняті дрібним підприємництвом на базі індивідуальної трудової діяльності за допомогою власних засобів виробництва (переважно спеціалісти та кваліфіковані працівники).

Напівпідприємці - до них належать «рядові», тобто не керівні працівники переважно акціонованого та приватного секторів.

Дещо іншу класифікацію суб'єктів господарювання подає український економіст В. Сизоненко, виділяючи такі соціальні типи підприємців:

«Вимушені підприємці» — колишні вчителі, науковці, праців­ники культури, висококваліфіковані технічні працівники та ін. Це люди, які втратили постійне джерело доходу і змушені були зайнятися дрібним «човниковим» та іншими видами біз­несу у сфері послуг та торгівлі.

«Вдалі, або ризикові підприємці» — це ті, хто своєчасно і вдало скористався розвалом СРСР і недосконалістю законодавства молодої держави, мав доступ до інфляційних ресурсів і бюджету, отримання різних податкових пільг тощо. Це дина­мічні і гнучкі підприємці, що швидко реагують на зміну кон'юнктури і використовують сучасний менеджмент.

«Номенклатурні підприємці» — це колишня партійно-адміні­стративна номенклатура, директори великих і середніх під­приємств («червоні директори»), які скористалися своєю близькістю до влади, колишніми зв'язками, максимально використали приватизаційні процеси та очолили корпоративні (часто державні) підприємства та володіли великими пакетами акцій приватизованих підприємств.

Особливості пострадянських підприємців. Чи є специфічні особливості в портреті сучасних підприємців на пострадянському просторі?

Визначення підприємництва акцентує увагу на самостійності діяльності, що припускає вибір, ризик, відповідальність.

Дослідження представників малого і середнього бізнесу доводять, що у сучасних підприємців окремі якості виражені особливо яскраво:

• самостійність, автономність;

• знижена відповідальність;

• значна відчуженість від суспільства;

• психологічна захищеність від соціального несхвалення.

Це пов'язано з тим, що пострадянське підприємництво розвивається в умовах незбалансованого ринку за відсутності реальної і послідовної підтримки з боку держави і в соціокультурному середовищі несхвалення, часто демонструючи відкрите протиставлення бізнесу до держави і крайній прояв індивідуалізму.

Для кожного суспільства характерний свій психологічний тип підприємця, що формується і змінюється в результаті пристосування і відбору під впливом чинників культури і соціальної атмосфери. Як підкреслює Г. До. Гінс, цей процес створює пануючі в цій нації або країні тип підприємця і форми підприємництва.