87. Банкрутство підприємств як економічне явище.
Банкрутство – неспроможність боржника (фізичної або юридичної особи), тобто визнання арбітражним судом або оголошена боржником нездатність задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями або забезпечити виплату грошових платежів. Основні фактори банкрутства поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішні: економічне положення, рівень культури, політична стабільність, НТП, демографічне положення. Внутрішні: філософія фірми, виробничий потенціал, організація маркетингу, кадровий потенціал, організація управління фінансами, управління інвестиціями, впровадження інновацій, продуктивність праці. Причини банкрутства – спад ділової активності, нестача капіталу, зниження вартості активів, конкуренція, зменшення вартості активів, неплатежі, неефективне керування, невдале місце розташування, високі ставки відсотку по кредитам. Процедура банкрутства – це заходи, що застосовуються по відношенню до підприємства-боржника. Основною метою цих заходів є вирішення майнових спорів між боржником і кредитором. Відповідно до законодавства по відношенню до боржника вживаються такі заходи: нагляд (що має на меті підготувати п-во до банкрутства або на оздоровлення п-ва), зовнішнє керування (з метою реалізації можливості не ліквідувати п-во, а відновити його платоспроможність шляхом проведення організаційних та економічних заходів), конкурсне вир-во (судова процедура ліквідації п-ва банкрута, при якій воно підлягає примусовому продажу, а конкурсна маса розподіляється між кредиторами), мирова згода (виникає на любому етапі і дозволяє боржнику забезпечити свої зобов’язання без ліквідації, а шляхом отримання відстрочки або скидки з боргів).
П-во має бути ліквідованим у випадках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створеного власником або уповноваженого ним органом, а при банкрутстві – судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в офіціальній пресі з визначенням строків претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розрахуватись з кредиторами, скласти і передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
88. Методичні основи визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання.
Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта 7, і має такий формалізований вигляд:
де Іс — коефіцієнт загальної ліквідності; ^ — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу
За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта 7, і великою — за 7, > 1.
Більш обґрунтованою та більш поширеною є п'ятифакторна модель Альтліана. Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшись для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру. /Індекс Альтмана «2» розраховується за формулою
7=З.ЗК,+0,99К+0,6Кз+1,4К+1,2К
де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс «2»',
К — характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;
К — відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації);
К^ — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);
К — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;
К — характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання. ^
Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс «,2» необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 20.1. Зрозуміло, що в процесі ранжиру-вання (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів.У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами.
По-перше, коефіцієнти регресії К^—К розраховувалися автором за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.
По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливостей господарювання.
По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К через недорозвинутість ринку цінних паперів.
Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення індексу «7» треба обов'язково розраховувати для конкретних галузей (сфер діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій).