8.4. Економічні наслідки монополії. Державне регулювання монополії
Існування монополії спричиняє економічні втрати суспільства. Монополія не забезпечує ні виробничої ефективності (за оптимального обсягу випуску ціна перевищує мінімальні середні загальні витрати), ні розподільної ефективності (ціна перевищує граничні витрати).
Суспільні втрати від існування монополії зростають унаслідок негативного ефекту масштабу (див. п. 6.5) та видатків для збереження ринкової влади (лобіювання інтересів монополії, спроби уникнути державного регулювання тощо). Прагнучи до максимізації прибутку, а не максимізації обсягу випуску, монополіст може не сповна використовувати позитивний ефект масштабу. Серед фахівців немає єдиної думки щодо сприйнятливості чистої монополії до науково-технічного прогресу. З одного боку, одержання економічних прибутків дає монополістові змогу активно фінансувати наукові дослідження. З іншого, відсутність конкурентів і прагнення до повнішого використання наявних капітальних благ часто послаблюють його стимули до впровадження інновацій.
Водночас ставлення суспільства до природних монополій є іншим. Виникнення природних монополій є закономірним наслідком взаємодії ринкових сил, оскільки вони забезпечують мінімізацію витрат завдяки позитивному ефекту масштабу. Для зменшення негативних проявів монопольної влади держава може сприяти перетворенню монополізованих галузей у більш конкурентні, трансформувати приватні монополії у державні або регулювати діяльність монополій.
На рис. 8.5 показано ймовірні наслідки державного регулювання природної монополії, що відображають так звану дилему регулювання
О Qm M> Q, Qe
Рис. 8.5. Регулювання державою природної монополії
Для досягнення розподільної ефективності ціна товару мала б встановлюватися у точці перетину кривих граничних витрат та попиту (Ре) Проте такий рівень ціни може спричинити збитки монополіста, і виживання фірми залежатиме від державних субсидій. З іншого боку, ціна Р/ яка забезпечить монополістові справедливий прибуток (Р - АТС), лише частково вирішує проблему ефективного розподілу ресурсів. Незважаючи на згадане протиріччя, все ж очевидно, що державне регулювання природної монополії дає змогу поліпшити ситуацію з точки зору суспільства — водночас знизити ціну і збільшити обсяг виробництва товару.
Для запобігання зловживанням монополіями своїм становищем і підвищення ефективності функціонування ринків усі країни використовують антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний закон (відомий як закон Шермана) було ухвалено у США у 1890 р. Згідно із законодавством країн з розвиненою економікою монополістом вважають фірму, ринкова частка якої становить 60% (у США), 33% (у Німеччині), 25% (у Франції) та 50% (у Японії).
Україні у спадок від колишнього СРСР дісталася високомонополізована економіка. У 1990-х роках у країні активно розвивалася система антимонопольного регулювання, її основу склали закони ,.Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 p.), “Про Антимонопольний комітет України" (1993р.), „Про захист від недобросовісної конкуренції" (1997 p.). Згідно з українськими законами монополістом вважають фірму, яка володіє часткою ринку у 35%. Загалом сьогодні Україна має сучасне антимонопольне законодавство, створене з урахуванням світового досвіду.