73. Сутність і методи калькулювання окремих виробів.

В системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе значення займає калькулювання, тобто обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань – це обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналіз витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, а також визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів. На підприємствах обчислюють планові і фактичні калькуляції.

Планові обчислюються за плановими нормативами витрат, а другі – за їхнім фактичним рівнем.

Калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань, як визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, а також визначення калькуляційних стажей витрат та методики їхнього обчислення. Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи, собівартість яких обчислюється. Сюди належать:

• основна і допоміжна продукція

• послуги та роботи

• готові вироби та інше.

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – це штука, маса, площа, об’єм та інше.

За використання методу калькулювання за повними витратами, всі види витрат, що стосуються виробництва і продажу продукції включаються в калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва.

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно чинним нормам і цінам.

На непрямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за певною методикою по статтям:

• сировина матеріалів

• енергія технологічна

• основна зарплата виробників

• утримання та експлуатація машин і устаткування

• загально-виробничі витрати

• загальногосподарські витрати

• підготовка та освоєння виробництва

• поза виробничі витрати

На етапах розробки нової продукції її собівартість обчислюється тільки як імовірнісна прогнозна величина. Основними методами прогнозних оцінок є параметричні методи. До них належать: валовий, кореляційний, агрегатний. Валовий метод є найпростішим, але найменш точним і він ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість.

Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул на підставі аналізу виведених фактичних даних для групи аналогічних виробів.

Агрегатний метод визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів.

Знання закономірностей зміни собівартості продукції дає змогу обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних стадіях освоєння.

74. Ціни на продукцію і послуги: сутнісна характеристика, види, методи встановлення та регулювання.

В ринкових умовах господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя населення є ціна.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару, продукції чи послуг.

Ціни виконують в ринковій економіці три основні функції:

1. обліково-вимірбвальну

2. розподільну

3. стимулюючу

Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обміну і вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції, або надання різноманітних послуг.

Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання та населення.

Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання.

Основними видами цін і тарифів за класифікаційними ознаками особливості купівлі-продажу і сфери економіки є світові, оптові, закупівельні, роздрібні, тарифи вантажного і пасажирського транспорту, тарифи на платні послуги.

За рівнем встановлення та регулювання ціни класифікуються:

1. централізовано-фіксовані, регульовані

2. договірні

3. вільні

типовими структурними елементами ціни одиниці продукції є:

1. собівартість

2. прибуток (1+2 – оптова ціна підприємства)

3. податок на додану вартість

4. акцизний збір

5. оптово-збутова надбавка (1+2+3+4+5 – оптова ціна реалізації)

6. торговельна надбавка, витрати і прибуток організацій (1+2+3+4+5+6 – роздрібна ціна).

Основними чинниками ціноутворення є:

1. гнучкість попиту

2. високі технічні параметри та низька вартість експлуатації

3. орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність

4. можливість надати готовому виробу більшої привабливості для покупців.

В ринкових умовах господарювання можуть застосовуватись різноманітні методи ціноутворення:

1. розрахунок ціни за методом “середні витрати +прибуток”:

Ц=СВ+П,

Де СВ – середні витрати, собівартість

П – величина прибутку в ціні

2. розрахунок ціни на підставі цільового, тобто фіксованого прибутку, визначається з використанням формули:

Ц=Сзв +(Спв+Праг)/ N,

Де Праг – загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції за той же період.

3. встановлення ціни на засаді об’єктивної цінності товару

4. метод ціноутворення “за рівнем поточних цін”

5. встановлення ціни на підставі результатів закритих торгів

6. метод ціноутворення за рівнем попиту

7. метод встановлення ціни за місцем походження товару

8. метод встановлення єдиної ціни із включенням в неї витрат на доставку

9. застосування методу встановлення загальних цін

10. стосовно базисного пункту

11. із прийняттям на себе витрат на доставку

12. за встановлення цін із знижками.