1.4. Обмеженість ресурсів та проблема вибору
Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:
— обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. Збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають внаслідок абсолютної обмеженості ресурсів;
— взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вирити екскаватором, затративши незначну кількість праці, чи лопатами вручну, на що потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;
— взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.
Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зіставними. що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.
Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.
Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінки споживача
2.1. Корисність. Закон спадної граничної корисності
Одним із завдань мікроекономіки є пояснення видатків споживачів: як люди розподіляють свої грошові доходи на купівлю різних товарів та послуг, і які чинники впливають на цей вибір. Відповісти на такі запитання допомагає теорія корисності.
Корисність — це здатність товару або послуги задовольняти потреби людини; задоволення, яке отримує людина від споживання товару чи послуги. Вже з самого визначення очевидно, що це поняття є надто суб'єктивним. Корисність одного і того ж товару може бути зовсім різною для різних людей, і навіть для тієї ж особи за різних умов (наприклад, порція морозива у липні і січні). Суб'єктивність корисності ускладнює її кількісне вимірювання, проте часто для зручності аналізу вводять уявну одиницю корисності — ютиль (з англ. utility — корисність). Залежність між кількістю спожитих одиниць товару та рівнем задоволення споживача виражають за допомогою функції корисності. Такий підхід до вивчення корисності називають кардиналістським.
Двома основними поняттями кількісного підходу до аналізу корисності є загальна корисність і гранична корисність. Загальна корисність (TU) — це сумарна величина задоволення від споживання конкретної кількості товару Q. Натомість гранична корисність (МU) — це зміна загальної корисності унаслідок споживання однієї додаткової одиниці блага, тобто додаткове задоволення від споживання кожної останньої (додаткової) одиниці товару.
Усвідомлення різниці між загальною та граничною корисністю дає змогу пояснити відомий парадокс, пов'язаний з цінами води та алмазів. Вода, яка є життєво важливою для людини, має дуже високу загальну корисність. Проте, у переважній більшості випадків, води є багато, що зумовлює її низьку граничну корисність. Натомість алмази мають значно нижчу загальну корисність, але через обмеженість пропозиції їхня гранична корисність дуже висока.
Оскільки ціна, яку люди готові платити за благо, визначається його граничною корисністю, вода настільки дешева порівняно з алмазами.
Основні властивості функцій загальної TU(Q) та граничної MU(Q) корисності можна простежити за допомогою рис. 2.1. Як видно з рис. 2.1, а, споживання кожної наступної одиниці товару забезпечує все менший приріст загальної корисності або, інакше кажучи, гранична корисність зменшується (рис. 2.1, б). У точці, в якій крива TU досягає максимуму, MU дорівнює нулю. Подальше споживання товару супроводжується від'ємними значеннями граничної корисності і, як наслідок, зниженням загальної корисності. Рис. 2.1 наочно відображає закон спадної граничної корисності (перший закон Госена): при споживанні кожної наступної одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується.
Рис. 2.1. Динаміка загальної та граничної корисності
Закон спадної граничної корисності використовують для обгрунтування закону попиту (див. п. 4.1), а швидкість зниження граничної корисності товару пов'язана з поняттям еластичності попиту за ціною (див. п. 5.1).
Щоб отримати максимальне задоволення від придбаних благ, раціональний споживач повинен керуватися правилом максимізації корисності (другий закон Госена): розподіляти свій грошовий дохід так, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожний куплений товар, приносила однакову додаткову (граничну) корисність. У випадку двох товарів, ціни яких Рx, і Рy а граничні корисності — MUx і MUy це правило записують у вигляді:
