
- •1. Предмет вивчення дисципліни рпс.
- •2. Підходи до визначення поняття «розміщення продуктивних сил».
- •3. Основні наукові засади, теорії та моделі розміщення продуктивних сил.
- •4. Оптимальне та раціональне рпс, основні відміни.
- •5. Основні відміни між закономірностями та принципами рпс.
- •6. Закономірності ефективного рпс та територіального поділу праці.
- •7. Закономірності економічної цілісності регіону, регіональної інтеграції господарства та територіальної комплексності продуктивних сил.
- •8. Закономірності територіальної концентрації продуктивних сил та зближення рівнів соц.-економ. Розвитку регіонів.
- •9. Сутність принципів раціональності та оптимальності розміщення продуктивних сил.
- •10. Сутність принципів комплексності, збалансованості та пропорційності в розміщенні продуктивних сил.
- •11. Принципи розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва
- •12. Принципи урахування міжнародного тпп та збереження екологічної рівноваги.
- •13. Принцип обмеженого централізму.
- •14.Територіальна організація та територіальна структура продуктивних сил, основні відміни понять.
- •15. Основні форми територіальної структури продуктивних сил
- •16.Територіальний поділ праці та його різновиди.
- •17. Сутність коефіцієнтів загального рівня спеціалізації та міжрайонної товарності.
- •1) Загальний рівень спеціалізації регіону:
- •20. Основні види евц та їх представленість в Україні.
- •21.Територіальні виробничі комплекси та їх типи. Основні твк в Україні.
- •22. Портово-промислові комплекси та їх типи. Головні ппк України і світу.
- •23.Науково-технологічні зони та парки, технополіси. Світовий досвід організації та напрями розвитку в Україні.
- •24. Сутність поняття факторів рпс.
- •25.Сировинний та паливно-енергетичний фактори рпс. Матеріало-, електро- та паливомісткі виробництва.
- •26.Порівняльна характеристика водного та трудового факторів рпс. Водомісткі та працемісткі виробництва.
- •27.Споживчий і транспортний фактори рпс. Основні вир.Для яких вони найважливіші.
- •28.Фактор науково-технічного прогресу та зміни його значенням з часом для розміщення підприємств окремих галузей.
- •29.Фактор ринкової кон’юнктури. Специфіка впливу на розміщення підприємств окремих галузей.
- •30.Сутність фактору економіко-географічного положення території для рпс. Рівні економіко-географічного положення.
- •31.Екологічний фактор та зміни його значення з часом для розміщення підприємств окремих галузей.
- •32.Вільні економічні зони у світі та проблеми їх створення в Україні.
- •33. Типи перспективних та наявних вільних економічних зон України.
- •34.Економічне районування як засіб просторової організації продуктивних сил.
- •35. Сучасна мережа економічних районів України та принципи їх виділення.
- •36. Депресивні регіони України та шляхи їх розвитку
- •37.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Донецького економічного району.
- •38.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Придніпровського економічного району.
- •39.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Північно-Східного економічного району.
- •40.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Столичного економічного району.
- •41.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Причорноморського економічного району.
- •42.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Карпатського економічного району.
- •43.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Подільського економічного району.
- •44.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Центрального економічного району.
- •45.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Північно-Західного економічного району.
31.Екологічний фактор та зміни його значення з часом для розміщення підприємств окремих галузей.
З НТП все більше зростає значення екологічного фактора в РПС. Існує певна суперечність між розвитком виробництва і станом навколишнього середовища. Зменшення тиску та природу можна досягнути шляхом істотного скорочення світового виробництва, але практична його реалізація сьогодні малоймовірна. Фактори, що обумовлюють забруднення і деформацію природного навколишнього середовища: використання зростаючих обсягів природних ресурсів у виробництві; зростаючі обсяги викидів;радіоактивне забруднення; збільшення транспортних засобів; забруднення Світового океану; ерозія і засолення ґрунтів; знищення лісового покриву Землі.
Основні шляхи вирішення екологічних проблем:
1. Істотне зниження матеріаломісткості вир., зменшення витрат сировини на одиницю прод
2. Зниження електроміст-кості вир. , зменшення витрат електричної та теплової енергії на од. продукції.
3. Зменшення питомої ваги традиційних галузей вир. (ч.м., маш.буд.), підв. нематеріало-, наукомістких вир. (електроніка).
4. Впровадження технологій з повним циклом вир.
32.Вільні економічні зони у світі та проблеми їх створення в Україні.
Інтернаціоналізація господарського життя, потреба більш ефективного використання географічних і інших переваг визначених територій привели до створення в багатьох країнах особливих економічних зон. У різних варіантах вони існують у КНР, США, Франції, В'єтнаму, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї й у ряді інших держав.
У світі було створено близько 600 зон, в основному в другій половині XX століття, хоча перша зона класичного типу — митна існувала в Гібралтарі вже в XIX столітті. У Західній Європі на початку 90-х років діяло близько 100 вільних економічних зон. Більше всього їх було створено у Швейцарії (26), Іспанії (22), Італії (II), у Франції (10), у Фінляндії (7), ФРН (6).
Відомо, що до революції в Одесі, існували "порти франко" — вільні митні зони. При всій розмаїтості в основному створені зони можна звести до декількох основних типів: митної, зони експортного виробництва і комплексної (найбільш успішний приклад останньої дає зона навколо ірландського аеропорту Шеннона, аналогічна зона була створена в Японії на острові Окінава). У КНР і в деяких інших країнах були створені технологічні зони. Світовий досвід свідчив про те, що для створення зони потрібно наявність ряду факторів. До їхнього числа наші економісти віднесли наступні:
зв'язок з міжнародними ринками (транспортні і телекомунікаційні можливості);
ступінь розвитку інфраструктури, у тому числі ділової інфраструктури (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні й інші служби, біржі і т.п.);
Отже, вільна економічна зона — це територія, на якій встановлюються особливий режим і особливі пільгові умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян.
До вільних економічних зон варто відносити і зони експортного виробництва, і вільні митні зони.